Як перестати бігати в ластах і почати жити

14 апреля 2013, 21:30
Студентка Інституту журналістики КНУ імені Т. Шевченка
0
324

Про чиновницькі квести, про корупцію і про те, як ми це терпимо. Чому чиновники ставлять себе вище за інших людей і де вихід із цієї пастки?

О пів на сьому ранку. Біля громадської установи зібралися злі та дрижачі від вранішньої прохолоди люди. Дехто втішається кавою з термоса, завбачливо взятого з дому. Нарешті, о сьомій годині  на ґанку з`являється суворий вусатий дядько. Люди, які до того сиділи на лавах, шикуються в чергу, яка, витягнувшись аж до рогу вулиці, починає нагадувати стоногого дракона на святкуванні китайського Нового року. Дядько пильно стежить за тим, щоб до вестибюлю одночасно заходило не більше двох людей. Першими йдуть герої, що зайняли собі місце ще о четвертій ранку. Коли вони з виразом полегшення на змучених обличчях виходять, заходить інша пара. Після них – іще одна, і ще, і ще…

Це не вирізана сцена з фільму «1984» або уривок із твору Кафки. І трапилося це не під стінами тюрми чи лепрозорію. Це так люди записували своїх дітей до лікаря в поліклініці. Тому що в Кабміні вирішили влаштувати усім дітям медогляд, щоб вони не вмирали на фізкультурі, як мухи. Зверху сказали «треба», внизу сказали «йееесть!» І квест розпочався. Спочатку батьки усіх школярів, усіх дошколят отримали форму для проходження медогляду. Потім вони зателефонували до поліклініки і дізналися, що до 90% лікарів із списку можна потрапити лише за записом, а записуватися можна лише по четвергах о 7.00. Продовження цієї історії свідок уже описав.

Увійшовши до нового тисячоліття незалежними, ми приперли з собою потворний чиновницький апарат – наш спадок із часів СРСР. В основі його роботи лежить принцип антигуманності, прагнення заборонити якомога більше і дати якнайменше свободи. Отримання довідки, збір документів і печаток – будь-що, пов`язане з держустановами нагадує не роботу, а біг із перешкодами в ластах на ногах. Принцип антигуманності говорить: «Ми працюємо не для людей». Люди – це такі метушливі створіння, вони все бігають, не дають пити чай, балакати про «важливе», та ще й, кляті, чогось хочуть від Чиновника. Ні, не для них працюють урядовці, зовсім не для них…

І, що погано, ми майже звикли до такого ставлення. Теза «чиновник важливіший за  просту людину» закарбована в нас так сильно, що ми вважаємо нормальним, коли нас ображають, не дають нічого нормально зробити, вимагають грошей. І ми, не уявляючи альтернативи, терпимо зневагу, божевільні правила і,  зітхаючи, платимо. О-о, гроші – це дуже цікавий і приємний аспект у житті чиновника. Скоріш за все, у вас не почнуть одразу ж прямим текстом вимагати гроші. Але строки, розклад, процедура – все буде проти вас. І ви, зіставивши все, кривитеся і питаєте: «Скільки?» І, о диво, істота за столом усміхається і підписи ставляться, проекти ухвалюються, двері відчиняються. Ти ба, магія!

А якщо відволіктися від конкретної ситуації? Якщо подивитися збоку на те, що твориться? Ми платимо гроші за те, щоб людина зробила роботу, яку вона і так має виконати. Чи це не абсурд? Причому, пікантний момент – ми вже заплатили їй, відірвавши шматок від зарплати. Ми платимо. То якого біса, ми дозволяємо таке робити з собою? Чому ми втратили розуміння того, що ми найняли цих людей, щоб вони працювали для нас? Чому в ресторані ми маємо сміливість, щоб висловити претензії до обслуговування, а в ЖЕК втуплюємося у власні черевики і боїмося сказати хоч слово на свій захист? Щодня витрачається купа грошей з бюджету. Куди вони йдуть? Хіба в нас є механізм підзвітності влади? Хтось із чиновників розуміє, що він має звітувати про те як він працює? Ні, ні, і ще раз ні. На нас плюють і на наші гроші купуються «Мерседеси» і «Бентлі». А ми втираємося і даємо ще. Бо вважаємо себе нижче за них.

Потрібно покласти край ставленню до чиновників як до небожителів. Не треба боятися вимагати від них прозорості їхніх дій. Просто усвідомте: ці люди працюють для нас. Ми платимо за послуги, тому маємо право вимагати якості, прозорості та простоти їх виконання. ПЕРЕСТАНЬТЕ БОЯТИСЯ!

Задумайтеся над цим. Цивілізованим суспільство робить не зарплата в євро і не широкий асортимент у магазині. Справжня європейська риса – гідність і усвідомлення того, що держава винна вам, а не ви державі. Державу творимо ми, і чорт забирай, ми маємо навести в ній порядок!

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: корупція
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.