Життя в стереотипах

12 апреля 2013, 22:55
ПР-менеджер
0
293

Так часто буває погано, коли ти зробиш щось не те, коли дозволиш собі зайвого. А інколи буває ще гірше, коли ти нічого не зробиш. Просто злегковажиш, подивишся байдужим поглядом, пройдеш повз.


 Здавалося б, що нового можна дізнатися чи корисного зробити? А таки можна. Якби на місці серця не був затверділий орган.

Я просто йшла вулицею. Слухала музику, вся така в навушниках, в своїх турботах та думках….І навіть не розгледіла того, що хтось потребує мене. Просто не зрозуміла. А коли відчула, було вже пізно. До мене підійшла стомлена, сумна і дуже побита жінка і запитала: «Дівчино, можна хвилинку Вашої уваги?» Я їй на ходу відрізала. Це все відбулося автоматично, бо тільки потім я усвідомила, що зробила. Я навіть не удостоїла її витягнутого навушника чи сповільненого ходу. Я тоді подумала стереотипом: «Звичайна жебрачка. Таких «заробітчан» багато». Але, Господи, а якщо вона – просто жертва сімейного насильства? А що, як вона загубилася? А що, коли її викрали, і вона шукає допомоги? Але не матеріальної, як ми всі звикли дати якийсь дріб’язок, аби тільки від нас відчепилися, а справжньої допомоги? А що, коли я була їй дійсно потрібна? Розпач і зневіру в її очах породила тоді я своїм різким: «Ні!»

Ми самі ж створюємо те, що потім зневажаємо і проти чого боремося. Бо живемо стереотипами, бо думаємо стереотипами. Може, хтось скаже, що мова йшла про мою бездушність по відношенню до тої жінки, а решта не такі. Так, я можу помилятися, але хай першим кине в мене камінь той, хто без гріха, той, хто хоч раз в житті не проходив повз нужденного. Я хочу низько склонитися перед такою людиною, взяти в неї автограф та бути її ученицею. В жодному разі я не намагаюся зараз себе якось виправдати (хоча це істотно зменшило б тягар на моїх грудях), але лише донести та усвідомити одне: життя в стереотипах – жахливе життя.

Чому ми так любимо давати всім різні характеристики, ділячи людей на блондинок та брюнеток, на довгоногих моделей та пишних домогосподарок, на «просунутих» міських та забутих селюків, на топ-менеджерів та прибиральників?.. Чому ми так часто, тільки змірявши поглядом когось з ніг до голови, можемо відразу визначити наше ставлення до людини? Так, це психологія, яка вивчалася десятками років. Але хіба будь-яке правило не має своїх винятків? То чому саме та людина, яку Ви зустрінете сьогодні - завтра, і яка буде Вас потребувати, не може бути тим єдиним винятком, заради якого день буде прожитий не надаремно?

Того дня мені не вистачило трошки любові, трошки милосердя, трошки тепла. Але, може, саме цього бракує й цілому світові, світові стереотипів?

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.