Фільм «Жыве Беларусь»: свобода, що має кордони

23 апреля 2013, 13:38
0
495
Фільм «Жыве Беларусь»: свобода, що має кордони

Побої, бруд, кліщі, душ раз на тиждень і заборона присягати на вірність Білорусі — білоруською. У Варшаві відбулася прем’єра фільму «Жыве Беларусь» і концерт в рамках акції "Solidarni z Białorusią".

Стрічка дебютувала на Берлінському кінофестивалі і котиться по всій Європі. Про те, щоб фільм показали в Білорусі, не може бути й мови.

Країна-виробник — Польща. Сюжет базується на біографії Франека Вєчоркі, молодого білоруса, який зараз живе у Польщі. Вєчорка і став автором сценарію. Головний герой, якого зіграв Вінсент Папко, — рок-музикант. Після занадто опозиційного виступу на концерті він потрапляє в армію, та ще й у забруднену зону.

До сцен дідівщини моє пострадянське око нібито й було готове. Але хардкор починається тоді, коли Мірон Захарка (герой) публікує одкровення про армійські будні у блозі. Тут, як у кошмарі, мелькають карцер, КДБ, фальсифікації на виборах-2010 і мітинги. Згадано навіть реальну історію про побудову гірськолижного курорту на забрудненій території — і, у зв’язку з цим, скасування у території статусу забрудненої. Дівчина Мірона, яка з його слів вела блог, потрапляє до в’язниці за підкинуті наркотики. У Мірона стається інсульт, але через невчасну медичну допомогу хлопчина на все життя лишається інвалідом з перекошеним обличчям.

Кадр із фільму

Усе. Кінець. Якась надія попереду? Судіть самі, якщо зможете переглянути фільм. А оскільки я керую цю замітку в основному до українців, то сумніваюсь, що вам це вдасться. У нашій вільній країні «Жыве Беларусь» чомусь не показують. На думку Вєчоркі, і не покажуть — хіба що тоді, коли зміниться влада.

Білоруський посол Віктор Гайсенок написав у листі до фірми-розповсюджувача картини у Польщі: «Надзвичайно сумнівною видається необхідність демонстрації польським глядачам фальшивої картини, представленої у фільмі. Жоден із вказаних у стрічці фрагментів не має нічого спільного з дійсністю, а просто демонструє хвору фантазію автора сценарію». На концерті Франек Вєчорка прокоментував: «Це ж треба, на наш фільм рецензію написав сам посол. Правда, потім той зізнався, що ще його не дивився».

Після перегляду фільму моя подруга, білоруска, сказала: «Я не вірю. Все жахливо перебільшено. Саме через такі фільми у Європі існує думка, що ми дикуни якісь. Те, що герой залишився інвалідом на все життя — його провина: не треба було висовуватися і «протестувати». Чого йому не вистачало? «Свободи»? У нашій країні можна нормально заробляти і жити спокійно». Від себе додам, що зараз дівчина вчиться в Польщі і свого майбутнього у Білорусі не планує.

У мене є знайомі серед білоруської молоді. Ті, що вже виходили на мітинги, говорять: «Ну потовчешся ти з поліцією. Посидиш пару діб. Вилетиш із універу. І що? І нічого. Нічого не змінюється». Ті, що на майданах не були, обговорюють такі речі ближче 3-ї ночі, на кухні — як у радянські часи: «У нашій країні на одного мирного мешканця — 5 ментів. Які мітинги? Тут ніколи нічого не зміниться». Але є й такі, чиїм слоганом є: «У нас у країні все добре. Усіх все влаштовує». І підтримують Бацьку. І за деякими даними, їх дійсно близько половини. Звідси питання: за що боротися? А точніше, для кого?

Під час концерту можна було підписатися під петицією «Amnesty International» панові Лукашенку щодо помилування політичних в’язнів М.Статкевича, А.Бєляцького, М.Автуховича і Д.Дашкевича. Мали слово і дружини ув’язнених: вони надіються, що такого типу акції допоможуть зруйнувати «стіну мовчання». Виступав повний оптимізму посол Польщі в Європарламенті Павел Залевські, який цього року став партнером акції. У натовпі поміж історичних червоно-білих білоруських прапорів з’явився плакат з написом «Безвізовий режим Білорусі з ЄС».  Проте на таку дрібницю пан Залевські уваги звертати не став.

Виступ гурту "Крамбамбуля"

Хедлайнером концерту був заборонений у Білорусі гурт «Крамбамбуля». На одному з музикантів була футболка з «погонею» — історичним і теж забороненим гербом Білорусі, на іншому — символіка і напис нашої «УПА». Підлітки в натовпі малювали на щоках червоно-білимі прапори, кричали «Жыве Беларусь» і навіть учинили слем. Весело. Ведучі закликали глядачів шуміти так, щоб нас почули і в Білорусі. А чи почують? Якщо сьогодні, більше 20-ти років після розпаду Союзу, Берлінський мур продовжує стояти — тільки трошки далі на схід від попереднього?

Не так давно у Дрездені познайомилася з канадійцем, який емігрував до Німеччини назавжди. Мовляв, правляча партія і суспільство в цілому занадто консервативне. І йому у себе в країні не місце. Невже і тут єдиний вихід — політична еміграція?

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: концерт,Свобода слова,Лукашенко,репортаж,Польща,Варшава,Amnesty International,Україна,рецензія,Білорусь,Євросоюз,фільм,політв`язні,Жыве Беларусь
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.