Безногий каліка з Житомира “розвів” половину Радянського Союзу

8 апреля 2013, 06:49
Головний редактор газети, сайту "Тарасова Правда"
0
177
Безногий каліка з Житомира “розвів” половину Радянського Союзу

Аферистами-шахраями Радянський Союз був багатий. Цілі архівні бібліотеки були створені для розслідування справ таких особистостей.

Аферистами-шахраями Радянський Союз був багатий. Цілі архівні бібліотеки були створені для розслідування справ таких особистостей. Однак аферист, мова про якого піде далі, мав не тільки окремий архів у такій бібліотеці, він заслужив увагу заступника міністра внутрішніх справ СРСР Івана Сєрова, ним також особисто цікавився Йосип Сталін. Веніамін Вайсман — шахрай державного масштабу без ніг, за роки свого життя обдурив кілька десятків сталінських міністрів, через що розслідування його злочинів багато років зберігались під грифом “цілком таємно”.

Особистість з десяткою прізвищ

Народився “герой” в1914 році в Житомирі. Рабинович, Зільберштейн, Ослон, Трахтенберг — відомий перелік прізвищ, якими “користувався” Веніамін Борисович Вайсман. Взагалі, багато дослідників, вважають, що прізвищ було в два, а то й в три рази більше, та документального підтвердження цьому немає. Проживши 55 років, Веніамін 24 з них промишляв крадіжками. Уже в 9 років він отримав перше ув'язнення в дитячій колоній, за ним послідувало ще 8 (!)... однак щоразу хитрий хлопчина втікав з-під варти. “Дорослі” сроки різної тривалості Вайсман отримував ще 5 разів. Красти починав з дрібниць, потім зайнявся великими грабежами: міг викрасти навіть цілий ешалом зі всілякими товарами.

Розігнатись на грабежах було де — весь Радянський Союз. Маючи неабиякий хист до таких справ, Веніамін мав чималі гроші, які він одразу спускав на іграх в карти, або ж роздавам дружкам та знайомим. Одружившись на звичайній російській дівчині Ганні з Підмосков'я, прожив з нею досить багато років. Як розповідають родичі Вайсмана, коли він дізнався, що родина його дружини живе за межею бідності, то одразу купив їм кілька будинків.

Ганна, народивши йому двійко синів, намагалась вмовити чоловіка припинити свою незаконну діяльність. Спочатку Вайсман погодився: взявся за розум, влаштувався на завод, де швидко став токарем-передовиком. Навіть на дошці пошани висів його портрет. Але закінчилась його праведна діяльність так само швидко як і розпочалась.

Інна Ослон, родичка Веніаміна, розповідала, що ризик був життєво необхідним допінгом для Вайсмана, тому він, обточуючи деталі на заводі, “обточував” чергову справу.

Останню втечу з табору у Вологодській області, Вайсман затіяв взимку 1944 року. Йшовши на таку небезпечну авантюру, Веніамін, мабуть, розраховував, що в сильний мороз й заметіль собаки охорони зіб'ються з його сліду. Крім того, взимку можна було легше пройти болотами й річками, які замерзали. План спрацював: собаки дійсно втратили слід, однак й Вайсман заблукав.

Кілька днів арештант бродив північними лісами, поки добрався до якогось Богом забутого села. Сорокаградусний мороз зробив свою справу: сільський лікар, аби врятувати життя Веніаміну, ампутував йому обидві ноги й кисть лівої руки, де вже починалася гангрена.

Трохи підлікувавсшись, Веніамін переїхав до Москви. Ставши калікою, він просто фізично уже не міг займатись колишнім ремеслом. І тоді шахрай вирішує змінити амплуа. В 1945 році, за кілька місяців, він об'жджає майже всю територію СРСР, детально при цьому, вивчаючи характер профільної діяльності підприємств, міністерств та їх управлінь.

 

Як каліка перехитрив половину СРСР

Придбавши собі нагородну книжку двічі Героя Радянського Союзу, начепивши на груди сім орденів і три медалі, Вайсман перетворився на “Капітана гвардії танкових військ”, а “завдяки” фізичному стані ще й на - “інваліда Великої Вітчизняної”.

Зворушлива легенда про те, як Вайсман під керівництвом генерала танкової армії Михайла Катукова, штурмував Берлін і, фактично напередодні Перемоги, фашисти фаустпатронами підбили його “тридцятьчетвірку” й залишили його без ніг і руки, - не могла залишити байдужим нікого.

Створивши таким чином ідеальні стартові позиції для початку шахрайської діяльності, Вайсман взявся прокручувати аферу століття, жертвами якої стали міністри СРСР і навіть члени ЦК ВКП (б).

На той час начальство було забов'язане вести прийом громадян особисто, чим і скористався шахрай. Двічі героя СРСР радісно приймали у кожному кабінеті.

Схему афери він випробував у березні 1946 року. Якраз тоді Веніамін Борисович був на прийомі у Зосима Шашкова, міністра річкового флоту Радянського Союзу. Представився він міністру не лише як герой Радянського Союзу, а й як «колишній моторист Амурського річкового пароплавства».Заключившись підтримкою чиновника шахрай в той же день отримав від нього “дотацію” в розмірі 2300 рублів, а ще взяв в дар два бостонові відрізи, сім метрів сатину, чоловічий костюм, туфлі та навіть білизну. Згодом Шашков дав Васейману ще 2000 рублів.

З того часу партійні бонзи й чиновники регулярно спонсорували Веніаміна Борисовича, постачали його дефіцитними товарами (а тоді дифіцитом було все).

Можна сміливо Вайсмана назвати сином лейтинанта Шмідта, так як артистом він був відмінним.

Міністру лісової промисловості він представився як колишній тракторист ліспромгоспу. Для міністра харчової промисловості він був - “зоотехніком радгоспу імені 28-ї річниці Жовтневої революції”; для міністра м'ясної і молочної промисловості - робочим м'ясокомбінату. Не було межі фантазіям Веніаміна ні кінця, ні краю: то він був «газоелектрозварювальником», то - «шофером київської міської контори Держбанку», то - «кріпильником вугільної шахти».

Таким чином Веніамін Борисович обійшов близько двадцяти міністрів, охопивши своєю шахрайською схемою майже всю промисловість Радянського Союзу.

Чиновники “велись” на нещасний вигляд героя-каліки й одразу ж давали йому 2—4 тисячі рублів, відвантажували продукти, відміряли крам.

В листопаді 1946 року Веніамін дійшов аж до президента Академії наук Сергія Вавілова. Нарозказувавши йому казок, аферист вийшов з його кабінету з рекомендаційним листом, який адресувався директорові протезного інституту професору Василю Чакліну, цитуємо:

«Гвардії капітан танкової армії генерал-полковника Катукова Вайсман В.Б., 1914 року народження, під час штурму Берліна втратив обидві ноги і руку. Переконливо просимо Вас прийняти В.Б. Вайсмана для особистої консультації, покласти його в протезний інститут і забезпечити високоякісними протезами.

Депутат Верховної Ради СРСР академік С. І. Вавилов, депутат Верховної Ради СРСР академік І. П. Бардін ».

Після того, як “ветеран-герой” роздобув собі нові протези, він вирішив відпочити й всю зиму спускав гроші в московських ресторанах.

На “полювання” вийшов лише у лютому 1947 року. Цього разу Веніамін Борисович вирішує “прошвернутись” по кабінетах вищих партійних чиновників.

 

Безкоштовна квартира від обдуреного міністра

Кілька тижнів зусиль не пройшли даремно. Уже в березні того ж року на прийомі в ЦК ВКП (б), начальник відділу керівних кадрів ЦК взявся допомагати Вайсману отримати квартиру в столиці України й забезпечити його регулярним лікуванням. Тут же “герою” виділили кошти для купівлі квитка на літак до Києва.

Такий успіх лише надихнув Вайсмана. Він вирішує за рахунок чиновник обставити квартиру меблями. Через кілька днів каліка уже тримав на руках записку від міністра лісової промисловості Союзу Георгія Орлова, яка адресувалась його колезі з України Філіпу Самуйленку, цитуємо:

«Гвардії капітан танкових військ ... виїжджає на постійне місце проживання до Києва, у зв'язку з чим йому необхідно виділити меблі для квартири за рахунок міністерства, і надати одноразову грошову допомогу в розмірі 2 500 рублів».

Після такого фарту, Вайсману варто було б заспокоїтись й залягти на дно. Жив би собі так до щасливої старості, користуючись милістю міністрів та безкоштовним лікуванням. Але, як завжди буває в таких випадках, жадність фраєра згубила.

Українська столиця швидко набридла аферисту й він уже через кілька днів приїжджає до Москви. Каліка на милицях обходить міністрів чорної металургії, автомобільної промисловості, геології, торгівлі... й ніколи не йде з їхніх кабінетів з порожніми руками.

До речі, деякі промтовари, які виклянчував “ветеран” могли б і мали б викликати подив у міністрів. Допустимо, для чого людині без ніг десять пар чоловічого взуття, десять жіночого й стільки ж дитячого? Або ж для чого “капітану-танкісту” чотири дамські осінніх пальто та два жіночих жакета?

 

Взяли на гарячому, не відходячи від каси

І тільки в кінці червня того ж 1947 року Веніаміна Борисовича затримали, коли той прийшов на прийом до Олександра Єфремова, міністра важкого машинобудування СРСР. За рік до цього Вайсман вже отримував 1200 рублік з рук цього міністра, вдруге цей фокус не вдався.

Єфремов, як класичний сталінський нарком чудово розбирався в усіх тонкощах пролетарської душі. А Вайсман, захопившись роллю, втратив пильність. Як тільки но аферист вийшов з кабінету міністра, до речі з грошима (2000 рублів), міністр одразу викликав охорону. Вайсмана затримали, вилучили пістолет з двома обоймами й доставили до міліції. Коли “ветерана” пробили по картотеці, то одразу спливли його старі справи, які заперечувати аферист не став.

Таким чином, слідство з'ясувало, що за рік (1946-1947) Вайсман “вициганив” у міністерств та інших держустанов 56000 рублів й купу дефіцитних товарів: шовк, коверкот, бостон, більше ніж 20 пар взуття й багато ін. речей.

Цікавим фактом стало те, що з архівів зникли дані про розслідування спільників Веніаміна Борисовича. Так і не вдалось дізнатись, хто допоміг Вайсману стати героєм. Є варіант, що Вайсман взяв на себе всю провину, думаючи, що у в'язниці це додасть йому авторитету. Якби там не було, але засудили афериста лише на 10 років.

 

Похоронили Вайсмана без Вайсмана

Могила шахрая-каліки знаходиться на київському кладовищі, поруч своєї дружини Поліни Марківни Вайсман (другої дружини). Там же похований, відомий у кримінальних колах, син подружжя. Але є одне “але”. В могилі Веніаміна Вайсмана немає ні щіпки його праху. Навіть після смерті він зумів всіх надурити.

Де ж похований шахрай державного масштабу? Ця таємниця криється в обставинах його смерті: помер він на самоті в будинку інвалідів-туберкульозників на Північному Кавказі, розташовувався в місті Грозному.

«Коли прийшла телеграма про смерть Веніаміна, - згадує Інна Ослон, - моя бабуся, його рідна сестра, побоювалася за своє хворе серце, і забирати тіло поїхала моя мама. У закладі їй сказали, що прибула вона пізно, що так довго трупи в них не зберігають і тіло інваліда Вайсмана вже віддано науці - для анатомічних досліджень. А бабусі мама сказала, що поховала».

Ось так і з'явилася дивна табличка на одному з київських кладовищ. Начебто і є могила, а ніхто в ній не похований ...

Тарасова правда

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: аферисты
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.