Навіщо Києву мер?

25 апреля 2013, 19:58
Журналіст
0
403

Чи зможе новообраний голова Київської міської адміністрації щось змінити на краще у нашому місті? Чи вибір киян вчергове перетвориться на мильну бульку, яка лусне наступного дня після голосування.


Це питання зовсім не теоретичне. А справді, навіщо? Чи зможе новообраний голова Київської міської адміністрації щось змінити на краще у нашому місті? Чи вибір киян вчергове перетвориться на мильну бульку, яка лусне наступного дня після голосування.

Що регулює роботу очільників Києва? В основному два закони: «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» та «Про столицю України – місто-герой Київ».

Але тут-таки втручається ціла купа нових та старих правил та умов, що постійно конфліктують одна з одним. З одного боку, міський голова може бути доволі вагомою фігурою. З іншого, його доволі легко позбавити будь-яких вагомих важелів впливу. Аж до повної безпорадності. Все залежить не від самих правил гри, а від того хто їх трактує. А трактувати у нас уміють. І головним аргументом штатних «трактувальників» завжди було: «так сказав папа». Чи багато на вашій пам’яті було рішень Конституційного суду, що розходились із офіційно озвученою позицією Президента? І не має значення, хто саме посідає цю посаду. Саме він замовляє музику. І саме він танцює хтиву Феміду.

От як було раніше: обрали кияни собі голову, Президент ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ призначити його на посаду голови Київської міської адміністрації. І так було аж доти, доки доброї пам’яті Олександр Олександрович не почав гратися у політику. Саме тоді у світлих головах «особливо наближених» і виникла думка про те, що посада столичного мера не повинна діставатися аби кому.

Колись здавалося, що перший прихід Черновецького відбувся завдяки якійсь неймовірній випадковості. Але коли він вдруге видерся на київський трон, стало зрозуміло що горезвісні граблі стали невід’ємною частиною нашого з вами взуття.

Що ж до самого Леоніда Михайловича, то він цілком виправдовував сподівання високого начальства. І одного. І іншого. Про себе звісно не забував, але й щедро ділився з ким треба. От тільки трохи перебрав з образом пришелепкуватого наркомана. А може й просто перебрав. В цей момент його тихенько і «злили». Для публіки пообурювавшись на страшенні зловживання. Але залишивши на свободі та навіть при своїх «інтересах».
І треба віддати належне: отримавши почесну відставку, Черновецький одразу ж залишив у минулому звичний образ марсіанина. За що йому окреме спасибі. Тепер точно зрозуміло, що за певних обставин йому важно буде апелювати до психіатрів.

Але ми відволіклись. Прийшовши до влади, колишні опозиціонери-урядовці одразу ж зметикували – залишати в Києві дієву владу це просто самогубство. Занадто вже політизованою та медійною стала посада. І не вагаючись розрубали цей вузол. У буквальному сенсі. Тепер в столиці два начальники. Один з них мав би обратися громадою, а от другий призначається особисто Президентом. Тільки от можливості в них дещо різняться.

Чому? Відповідь проста і традиційна: розподіл грошових потоків. Якщо нині дати всю владу демократично обраному меру, то він і стане головним розпорядником місцевого бюджету. А також впливатиме на прийняття більшості рішень щодо самоврядування. А це земля, об’єкти приватизації, місцеві податки і багато чого ще неподіленого досі. Тобто, знову гроші.

Що реально може обраний киянами голова? Бути присутнім на засіданнях Кабміну, вносити законодавчі ініціативи та призначати керівників комунальних підприємств. Тобто, фактично жодних реальних владних функцій у нього не залишається.

В цій ситуації посада міського голови перетворюється на таку собі валізу без ручки. Наче і звучить красиво, але жодної практичної користі. Все інше, в першу чергу розподіл бюджету, залишається за Головою КМДА.
До того ж, якщо навіть вибори мера таки призначать на поточний рік, без обрання депутатів міської Ради це просто втрачає сенс. Для киян, принаймні. Оскільки за нинішнього складу міськради про жодні домовленості з опозицією не може бути і мови. Переважна більшість депутатів належить до провладної коаліції. До речі, такого результату досягнуто не в останню чергу завдяки зусиллям Батьківщини, Кличка та Катеринчука. Саме вони завели під своїми знаменами критичну масу штрейкбрехерів. Згадайте про це, коли бритимете до рук бюлетень.

Отже, в разі перемоги реального кандидата від опозиції, який не може ногою відкривати двері кабінетів на Банковій, він не зможе протягнути жодного питання. І неодмінно перетвориться на чергового політичного страждальця. Який стогнатиме та гримітиме кайданами, волаючи до неба про невдячну долю.
Чому нині Кличко відмовляється від «високої честі» бути мером? Тому що чудово розуміє: вирішувати будь-які питання йому просто не дозволять. А от масовану критику спрямують саме на нього: «От вам, кияни. Обрали, а він імпотентом виявився». Омріяне президентство в такій ситуації стає абсолютно примарним.
Чому на цю посаду так прагне потрапити Порошенко? Тому що йому буде простіше домовитись із владною верхівкою. І навіть більше – цілком імовірно така домовленість вже є. Порошенко зможе додатково укріпити позиції свого бізнесу в Києві. Натомість, гарантує «потрібним» людям безперешкодне та швидке вирішення земельних та інших майнових питань.

За таких обставин його шанси на вихід у других тур президентських виборів 2015 року зростають в прогресії. Хороший та слухняний кандидат, який матиме за честь «достойно програти достойному супернику». А інакше і бути не може. Оскільки у випадку виявлення норову пан кандидат не тільки отримає шанс позбутися левової частки свого бізнесу, але й сісти за ґрати. За сукупністю, так би мовити. Чи стане він ризикувати? А відгадайте з трьох разів! Тим більше, що факт виходу в другий тур сам по собі стає цілком вагомим капіталом. Який доволі легко конвертувати у щось матеріальніше за віртуальні голоси виборців. Тут не яким-небудь міністром економіки пахне. Віце-прем’єр! Не перший, звісно. Ця квіточка для інших зростала. Але навіть за згаданих умов можна такенний шматок пирога відкусити! Аби тільки мордяки вистачило.

То чи потрібен за таких обставин Києву мер? Не знаю. Можливо так. Але тільки в тому випадку, якщо це буде людина, що не має політичних амбіцій (мінус Кличко, Порошенко, Катеринчук). Кандидат не повинен плекати надій на майбутнє президентство. Він має бути мером! І тільки мером. І тільки Києва. Саме це має бути вершиною його кар’єри.

І займатися він має не розбудовою політичної партії чи створенням та просуванням власного бренду. А каналізаціями, водогоном, сміттям, волоцюгами та іншими не дуже ароматними проблемами. І не тільки займатися, але й ефективно їх вирішувати.

Він має бути киянином. Адже за всю історію незалежності у Києві ЖОДНОГО разу не було мера, що народився тут. Вони не ганяли м’яча на київських подвір’ях. Вони не зустрічали перше кохання під квітучими каштанами. Вони не ловили рибу на набережній. Вони не плавали на перегони в міських озерах. І цей перелік може бути нескінченим. Вони ніколи не зможуть любити наше місто так, як любимо його ми. Вони ніколи не вкладатимуть свою душу та серце в роботу.

І якщо політичні партії не зможуть запропонувати нам справді достойного КИЇВСЬКОГО кандидата, ми самі маємо вирішити це питання. А Попов з Порошенком хай розіграють в рулетку посади голів Комсомольська та Вінниці. Хай щастить!

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: КМДА,вибори,мер Києва
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.