2 квітня – день подвійного дурня?

3 апреля 2013, 20:04
Журналіст
0
201

Головний підсумок мітингу під Верховною Радою: Кияни зможуть відстояти своє право на вибори тільки власними силами. Не покладаючись на «добрих дядьків» з партійною символікою.

Скажу одразу – коли йшов на цей мітинг до останнього сподівався, що от тепер вже ми (кияни) всім покажемо! Що це буде саме наша акція. Не затьмарена шаленим партійним самопіаром. Ні, від допомоги опозиціонерів відмовлятися не варто. Але ж не перетворювати питання місцевого самоврядування на черговий етап їхнього політичного протистояння!

Не склалось. Вочевидь, ми самі в цьому винні. Але, про все по порядку.


Парк і паркан. Етимологія українського лиха

Перше, що впало в око це те, що Маріїнський парк вирішено не чистити від снігу. А навіщо? Хай ці «жовтоблакитники» походять по коліно в баюрі. Стежки завалені снігом. Тобто, талим снігом. Ходити ними безпечно можна хіба що в гумових чоботях. Які учасники мітингу чомусь забули взяти з собою.

З іншого боку, організатори мітингу від самого початку вирішили не випробовувати долю та гідрозахист киян. Відтак, скерували натовп прямо на проїжджу частину. Вулиця Грушевського стала пішохідною. Спроби деяких «крутих тачок» прорвати блокаду наштовхувались на нервову реакцію рядових опозиціонерів. Нахаб закидували сніжками. Якщо ж ті не розуміли прозорих натяків і вилізали розбиратись, отримували максимально жорсткого відкоша. Повторювати подібні подвиги бажаючих не знаходилось.

Особисто для мене стало сюрпризом те, що майданчик перед Верховною Радою знову недоступний для простих смертних. Паркан, який показово пиляли депутати від Свободи відновлено. І у мене питання: а чому опозиціонери, що так заповзято працювали болгаркою перед телекамерами, потому не зберегли отримане «надбання гласності»? Чому не чергували, передаючи нічні зміни один одному? Можливо тому, що блокувати трибуну тепліше. На ній і виспатись можна.

Хочеться пояснити панам депутатам, що на сьогодні в Україні особливо бракує не стільки людей здатних зробити, скільки людей здатних ВІДСТОЯТИ!!! Без цього, будь-які дії перетворюються на недолугий та малоефективний піар.



Партійний калейдоскоп

Прапорів було до біса. Як цілком традиційних для таких заходів, так і несподіваних. Або, навіть, екзотичних. Найбільше було прапорів «Свободи». І це не дивно. Наші полум’яні націоналісти ще не встигли набрати вагу. Як політичну, так і фінансову. А це означає, що розраховують вони виключно на справді ідейних прихильників. Яким не треба зайвих запрошень та нагадувань. Ті залюбки відгукуються на заклики вождів. Як то кажуть, «не за страх, а за совість». Наскільки швидко пролетить цей романтизм, допоки незрозуміло.

Прапорів УДАРу було менше. І, відверто кажучи, в них не було особливої потреби. Оскільки саме кличківці традиційно «озвучили» мітинг. Тобто, забезпечили агітаційну машину з потужною аудіосистемою. Як наслідок, забезпечили собі найкозирніше місце для величезного рекламного банера.

«Батьківщини» було порівняно небагато. Не тому, що вона несподівано втратила прихильників. А тому, що розпіарена перед нещодавніми виборами «Об’єднана опозиція» вже встигла розколотись на декілька окремих таборів. Які, хоч і не воюють (принаймні відкрито) один з одним, але й симпатії не демонструють. Отже, біло-червоні тимошенківські прапори були добряче розбавлені зеленими стягами Фронту змін.

Жовто-чорний колір, схоже стає модним політичним трендом. У 2004-му вони запам’ятались, як фірмовий знак «Пори». Тепер їх використовує гриценківська «Громадянська позиція».

Катеринчук також вивів колону власних прихильників з рекламою Європейської партії. Якщо хтось забув, нагадаю: саме цьому лідеру та політсилі ми завдячуємо другою каденцією Лесика на чолі Київради.

Несподівано було побачити посеред опозиційного мітингу прапори Соціалістичної партії Олександра Мороза. Колись головні союзники регіоналів у парламенті. Тепер вони не гребують жодною можливістю нагадати про себе. Вочевидь, грошей на повноцінний піар у них нема зовсім.

І вже геть зовсім екзотично виглядали прапори «Київського форуму». Важко зрозуміти, чи то була проста реклама не надто популярної програми на заштатному телеканалі. Чи на її базі планують створення політичної партії.


«Мы им покажем»

Навряд чи когось здивувало, що регіонали не дотримали свого слова і таки організували альтернативний мітинг. Свій прапор вони передбачливо замінили на незрозумілу символіку. Щоправда, зберігши основні партійні кольори. Називалось це дійство «Молодь за європейське майбутнє».

На відміну від опозиціонерів, альтернативщиків запустили за межі відновленого паркану, де вони під захистом численних співробітників МВС провели чи-то мітинг, чи-то дискотеку. Професійна концертна сцена та музичне обладнання забезпечували якісний та потужний звук. Який додатково підсилювали, під час виступів лідерів опозиції. В ці хвилини «молоді європейці» затуляли вуха і намагались якнайдалі відбігти від величезних колонок.

Спостерігаючи за цим дійством ставало зрозуміло, що у партії Регіонів таки серйозні проблеми з публічними спікерами. Оскільки виступати на сцені було нікому. Основним номером програми тут була музика. Маловідома, але запальна. Вона не давала занудьгувати сотні молодиків, що стояли обабіч, але не несла у собі жодного ідеологічного змісту. Періодично вона стихала, а на сцену виходив  хлопчина. Виголосивши кілька стандартних фраз на кшталт «Мы хотим в Европу?» або «Мы за Евросоюз», він ішов грітися.

Вочевидь, молодь не дуже перейнялась поступом до Європи під керівництвом Януковичів. Занадто вже мало її представників зібралось. Сотні з півтори-дві. Переважна частина з них виглядала наче жертви епідемії тифу. Голомозі парубки в традиційній уніформі партії Регіонів (спортивна форма з капюшоном) виблискували шрамами, синцями та свіжими подряпинами на обличчі. У мене виникло традиційне вже питання: «А чого ж вони всі лисі?». Враження, що Донецькою областю вкотре прокотила епідемія педикульозу.

«Молодежь Украины, давайте будем радоваться, ликовать и махать флагами». На початку мітингу «молодьож» недружньо, але відгукувалась на ці заклики. За пару годин, «лікувати» вони дружньо відмовилась. Натомість, Маріїнським парком кружляв стійких запах перегару. Наступний лозунг: «Мы будем бороться за свои возможности, мы заставим с собой считаться» прозвучав дещо загрозливо.


У сухому залишку

Ось тут навіть на знаю, що сказати. Що залишилось після мітингу? Звісно, окрім відчуття власного безсилля. Практично нічого. Розуміння безпорадності опозиції. Навіть не тому, що вони нездатні будь-чого досягти в стінах Верховної Ради. А тому, що вони не в змозі навіть визначити прийнятний час для проведення велелюдних акцій. Призначати мітинг у робочий день зранку і сподіватись, що на нього прийде пів Києва… наївність? Навряд чи. Спроба набрати мітингувальників у соцмережах? Навіть коментувати не хочеться.

То що ж робити? Єдине, що спадає на думку, це спроба провести всекиївську акцію без партійної символіки. А якщо принесуть – гнати в шию! І саме так продемонструвати Банковій, що кияни таки є серйозною силою, яку варто враховувати. Хороший шанс для громадських активістів.

Наскільки це реально? Якщо не спробуємо, не знатимемо.


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: вибори,Київрада,мітинг,Київська Рада
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.