Пані водій фунікулеру

6 апреля 2013, 18:28
Журналістка
0
353
Пані водій фунікулеру

Такої теплої зустрічі саме з літніми людьми у мене не було давно. Пані Ольга нагадала мені рідну бабусю: трохи сувору, трохи лукаву, трохи веселу і дуже добру, мудру та сильну.

То була моя перша поїздка на фунікулері цього року. У ній би не було нічого незвичайного, якби не водій. За кермом (чи як це у фунікулеру зветься) сиділа бабуся. Мила і добродушна. У хусточці.

Коли ми піднялись угору, дехто з пасажирів почав фотографувати бабусю. Піддалася стадному інстинкту і я. Проте зняти водія в кабіні мені не вдалося. Бабуся енергійно почала гукати мене, ще якусь пару та юнака з планшетом (вона так і сказала: «Хлопче з планшетом!») сфотографуватися на балконі. Проте хлопець чомусь передумав. Ми з парою погодились. Поки бабуся розбиралась із фотоапаратом і звертала увагу чоловіка та жінки на чудові київські краєвиди, чоловік жартував із нею, щоб не забула набрати пасажирів і поїхати вниз. Він також спитав, скільки бабусі років. Пані не без кокетства спитала: «А на скільки я виглядаю?» Чоловік припустив, що на 70. Бабуся зізналась, що їй 73, із задоволенням (справжня жінка, що ще скажеш?)

На запитання, скільки за кермом фунікулеру, бабуся відповіла, що вже 20 років.

Коли вона сфотографувала пару й спитала, чи все правильно зробила, я попросила жінку сфотографувати мене з чудовим водієм. Бабуся тепло й по-домашньому обняла мене і посміхалась в об’єктив.

Уже по всьому я спитала в жіночки, як же її звуть. Бабуся лукаво спитала: «А ти знаєш княгиню Ольгу, що біля Михайлівського?» «Звісно!» - відповіла я. «То я як та княгиня», - відказала вона. «Чудово», - посміхнулась я. «Ольга мене звуть, - продовжила бабуся. – А ти киянка?» «Ні, - кажу, - приїжджа». «Але ж назовсім переїхала до Києва?» - спитала пані Ольга. «Так». «Тоді ти киянка!» - констатувала бабуся і посміхнулась. Ми побажали одна одній здоров’я. Більше я не могла затримувати пані Ольгу – їй і справді вже час було везти пасажирів.

Я не встигла розпитати, яка в неї родина. Не знаю, що її змусило стати водієм фунікулеру: втрата роботи чи бажання змінити щось у житті. Однак такої теплої зустрічі саме з літніми людьми у мене не було давно. Пані Ольга нагадала мені рідну бабусю: трохи сувору, трохи лукаву, трохи веселу і дуже добру, мудру та сильну. Приємно було зустріти жінку, яка не старіє душею, яка трохи кокетує і в свої 73, зрештою, знає, що таке планшет!

Кажуть, ніяка зустріч не буває випадковою. Сьогодні я вкотре в цьому переконалась. Коли знайомишся з такими світлими і добрими людьми, серце сповнюється теплом і радістю. Звісно, ці зустрічі рано чи пізно забуваються. Однак іноді спливаючи в пам’яті, вони викликають посмішку і зігрівають душу.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: люди,фунікулер
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.