Мінлива фортуна Льови Задова

21 апреля 2013, 10:52
0
221

Тільки на Придніпров’ї — у колисці запорозького козацтва — могло виникнути таке унікальне явище української історії, як махновський селянський рух, що зародився у 1918 році.

Тільки на Придніпров’ї — у колисці запорозького козацтва — могло виникнути таке унікальне явище української історії, як махновський селянський рух, що зародився у 1918 році. Чим був махновський рух для Української революції 1917–1920 рр. і ким були його керівники, об’єктивно і неупереджено мало хто досліджував.  Рівно 120 років тому народився один  з найближчих соратників Нестора Махна — Лев Зіньковський-Задов. Людина феноменальна і неординарна.

 

 

Відомий діяч анархіського руху ХХ ст. Петро Аршинов, автор «Історії махновського руху», дає про Льва Зіньковського таку  характеристику: «Начальник армійської контррозвідки, а згодом — командир особливого, кавалерійського полку. Робітник. Пробув 10 років на каторзі. Один з найактивніших діячів революційного повстанства». Його ім’я обросло величезною кількістю домислів та легенд. Навіть необтяжені знаннями історії українці щось та чули про нього (не без допомоги червоного графа Олексія Толстого, автора «Ходіння по муках», який створив образ Льови Задова, далекий від історичної правди). З легкої руки письменника і завдяки кінематографу пішов гуляти по екранах Країни Рад образ розбійника, грабіжника і садиста в майстерному виконанні актора Володимира Бєлокурова. Кіношний Задов запам’ятався глядачам фразами, що стали згодом крилатими: «До чего же сволочь хлипкая!» і «Спрячь зубы — вирву!».

 

О. Толстой погрішив проти істини, вихопивши з неординарної біографії нашого героя тільки мізерні фрагменти. Та все ж посудіть самі: не всякому анархісту вдалося дослужитися до високих посад у радянських органах безпеки.

 

Народився Льова Зіньковський 11 квітня 1893 року у багатодітній сім’ї в єврейській колонії Весела, на Катеринославщині (тепер це Златопольський район Запорізької обл.). Його батько, українець, був одружений на єврейці, мав дві десятини прісної землі, які не могли прогодувати родину з чотирьох синів і шести дочок. І ось у 1910 році сімейство у пошуках кращої долі подалося на Донбас, в Юзівку (нинішній Донецьк). У тому ж році помер батько. Льову віддали до єврейської школи — хедер. Ті, хто знав його дорослим, згадували про нього як про високого атлета, що мав багатирську силу. В дитинстві Зіньковський працював на млині. З 14 років він почав освоювати кустарний промисел. У 1912-му пішов робітником на металургійний завод Юза (нині Меткомбінат у Донецьку), де і прилучився до анархістів. Тоді ж почав брати участь в «ексах» (експропріаціях), «потрошінні» артільників Рутченківського рудника, касира в Дебальцевому, поштової контори недалеко від Маріуполя. В 1913 році Зіньковський був арештований юзівською поліцією, і через два роки Катеринославський губернський суд засудив його до 8 років каторжних робіт. Покарання відбував у юзівській в’язниці, в Бахмуті, в Луганську.

 

Після падіння самодержавства і Жовтневої революції Задов повертається до Юзівки за амністією. Влаштовується на металургійний завод, де його відразу помітили і «за заслуги перед революцією» обрали членом цехкому, а після і взагалі його старостою.

 

Завдяки проявленій «революційній свідомості» він стає членом Ради робочих, селянських і солдатських депутатів Юзівки. Ось тут, в середовищі «керівництва» у Льови і починаються перші нестиковки з більшовиками, які казали одне, а робили зовсім інше. Тоді ж Задов одним із перших вступає до партизанського загону, створеного для боротьби з австро-німецькими окупантами. З цим загоном пізніше він дійшов аж до Царицина, дослужившись до начальника штабу.

 

Пізно восени 1918 року Задов повертається до Гуляйполя; на той момент йому вже було 25 років. Він переходить на бік Махна. Щодо цього факту у істориків існує декілька думок. Більшість сходиться на тому, що Зіньковський був направлений більшовиками до Махна для підпільної роботи. Сам Лев Миколайович писав у своїй автобіографії, що «з дозволу Південного фронту в 1918 році я виїхав для підпільної роботи. Прибув на Україну, пішов до Махна, де і був до 1921 року...».

 

У Нестора Івановича в листопаді 1918 року Задов почав з формування загонів у селах Юзівського, Гришинського і Маріупольського повітів, пізніше був обраний помічником комполку, а після разом зі своїм братом Данилом увійшов до першого складу контррозвідки батька Махна.

 

Примітно, що сам засновник контррозвідки Махна дотепер є історичною загадкою. За даними деяких дослідників, у розвідці служило до 400 жінок (!), кур’єрами-зв’язківцями були підлітки 14–15 років, літні люди і жебраки збирали розвіддані про пересування петлюрівців, денікінців, гетьманців на території від Кривого Рогу до Павлограду, далі — на схід — до Донбасу та на південь — до Маріуполя. І потім аж до Ростова-на-Дону. Вся подальша діяльність Льови Задова буде нерозривно пов’язана з розвідкою у бригаді Махна. Він братиме участь в усіх операціях і походах Махна, а бригада Зіньковського після укладення союзу з більшовиками стане військовим формуванням Червоної Армії, якому випаде героїчно битися з частинами білої армії генерала Денікіна на фронтовій смузі завширшки 40 верст.

 

Розвідники Задова брали участь у взятті Катеринослава. На початку березня 1919 року махновці допомагали робітникам Маріуполя зброєю (напередодні звільнення міста від денікінців і французьких інтервентів). Зіньковський брав участь у штурмі Маріуполя. Тут і в Бердянську  разом з Черняком були створені т.зв. «цивільні відділи» контррозвідки, що займалися постачанням армії. Такий вид постачання, як експропріації і контрибуції, використовувався з 1917 року також і червоноармійцями на території України. Таким чином забезпечувалася необхідними речами і 1-а бригада Задніпровської дивізії на чолі з начдивом П. Дибенком. Аналогічне постачання практикувалося і в дивізії М. Щорса.

 

Неабияк потріпавши корпус генерала Шкуро під станцією Розівка, махновці були змушені відступити. Причина була у зраді Троцького, який фактично заборонив забезпечувати зброєю і снарядами бригаду Махна. Якби не це, вони б встояли під могутнім натиском і не пустили би білих у Придніпров’я. Але 4 листопада 1919 року Повстанча армія Махна довелося залишити  Олександрівськ (тепер Запоріжжя). «Батько» наказав Задову знайти 20–30 бочок спирту і кинути неподалік від одного з сіл. Розрахунок виявився вірним: спирт затримав погоню «шкуровців» на декілька годин. У листопаді–грудні Льова Задов вже начальник контррозвідки 1-го Донецького корпусу. Репресії, спровоковані проти махновців Троцьким, та  розвал більшовиками фронту знекровили виснажених у боях з денікінцями махновців. Повстанармія Махна була відтіснена білими аж під Умань і не приховувала своєї ненависті до більшовиків. За свідченнями очевидців, махновці громили колони відступаючих червоноармійців. Опісля махновці здійснили 600 верстовий грандіозний рейд денікінськими тилами від донецьких степів до Уманщини.  На початку вересня 1919 року в Добровеличківському повіті (теперішня Кіровоградська область)

Заключивши угоду з  С. Петлюрою, махновці почнуть контрнаступ на денікінців. Біля села Перегонівки 26 вересня,  в нічному бою під шквальним обопільним кулеметним вогнем будуть знищені відбірні офіцерські полки – 1- й Сімферопольський, 2-й Феодосійський та Керч- Єнікальський, 51- Литовський, а також кубанські пластуни із 1-го, та 2-го Лабинського  полків і кіннота генералів Попова, Назарова, та полковника Амбуладзе  Протягом однієї доби денікінці понесли величезні втрати – 12 тисяч піхоти, 6тисяч кавалеристів і, лише 5 тисяч донських козаків, та мобілізованих селян роззброїли відпустивши до дому. Цей розгром стане фатальним для генерала Денікіна.

А Махно почне процес реорганізації своєї армії, пристосовуючись до умов маневрової партизанської війни. Для збору інформації розсилалися спеціальні корпусні розвідгрупи. Так, у грудні 1919 року розвідка Донецького корпусу, керована Л. Зіньковським, вислала в район Херсона — Нікополя групу з чотирьох розвідників, які роздобули важливі відомості про настрій населення, дислокацію ворожих військ, склад органів безпеки денікінців.

 

У 1919 році, коли Червона Армія після перемоги над Денікіним повернулася до України, рухаючись переможними маршами по шляхах, розчищених повстанцями отаманів Гармаша, Григор’єва, Махна, до повстанців ставилися так само вороже.На цей час Повстанармія була переможена висипним тифом і втомою від нескінченних боїв, її фактично не існувало. Брати Задови були в числі тих 40–50 чоловік, які врятували хворого батька Махна, заховавши його у затишному надійному місці, а самі подалися на Донбас, до рідні. Ранньою весною 1920 року брати знову у Махна. Весь рік батько відбиватиметься від більшовиків з усіх боків. Складне становище махновців посилили продрозкладка і червоний терор відносно їхніх сімей. Природною реакцією повстанців стала помста. Вони відповіли чорним терором проти комуністів, комнезамів, представників влади на місцях, чекістів, продагентів, як трапилося у вересні 1920 року на станції Міллерове. Там комісія з антимахновських справ засудила бійців продзагону, що прославилися своєю жорстокістю. Серед засуджених був і юний Михайло Шолохов. Тільки заступництво Махна дозволило йому уникнути смерті. Як сказав батько, «хай підросте і усвідомить, що робить. А ні — іншим разом повісимо», — напише у своїх спогадах начальник штабу махновської дивізії Віктор Бєлаш. Пізніше білоемігрантські видання ряснітимуть публікаціями про звірства і тортури, творені особисто Зіньковським. Але в матеріалах справ Зіньковського у ДПУ 1924–1927 рр., НКВС 1937 року немає ні слова про звірства і тортури, приписувані йому. А чекісти провели скрупульозне розслідування.

 

Восени 1920 року буде укладена Старобельська радянсько-махновська угода для використання повстанців у боротьбі з бароном Врангелем у Криму. На знак «подяки» за героїзм при штурмі Перекопу і розгромі Врангеля командарм Фрунзе очолить «війну» проти Махна. Після перемоги в Криму Льова Задов із залишками Кримського корпусу проб’ється до махновців тільки у грудні місяці. Зазнавши великих втрат, Махно разом із Зіньковським на чолі невеликого загону в липні–серпні 1921 року здійснять свій останній рейд Україною. Вони прорвуться і відійдуть до Румунії. Тут їхні шляхи-дороги розійдуться назавжди. За свідченнями очевидців, прощаючись, Зіньковський віддасть дружині Махна, Галині Кузьменко, з якою був у гарних стосунках, найдорожче, що у нього залишалося, — свій перстень, щоб їм перший час було на що жити. Якийсь час Задов працюватиме, де доведеться, цікавитиметься політикою. В 1923 році він вже учасник конференції емігрантських сил УНР, а в червні 1924-го разом з групою із шести чоловік перейде кордон УРСР у районі Рашківської застави.

 

Зіньковський загітує всіх «диверсантів» здатися властям. По прибутті до села Баштанка Піщанського району (нині це Одеська область) в місцевій сільраді вони заявлять про перехід на бік Рад. Їх всіх арештують і відправлять спочатку до Тульчина, а потім до Харкова.

 

Слідство тривало 6 місяців. Зіньковський розкаявся у своїх гріхах і був звільнений від кримінальної відповідальності. На той момент на нього вже розповсюджувалася амністія від 1922 року для колишніх махновців.

 

Напевно, пам’ятаючи про його професійні якості, в кінці 1924 року Льву Миколайовичу запропонують працювати у ДПУ НКВС. Тут він стане секретним уповноваженим закордонного відділу Управління НКВС по Одеській області.

 

Зіньковський керував закордонною розвідувальною мережею, розкрив декілька груп терористів, причому не липових, а справжніх.

 

Неодноразово заохочувався за бездоганну службу при виконанні секретних завдань, при налагоджуванні агентурних зв’язків за кордоном, в Румунії. Двічі — в 1929 і 1932 роках нагороджувався іменною бойовою зброєю.

 

Але, на жаль, каральна машина сталінських репресій дістане не лише його, але і його родину. До того ж Лев Миколайович мав «сумнівне» минуле. Ось воно-то і зіграло фатальну роль у його долі.

 

4 вересня 1937 року він буде арештований і обвинувачений у зраді Батьківщини і провалі радянських агентів на території Румунії. Але у слідства не було жодних доказів. Навіть Особлива нарада НКВС СРСР — орган, що особливо «не церемониться», не міг затвердити звинувачення, а направив справу на дорозслідування. Всі звинувачення Лев Миколайович відмітав як бездоказові. Слідство тривало більше року. Після численних допитів, учинених слідчим Я. Шаєвим-Шнайдеровим, Зіньковський себе обмовив, визнавши себе не лише румунським, але й англійським шпигуном. 25 вересня 1938 року, після 15-хвилинного «суду» легендарний Льова Задов був розстріляний у підвалі Київського НКВС і закопаний десь у Биковнянському лісі. Недовго пережили Льва Миколайовича і його кати із керівництва Одеського УНКВС. Репресована також і дружина Зіньковського, Віра Іванівна Матвієнко, але за рік її випустили. Їхня донька Алла, медична сестра, загинула при обороні Севастополя у 1942 році. Син Валерій пройшов усю Вітчизняну війну, ставши бойовим офіцером. Виростив двох синів, має чотирьох онуків. Проживає в російському місті Геленджик.

 

Тільки 29 січня 1990 року син добився реабілітації свого батька Льва Миколайовича Зіньковського — неординарної особистості, гідної свого місця в історії Укрїни.

 


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: воля,повстанці,земля.
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.