Бути чи не бути суспільному мовленню в Україні?

17 мая 2013, 23:02
журналист
0
235

Суперечки з цього приводу точаться ще з 1997 року. Вірніше, більшість експертів сходяться все-таки на «бути», проте «яким» - ось тут дискусій виникає значно більше, як і невирішених питань.


Суперечки з цього приводу точаться ще з 1997 року. Вірніше, більшість експертів сходяться все-таки на «бути», проте «яким» - ось тут дискусій виникає значно більше, як і невирішених питань. Ні підписані законопроекти, ні сплески активності обговорення цього явища не завадили лишатися задуму на папері вже 15 років.

Тож чи є необхідним та актуальним громадське мовлення в Україні ми намагалися з’ясувати у Олесі Білаш та Віктора Пасака.

 Заслужений журналіст України, генеральний директор Національного газетно-журнального видавництва Білаш Олеся Олександрівна висловила свої сумніви щодо існування в Україні дійсно незалежного суспільного мовлення. 

Чи вважаєте Ви високим рівень свободи слова та демократії в Україні?

Якій би поміркованій людині Ви не задали це питання, вона однозначно ніколи Вам не відповість. Безперечно, певні перемоги демократії є, але назвати суспільство цілком демократичним навряд чи можна. Адже нам всього за 20 років. А деякі демократії налічують 300, 500 років і більше. Значить, нам є чому вчитися. Лише в демократичному суспільстві може бути громадське мовлення. Воно передбачає не тільки фінансування за рахунок абонплати, реклами, державних субсидій, можливо, благодійних внесків, але і за рахунок людей, платників податків. І вони, ця громадськість, мають право контролю. А якщо в нашій державі декому легко вдається добитися контролю над державними інституціями, то існує загроза й державному мовленню. Чітке визначення суспільного мовлення і його значення для України сьогодні почуєш нечасто. Чи це будуть конкретні програми, чи взагалі вся національна система буде сформована за новим принципом, чи певні інституції будуть працювати за цією схемою? В проекті Закону говориться, що на основі державних каналів буде створене громадське суспільне мовлення. Але залишається відкритим питання: яким чином?

Суспільне мовлення готується на базі державного. Чи не стане воно простим перейменуванням державних каналів?

Дехто з журналістів притримується саме такої думки. Проблема в тому, що немає чіткої системи формування суспільного мовлення, яку б представили журналістам та аудиторії.  Адже суспільне мовлення має бути направлене на захист і служіння національним інтересам, чого не зустрінеш сьогодні в теле- і радіопрограмах. Окрім, можливо, «Культури», важко навіть назвати канал, який би розвивав культурні традиції українського народу, говорив про історію та видатних особистостей. Натомість на дешевих шоу-програмах заробляються величезні кошти. Це і буде продукт нашого  суспільного мовлення? І хто буде контролюючим органом: держава чи суспільство?

Ідея громадського мовлення хороша, але чи настільки розвинене демократичне суспільство в нашій державі, щоб дозволити собі такий крок? Я, маючи понад 20-річний досвід роботи на радіо, звернула б увагу на актуальніші проблеми. Наприклад, те, що фактично знищене провідникове радіо. А люди в селах ще живі, середнє і старше покоління не мають компютерів. І мало хто з цих людей купує собі приймачі. Я багато їздила по Полтавщині, у селах радіо працювало так гучно, щоб навіть на подвірї було чути. Тепер село мовчить, радіо нема. Варто спершу вирішувати цю проблему, а потім братися за суспільне мовлення.

 Як Ви вважаєте, українці самі готові платити за суспільне мовлення, їх цікавить цей продукт чи їм хочеться хліба та видовищ, що може дати комерційне ТБ?

 Ніхто українцям як споживачам радіо та телеефіру не пояснив, що вони змушені будуть платити за суспільне мовлення. В принципі, і на сьогодні існує абонплата, а суспільне мовлення не передбачає лише фінансування за рахунок споживача. Кошти мають надходити з декількох джерел. Безперечно, це і платник податків, як простий споживач, і державні субсидії, і можливість реклами, і приватні внески. А ось тут є загроза. Якщо приватна особа заплатила якісь кошти, вона цю програму продукує і має право контролю. А якщо вона низького гатунку, або взагалі нищить духовність українців? Хто дав гроші - той замовив музику. На сьогоднішній день якість продукції теле- та радіопрограм стала набагато нижчою, ніж була навіть 5 років тому. Тому що погоня за дешевим шоу та блиском не дає глибини, відчуття справжньості тим, хто сидить по той бік екрану. На жаль, інтернет -це завжди бомбовий вибух, якісь сенсації, а якщо починаєш копати, то 10% правди - це вже добре. На радіо немає міцних, професійних, фундаментальних програм, чомусь всі вважають, що треба працювати як діджеї, але для цього є інші FM-станції. Національні державні канали повинні робити достойний та виважений продукт. Якшо ми перейдемо до суспільного мовлення, і там будуть замовляти продукт ті, хто платять гроші, ми з вами отримаємо політичну трибуну та безкінечні комерційні шоу, які і на сьогоднішній день згвалтувати добру половину всього українського суспільства.

 Ігор Мірошниченко, один з ініціаторів чергового законопроекту про суспільне мовлення, зареєстровано 13 грудня 2012 року, принциповим вважає відсутність реклами в ефірі суспільного телебачення. Як без реклами? Це можливо взагалі, на Вашу думку?

 Як видавництва, так і телерадіокомпанії не матимуть змоги заробляти кошти без реклами. Держава не профінансує суспільне мовлення в повному обсязі. Треба крутитися між краплями дощу, адже без реклами не обійтися,  проте, можна передивитися принципи її подачі. Коли переглядаєш духовні передачі, які спонукають мислити, переживати, і раптом тебе перемикають на рекламні продукти, це викликає роздратування і бажання вимкнути телевізор. Зрозуміло, якщо давати рекламу блоками, ніхто не буде її дивитися. Тут споживач мусить вибачити. На жаль, в сучасних умовах без реклами нереально.

Віктор Володимирович Пасак, заслужений журналіст України, заступник генерального директора Національного газетно-журнального видавництва поділився своїми припущеннями, чому за 15 років підготовки суспільного мовлення Україна все ж до нього не готова.

Чи є достатнім рівень свободи слова та демократії в Україні?

Взагалі слово «достатній» є неоднозначним. Адже чого б ми не мали, завжди хочеться більшого. Я відчуваю, що свобода та демократія в Україні є. Але, безперечно, нам ще є куди рости.

Ще з 1997 року ведуться дискусії щодо необхідності суспільного мовлення в Україні. Як Ви думаєте, чому досі нічого не зреалізовано?

Так, 1997 рік я добре пригадую. Був прийнятий закон про суспільне мовлення, але не була підготовлена сама аудиторія. Українське суспільство не структуризоване настільки, щоб дозволити собі суспільне телебачення, яке ні від кого не залежить. Сьогодні, на превеликий жаль, телерадіомовлення опирається на фінансування: якщо комерційні канали мають достатній фінансовий мішок, то державне телебачення і радіо знаходяться за межею бідності. Мені випадало не раз виступати на парламентських слуханнях у ВР як голові Ради генеральних директорів обласних державних телерадіокомпаній і говорити про те, що державне телебачення і радіо сьогодні є кузнею кадрів для комерційних каналів. Щойно на екрані зявився талановитий ведучий чи чудова операторська робота, вже через півроку-рік ця людина переманюється у структури  комерційні. Саме тому важливо, щоб суспільство було чітко структуризоване, як у цивілізованих країнах світу. Наприклад, у США є дві партії: демократична і консервативна, суспільство має два полюси своїх симпатій та преференцій. Якщо влада демократів не так себе повела, і президент за 5 років не виправдав сподівань, то перемагає консервативна партія і намагається зробити щось корисне для суспільства. В Україні сьогодні більше сотні партій, плутанина в парламенті. А передумовою для незалежного громадського телебачення і радіомовлення є спокій та порозуміння в суспільстві.

До того ж, згідно з першими документами, які виходили з-під пера президента і ВР, фінансування громадського мовлення перші три роки мало відраховуватись з бюджету держави. А він наразі настільки ущільнений, що поставлені на наступний рік соціальні завдання реалізувати при ньому практично не можливо. Тому суспільне телебачення могло б існувати, якби сама країна була дещо іншою. На сьогодні ж воно просто нереальне.

Якщо уявити, що громадське мовлення таки буде втілене в Україні, які були б найдоцільніші джерела його фінансування?

Висувалися різні пропозиції. Можна включити певну суму у вартість теле- чи радіоприймача, підвищити абонплату, не відхиляти кошти приватних осіб, але головне, щоб подорожчання не позначилось на громадянині, адже його й без того бідний бюджет не потягне вирахувань ще й за суспільне мовлення. Щодо абонплати, то думаю, суспільство не сприйняло б підвищення. Потрібно натомість залучати громадські організації, спонсорів, але не тих, які прагнуть контролювати ЗМІ, а які добровільно вносять кошти для того, аби наша країна була дійсно цивілізованою, демократичною у всіх вимірах. Якщо говорити про країни розвинені, такі як Франція, США, Великобританія, то державне телебачення там існує. Його фінансування надається на конкурсній основі: найкращі отримують кошти. Переможця визначають державні інститути, а не якась впливова особа, яка бажає, щоб усі танцювати під її дудку. Тому і в Україні могло б існувати громадське мовлення, але ті часи ще не настали.


Спілкувалася Ірина Костюк


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.