Мільйоноголосий стогін землі - у морі сліз без дна і берегів - 4

21 апреля 2013, 07:35
0
2329

До 80-річчя Голодомору

Помічник «вождя всіх народів», що керував компанією хлібозаготівель – тобто грабіжу селян, секретар ЦК КП(б)У Мендель Хатаєвич гордовито-цинічно заявляв: «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди, ми виграли війну». Проти кого?..Якою ціною?..У звіті Генеральний консул Німеччини повідомляв: «Україна цього року знаходилася у критичному становищі – тут був величезний голод, або, за визначенням влади – перемога соціалістичного ладу в сільському господарстві». Але й слід пам‘ятати тих, які перейнялися легендою про більшовицький рай, в уяві яких займався світанок нового світу. До них належали колишній прем‘єр – міністр соціаліст Едуард Ерріо, письменники Бернард Шоу, Ромен Ролан, Анрі Барбюс, Герберт Уельс... і ще 120 з ними, разом із М.Горьким, що здійснили поїздку на Соловки та інші табори ГУЛАГу, оспівуючи «рай на землі». Ось чому цинічно,- подібно М.І. Калініну, цьому “старості держави”,- могли говорити: «Збираються політичні вахлаї та пропонують нести пожертви голодуючим України. І де збираються? У Відні, де пролетаріат буквально вмирає з голоду.» Особливим цинізмом і лицемірством відзначився Уолтер Дюранті, який за свої брехні: «ніякого голоду немає», це є «переважно нісенітницею» чи «роздмухованою злісною пропагандою», - удостоївся компліментів від кремлівського диктатора і, що дивно, вищої журналістської нагороди Пулітцерівського комітету, яка по праву повинна належати Гарету Джоунзу, що перший підняв завісу над злочинно прихованою національною трагедією. Справу продовжив Джеймс Мейс, який започаткував утвердження історичної правди і справедливості. У кожної епохи,- продовжує незалежний журналіст А.Сидорук, - є два полюси – правди та шляхетності й брехні та ницості. Кожна епоха має свого Г.Джоуза та Д. Мейса, які ніколи не бувають у більшості. Зате є сонмище дюранті – різного калібру й однакових на моральні мірки. Ніколи не бракувало добровільних ідеологічних жандармів, котрі стоять на сторожі непорушності імперської машини. Воістину, хто хоче бути обдуреним, буде ним. Тільки в 1988-89 р. р. почала діяти Міжнародна комісія з розслідування причин і наслідків голоду в Україні, в якій брали участь юристи світу, що засідали на Нюрнберзькому процесі над фашистами, а науковими експертами були Д. Нойє, Р. Конквест (США), М. Царриник (Канада). Від колишнього СРСР представників історичної науки не було, хоч їх запрошували до співпраці. Тоді факт голоду лише визнали як наслідок несприятливих і кліматичних умов. Ось один офіційний документ, котрий вийшов з надр так званого Міністерства закордонних справ УРСР, але готували його відомо де. Цей документ пов’язаний з виступом на Генеральній Асамблеї ООН київського псевдоісторика І.С.Хміля (до речі, члена головної редакційної колегії десятитомника «История Украинской ССР»): «Організація Об’єднаних Націй Генеральна Асамблея Тридцять восьма сесія Офіційний звіт Третій комітет 16-те засідання, яке відбулося в середу 10 жовтня 1983 року. Представник США повторив сфальсифіковані твердження про вигаданий голод, який начебто мав місце в Українській PCP 50 років тому. У зв'язку з цим він (Хміль) хотів вказати на те, що цей наклеп був учинений українськими буржуазними націоналістами, які були безсилі запанувати над українським народом у 1920-х роках. Ці буржуазні націоналісти служили Гітлеру в період Другої світової війни. Потім вони переїхали до США і, з метою виправдання своєї присутності там, поширювали брехню про голод. Безперечно, що голод був у Сполучених Штатах. На підтвердження того він (Хміль) послався на протокол Конгресу від 6 червня 1983 року, згідно з яким конгресмен Сміт з Каліфорнії заявив, що голод в країні був однією з найзлободенніших проблем, які стояли перед Сполученими Штатами Америки». Ось так. А будеш…?!

   Донедавна в нашій історії цей рік фігурував як рік переломної ходи колгоспного ладу і підвищення добробуту народу, “успіхів” радянського народу. Якщо й були “успіхи”, то вони нагадували веселощі в Парку культури і відпочинку м. Вінниці, побудованого на братських могилах. “Молодь розважалася тут, танцювала, не знаючи, що під її ногами зарито масу закатованих трупів, іноді, може, власних їхніх батьків чи близьких родичів” (Д. Соловей, Голгофа України, стор. 252). Десятиріччями була тотальна змова мовчання, ніби мільйонів смертей не було. Вони не обтяжували академіків і горе-істориків, що стали жалюгідними лакеями політики і влади, які давно зрозуміли, що можна робити все, що заманеться. Бо знайдеться маса так званих істориків-лакуз, графоманів і віршомазів, які всі ці діяння виправдають і знайдуть об’єктивні причини їх неминучості, а то ще й потраплять на “славні сторінки...” і будуть нагороджені “за заслуги” званнями кандидатів у брехуни хіба-що! Слід нагадати мудре і справедливе застереження Сервантеса: «Лживых историков надо казнить, так же, как фальшивомонетчиков». Іуди відробляють 30 срібляників за звання і платню, за місце біля корита. Голод був викреслений з історії раз і назавжди, думали і думають вони. Та історія все ставить на свої місця. "Можна обдурювати деяких людей весь час, можна обдурювати всіх людей деякий час, але не можна обдурювати всіх людей весь час", - підкреслював  американський президент А.Лінкольн. Проблема, якої ніби не існувало в суспільстві, допікала свідомість не одного покоління, ятрила душу і пам’ять. Думати про це не заборонялося на кухні, під ковдрою. Не дозволялося висловлювати цю думку вголос. У роки безвір’я правду загнали в сутінки.

             Нарешті мовчання, яке тривало багато років, – вибухнуло. Газетні шпальти заповнились “історичними жахізмами”, словами-привидами: голод, голодомор, людомор, голодне лихоліття, голокост із образними і публіцистично гострими визначеннями – штучний, наперед спланований, терор голодом, народовбиство, навмисний, свідомий геноцид,  селяноцид і т. д., хоча вони неповним і належним чином відтворюють жахливі картини страшної біди.

            Верховна зРада до 2003 року взагалі не цікавилась Голодомором, та й не дивно, парламент – це дзеркало суспільства. Тільки 14 червня 2003 року на спеціальному засіданні було прийнято звернення до українського народу, де визнано Голодомор, як геноцид українського народу, із 410 обранців лише 226 “слуг народу” (мінімальна необхідна кількість) проголосувало. У четверту суботу листопада, в День пам’яті жертв Голодомору, УТ-1 присвятив 70-річчю події тільки 30-хвилинну програму “Дзвони народної пам’яті”, інші канали транслювали, як завжди, розважальне шоу, кінокомедії, еротику. Ніщо не змінилося й тепер. Коментуючи проект засадження дніпровських схилів у Києві калиновими кущами в пам’ять жертв Голодомору, журналістка газети “Сегодня” в номері від 17 серпня 2003 року поставила собі й читачам запитання, винесене в аршинний заголовок: “А не много ли скорби для Киева?”

                                   Не можна затуляти

                                               сучасним життям

                                                           життя тисячоліть,-

закликають слова М.Семенко на Меморіальному комплексі «Биківнянські могили» - місце, яке 20 березня 1937р. президія Київської міської ради о 2 годині ночі таємно прийняла рішення про відведення землі площею 4 га для так званих спецпотреб - масових поховань репресованої української інтелігенції в 1930-1940 роках.

            Попри всі жахи садистських знущань, жорсткого насильства, повсякденної смерті, люди чомусь не відчувають того, що політика колоністів супроти України і українців, що ґрунтувалась на  “презумпції повної моральної свободи в задоволенні власних інтересів” у ставленні “зовнішнього пролетаріату” до туземців, як до фауни і флори: одне викорінювати, інше експлуатувати – така політика є не лише несправедливо, а й історично приреченою. Розум повинен жахнутися, а душа збунтувати. Світ засудив геноцид. Відбулися слухання в ООН. У резолюції палати представників говориться: «Цей штучний голод був задуманий і здійснений радянським режимом як навмисний акт терору і масового вбивства українського народу. Офіційне визнання голодомору українським урядом і парламентом свідчить про важливий крок у відновленні української національної ідентичності».

             Знято ганебне табу, і ми з жахом та соромом дізналися, як був підведений народ до страшної Голгофи, як уздовж кордонів України, де вимирали цілі села, де живі не встигали ховати мертвих, де в голодному божевіллі люди доходили до канібалізму, були виставлені щільні збройні заслони. Жодна жива душа не повинна була вирватися з уготованого пекла. Те, що не зміг зробити старорежимний царат, спромоглися червоні людожери. Голод був продуманий, організований, ретельно спланований і проведений владою задля економічного розорення селян і фізичного винищення їх частини, тобто, був проведений свідомий акт масового знищення – геноцид, штучність якого, якби це не шокувало необізнаного та не корчило ідеологічних чистюль і демагогів, очевидна. Академік Французької АН Ален Безансон стверджував: «Саме ретельна підготовка екзекуції надала українському голодному терору характеру геноциду».

             Причини слід шукати в історії волелюбності народу, його незалежній натурі й не завжди покірній життєдіяльності. То був відвертий геноцид щодо українських селян – акція, за жорстокістю і розмахом співвимірна хіба що з гітлерівськими злочинами проти людства, про які світ дізнається трохи пізніше. Одержимий манією “доганяти і переганяти”, сталінський деспотизм і тут пішов на перевиконання плану: влада, яка сміла себе називати народною, довела народ до того, щоб на родючій землі, без війни і розрухи, помирали хлібороби. За всіх часів, у всіх народів голод поставав тоді, коли на землі падало стихійне лихо, посуха, а звідси - недорід, коли країна зазнавала зовнішніх набігів, а з ними - розруху і винищення продовольчих ресурсів. Як же міг виникнути голод? Якщо не штучно, завдяки активним діям згори, то як? Професор Стокгольмського університету вказував: «Голод викликаний вилученням зерна був інструментом національної політики». Вчинки, дії посадових людей, що мали владу, апарат примусу і придушення, призвели до масового винищення українського селянства. Стан війни, оголошений українцям органами управління держави, триває не один рік. Про становище українських селян після неврожаю 1928 року засвідчує лист із Ставропілля, опублікований у "Тризубі" (1929, 16-17 квітня), "Херсонських людей наїхало сюди до нас гибель, тут з семействами наїхали та зімуються тут. Котрий явиця сюди, то просто непохожий на чоловіка, а на якесь опудало. Росказують про своє життя, що така біда, що хоч живими закопуйся в землю; в кого була яка коняка, повозка, молотилка, упраж, килими, рядна все сюди до нас повивозили на продаж. Суша в Херсонські, Катеринославські та Тавричеські г.г. була така, що через пилюгу й світа не видко. Хліб зовсім не вродив, а здирства безперестані. У нас буцім вродилось, але все одно не стане, бо щодня їздять по хатах наші хлібозаготовителі - і дай, дай хоч трісни та дай; молоти не дозволяють, а мелене - висівати, "їж, мужло прокляте, з висівками". Оце недавно один дядько висказався на проти цього, то його зараз заарештовано, а він сказав їм: судіть мене, висилайте куди хочете, тільки не туди, де люди свободою не пользуються, такою, як оце ми в СССР. Хліб, який уродив тепер, влада забрала до чиста, і на насіння не лишила, а обіцяє видать нам якесь чистосортне; люде приїзжжі покупили собі тут потрохи хліба до дому для сімейства, пуда по два, по три, то пишуть, що в Знаменці у них відібрали той хліб; не дозволяє влада провозити нізвідки хліба і сама не дас голодающим, просто хоч пропадай. При тім єдинолічним хліборобам не дають хлібопашити, а заганяють силою в комуну, а в комуні хто пробуде та вирветця, то проклинає на чому світ стоїть того, хто цюю комуну та совітську власть видумав". Природно, що насильницька колективізація, яка почалася масово з 1929 року, остаточно розвалила українське село й відкрила дорогу ще страшнішому голодомору 1932-1933 років. Він повинен був поставити на коліна нашого хлібороба не лише власне в Україні, але й на всіх українських етнічних територіях - у першу чергу на Кубані, Ставропіллі, Вороніжчині Казахстані...

Далі буде...


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.