Як у Києві Всесвітній день книги і авторського права святкували

23 апреля 2013, 13:00
журналіст
0
259

23 квітня у деталях: книжковий магазин під вікнами КМДА, поминальна лампадка на порозі екс-книгарні "Знання" на Хрещатику і "язики" Ківалова з Колісниченком на Контрактовій.

Шостий рік, як 23 квітня для мене розширилося із Дня народження моєї сестрички Іринки на Всесвітній день книги і авторського права. Чесно, якби не брати Капранови, які своєю непосидючістю заставляють всіх підняти дупи і вийти на Контрактову площу, я б і не знала, що у світі відзначають День книги. На місці письменників-близнюків я б уже сто разів передумала влаштовувати автопробіг по безкнижжю і викреслила цей день, 23 квітня, зі свого календаря. Та брати Капранови вміють бути наполегливими і перетворювати свою ідею в традицію.

Отож, 23 квітня 12.00 компанія журналістів, письменників і громадських активістів зібралися на Контрактовій площі. В центрі уваги – горбатий зелений запорожець. Автомобіль Капранових уже став символом вуличної книготоргівлі. Без його головування жоден автопробіг не обходиться.

Брати Капранови, як завжди, придумали перформанс «Перетягування язика», пов'язаний з відносинами політики і книговидавництва. Цього разу головними героями завдяки Закону про мови стали язики Бориса Колісниченка і Сергія Кивалова. Що б прихильники рівності мов в Україні не казали, а Закон про мови однозначно вдарив по нирках україномовній книзі. По-перше, видавати стали менше. Це однозначно! По-друге, україномовна книга на телебачення потрапляє лише 23 квітня на День книги, і то завдяки акції братів Капранових. По-третє, письменники все частіше задумуються про те, щоб поїхати на стипендію чи навчання в Європу. В Україні або ти думаєш про гроші і відрікаєшся від творчості, або ти твориш і забуваєш, що хочеш їсти. На додачу, вчора моя подруга, яка 90% свого життя розмовляє російською, при зустрічі зі мною перейшла на українську. Я їй кажу, чого ти, не напрягайся, говори, як звикла.  А вона мені: «Російська мова – для бізнесу, щоб бабло косити, щоб при потребі по-хамськи говорити, а українська – для душі. Українською гроші не заробиш». А далі Оксанка почала розказувати, що російська література – це література графів, а українська література – це література кріпаків, знедолених людей. Мовляв, з російського чтива легко йде Донцова, Пєлєвін, а хто такого ґатунку є в українській літературі? Хто пише про позитивні речі? Про Ірену Карпу, Ірину Цілик, Тараса Антиповича, Таню Малярчук вона не чула. Аргументувала це тим, а хто їх знає? Лише ті, хто активно слідкує за літературним процесом, а середньостатистичний робітник з україномовних знає лише Люко Дашвар з її песимістичною книгою «Село не люди».

Наступними словами Оксанка мене просто добила: «Навіть україномовний Скрябін написав свою першу книгу «Я, Побєда і Берлін» російською і «Таємниця» Андруховича» вийшла російською, а не українською». А те, що це переклад, Оксанка і не здогадувалася. І що ні Скрябін, ні Андрухович ніколи не писали книг російською і що їхні книги якраз не песимістичні, це не зарахувалося до «плюсів» української літератури. Все одно моя подруга залишилася при своїй думці, українській літературі ще рости і рости до російської. Нема в нас письменників-графів, лише діти кріпаків.

Щось я відійшла від теми. Так от, повернемося до Контрактової площі і святкування Всесвітнього дня книги. Брати Капранови щороку нагороджують письменника, який стартував у літературі з дебютом. Цього разу пляшка вина, розлита у 2012 році, дісталася Роксолані Сьомі за книгу «Вакації у  Танґермюнде». Дівчині також вручили на перспективу скриньку з монетами з різних країн.

А далі, випивши шампанського з одноразових стаканчиків, учасники письменницького автопробігу порозсідалися по машинах і поїхали до екс-книгарні «Знання» на Хрещатику, щоб пом’янути те місце, де на головній вулиці столиці продавалися книги. Поет Артем Полежака запалив лампадку і поклав квіти під поріг магазину. Зараз у приміщенні екс-книгарні ведеться будівництво. Кажуть, що буде нова книгарня. Поживемо – побачимо. Але факт залишається фактом, «Знання» - була одна-єдина книгарня на Хрещатику. А тепер і її нема. Так, там був поганий менеджмент, але книгарня була мила і з невисокими цінами, на відміну від інших книжкових магазинів, того ж «Сяйва» на Льва Толстого чи «Читай-город» на Богдана Хмельницького.

Наступна точка – КМДА. Брати Капранови за 5 хвилин під вікнами Попова розклали книжковий магазин на колесах. Продаж книг під КМДА тривав теж не більше 5 хвилин. За цей час молодий чоловік із Сімферополя купив книгу Антіна Мухарського, а бабуся з внуком - казочки. Вдалий виявися книжковий ярмарок на колесах, письменники продовжували б і далі торгувати книгами на Хрещатику, та треба було йти далі. Адже в Метрограді у 2012 відкрилася нова книгарня «Криївка». Треба було їх привітати і побажати гарних продаж.

Ось так Київ відсвяткував Всесвітній день книги. А ви як відсвяткували?

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.