Моральний дефолт української влади

23 мая 2013, 11:14
народный депутат Украины
0
247

Ця стаття написана не для того, аби покритикувати чи подражнити владу. Просто, вболіваючи за країну, яка має майже двадцять два роки незалежності, ти змушений вболівати за владу.

ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ

Ця стаття написана не для того, аби покритикувати чи подражнити владу. Просто, вболіваючи за країну, яка має понад двадцять років незалежності, ти змушений вболівати за владу. Бо проблеми будь-якої влади – це, перш за все, проблеми народу, котрий першим відчуває всі її невдачі й промахи. Без його підтримки й розуміння, без творчого  й оптимістичного народного духу жодна реформа не є можливою. Навіть якщо влада володіє повною монополією на владу. Тому відповідь на питання: «Що робити?» має не лише економічний підтекст, але, перш за все -  моральний, духовний.

 ЩО  РОБИТИ?

 На це історично складне питання існує, на перший погляд, проста  відповідь.

Єдиний вихід для країни – це швидкі, соціально орієнтовані демократичні реформи. Прискорена модернізація України, всіх сфер соціально-економічного життя. Але перед тим, як взятися за реформи, влада повинна дати відповіді на три фундаментальні та надзвичайно тверді, немов горіхи, питання. Ці відповіді мають бути зрозумілими для суспільства.

 Питання перше: ЗАРАДИ КОГО і ЗАРАДИ ЧОГО РЕФОРМИ?

 Реформи - не самоціль, бо вони є засобом поліпшення життя людей. Питання в іншому: реформи для всіх чи лише для обраних?

Перший варіант передбачає стійке зростання розвитку всієї країни та підвищення рівня життя всього народу. Іншими словами, створення широкого прошарку середнього класу і формування для нього мотиваційних умов розвитку країни через мотивацію власного розвитку. Завдання надзвичайно важливе. Адже в Україні за критично короткий час  потрібно створити конструктивно сприятливе соціально-економічне середовище, де не лише економічно, а – головне – політично,  зростала і розвивалася б ідея  взаємної відповідальності народу, держави та державної еліти.

 Варіант другий передбачає стійке зростання країни, стрімке збагачення вузького кола олігархів та вищої бюрократії за рахунок монополізації влади, перерозподілу власності і фінансових потоків. Соціальна деградація та моральне зубожіння переважної частини населення країни. Ескалація страху, політичні й економічні репресії. Модель, яка ніколи не приводила до успіху жодну країну світу.

 Питання друге: РЕФОРМИ - ЗА ЧИЙ РАХУНОК?   

Будь-які реформи в будь-якій державі мають ціну: моральну, соціальну, економічну, фінансову і, зрештою, політичну. Питання, де ж взяти необхідні ресурси, є базовим. Реальних варіантів небагато. Позичити за межами країни, а потім віддати за рахунок наших дітей та онуків, чи забрати всередині країни, у народу, а потім забути. Через те, що позичати під чесне слово вже не хоче навіть МВФ, залишається лише друга схема. Беручи до уваги, що за останній рік українські олігархи стали втричі багатшими, а кількість офіційних мільярдерів та мультимільйонерів теж помітно збільшилася, згідно  із «приблизним» аналізом журналу "Forbes". Беручи до уваги, що народ – у переважній своїй масі – зубожіє, можна із впевненістю дійти висновку, що саме українські вчителі, лікарі, пенсіонери, представники малого бізнесу, військові, чорнобильці, афганці та інші подібні категорії населення є основними «інвесторами» реформ – через підвищення комунальних тарифів, заморожування зарплат і пенсій, зростання цін і свавілля податкових органів.

На жаль, дискусії навколо Податкового Кодексу підтверджують цю тенденцію – прагнення чинної влади забрати у малого і середнього бізнесу практично останнє. Замість того, аби створити сприятливе соціально-економічне середовище, котре може генерувати не лише робочі місця і додану вартість, але й нове покоління підприємців та бізнесменів, здатних приймати стратегічні рішення на рівні державних технологічних інновацій.

 Питання третє: ЩО РОБИТИ і ЯКІ ЗАВДАННЯ ВИРІШУВАТИ?

 Судячи з ситуації в державі, комплексної, динамічної та системної відповіді у влади немає.

Поруч із розмаїттям економічних та соціальних проблем, які сьогодні вирішує країна, критичними та вибухонебезпечними стають ті, на котрі влада, взагалі, не звертає уваги. Це СОЦІАЛЬНА НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ у суспільстві, КРИЗА ДОВІРИ до влади та МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ КЛІМАТ в державі.

 СОЦІАЛЬНА НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ

 Після розпаду Радянського Союзу, який, зрештою, був відносно справедливим суспільством для переважної більшості населення, практично, протягом нетривалого часу ми перетворилися на суспільство повної соціальної несправедливості, де вкрай обмежена купка людей, яка мала доступ до матеріальних та фінансових ресурсів, стала відчутно заможною, а решта народу – стала злиденною. Останнє десятиліття тільки підсилило цю тенденцію – бідні стали біднішими, а заможні стали олігархами, «прихватизувавши» все народне майно. За оцінками міжнародних експертів, розрив між багатими і бідними в Україні перевищив позначку в 30 разів, що є фатально критичним значенням – з точки зору стабільності держави.

Ця тенденція ще посилилася останнім часом. І солодке гасло «Покращення життя вже сьогодні» обернулося на практиці в колективне матеріальне зубожіння і моральне пригноблення всіх – заради індивідуального збагачення декількох.  

 КРИЗА ДОВІРИ

 Країна не має перспектив без реформ, реформи ж не мають перспектив без довіри. Всі  соціологічні дослідження, що претендують на ґрунтовність, демонструють стрімке падіння рейтингу довіри як до влади в цілому, так і до всіх українських політиків.

Падіння довіри трансформується в апатію, апатія – у безнадію, безнадія – у люту ненависть до влади. А це небезпечно для всіх.

 МОРАЛЬНО- ПСИХОЛОГІЧНИЙ КЛІМАТ СУСПІЛЬСТВА

 У країні критично зростає невпевненість та пригнічення – це властиво для всіх прошарків українського суспільства. У пенсіонерів – через пенсійну реформу, в бізнесових колах – через фіскальні знущання, у військових – через побоювання скорочення армії та її деградації. У працюючих – через небезпеку втрати роботи, у непрацюючих – через безперспективність її пошуків. Найстрашніше, що ці відчуття морального пригнічення і непевності динамічно затягують у 

Помилки і робота над ними

 Сьогодні, коли країна прожила понад три роки з новим Президентом і новою владою, можна констатувати наявність деяких правильних кроків та великої кількості помилок. Але головних, стратегічних помилок можна виокремити кілька.

 Помилка перша: монополія влади

 Оновлене, реанімоване гасло: «Вся влада – регіонам!», на відміну від історичного: «Вся влада – Радам!», дає не лише повну монополію влади Президенту та його команді, але й цілковиту монопольну відповідальність перед народом. Як відомо, монополія чимало коштує. Але в умовах різкого зубожіння, коли «верхи і не хочуть, і не можуть», а «низи» вже не в змозі терпіти, розплата за монопольну оману може бути просто непередбачуваною.

Владі сьогодні, як ніколи, потрібна сильна й відповідальна опозиція, яка здатна вберегти від помилок і розділити відповідальність за ситуацію в державі.

 Помилка друга: моральний клімат в країні

 Дуже швидко після виборів весняні надії  на потепління, навіть на Півдні та Сході держави, змінилися задушливим, важким кліматом соціальної депресії та морального пригноблення. Так необхідна країні для економічного та соціального прориву енергія духовного оптимізму та економічної (підприємницької) свободи, катастрофічно вичерпується. Тож, як добре відомо, в пригнобленому та пригніченому природному середовищі, ніколи не буває доброго врожаю, так і пригнічений народ – ніколи не буває успішним, допоки не позбудеться джерела морального примусу.

Під виглядом укріплення вертикалі управління, Україна швидкими темпами перетворюється на поліцейську державу, основними інструментами якої слугують острах людей за своє майбутнє, податкове свавілля в економічній сфері, політичний терор та знищення не лише опозиції, але й «інакомислячих»  всередині самої влади. Досить часто під ці критерії підпадають просто люди із здоровим глуздом.   

Можливо, найважливішим завданням сьогодення є створення здорового і конструктивного морально-психологічного клімату для економічної діяльності та вільного підприємництва – на зміну депресивного і пригніченого, який наразі лише посилюється.

 Помилка третя: Росія

Практично за рік, влада зрадила задекларованим принципам, підманувши своїх виборців, цинічно експлуатуючи в процесі виборчої кампанії тему дружби з Росією. Адже протягом короткого періоду - від Харківських «полюбовних» угод до приниження українського Премєра на газових перемовинах в Москві - влада розвернулася на 180о . Спочатку – обличчям до Європи і «задом»  до Росії. Нині – «задом» до всіх. А це далеко не найзручніша позиція для початку холодної війни на всіх внутрішніх та зовнішніх фронтах напередодні президентських виборів в країні.

Не варто було самим причаровуватися Росією та причаровувати Росію, аби так розчаровуватися сьогодні. Адже, судячи з ситуації в Білорусі, такі «розвороти» дарма не минають. Особливо, коли Володимир Путін вкотре став Президентом…

 Помилка четверта: Юлія Тимошенко

 Тільки некерована ненависть та нездоланний страх могли з фактично відставленого політика – як всередині країни, так і за її межами – зробити сучасну Жанну дАрк та підняти на її захист всю світову спільноту. Повернути її з-за межі виходу з політики, піднести на вершину політичної активності та значимості, суспільної поваги та людського співчуття. Незважаючи на те, що Тимошенко опинилася за гратами, не прогнозуючи, чим це може для неї скінчитися, вона перемогла чинну владу морально. Вона вистояла, вона не зламалася. І саме чинна влада, сама не усвідомлюючи того, подарувала їй новий шанс на політичне воскресіння, яким вона неодмінно й стовідсотково скористається в майбутньому – у цьому можна не сумніватися, знаючи її фантастичну політичну інтуїцію. Зрозуміло, за однієї умови: якщо їй залишать хоч краплину необхідного для цього здоровя.

 Помилка пята: корупція

  Корупція подібна до онкологічного захворювання. Вона існує в будь-якому державному організмі, як ракові клітини в організмі людини. Принциповим для нас є визначення стадії захворювання. Судячи з оцінок експертів, в Україні можна діагностувати останню, найскладнішу стадію цієї недуги. Стадію, яка характеризується глибокими метастазами, які вразили всі провідні державні органи знизу догори – із метастазами головного мозку включно. Держава, як і людина з подібним діагнозом, помирає. Помирає у страшних муках. І лише наркотичне знеболювальне створює ілюзію полегшення ба навіть одужання. Це  самообман. Тільки диво, здатне сконцентрувати всю внутрішню силу волі й духовну енергію, може дати шанс на життя.

 ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

 Тим не менш, шанс на майбутнє в нас все ж таки є. Шанс не лише зберегти хоча б відносно незалежну Україну, але й зробити її сильнішою. Але цей шанс тане з кожним днем, все більше розчиняючись у морі морального пригноблення народу, потерпаючи від задухи соціальної депресії. Цей шанс поки що є, попри підсилений гуркіт важких чобіт щоденних «контролюючих», «перевіряючих», «смотрящих». Цей шанс поки що є, незважаючи на те, що декларується одне, робиться абсолютно протилежне, а змісту замисленого владою не знає ніхто. Цей шанс є, адже глибоко на дні цього брудного, брехливого, цинічного й продажного політичного моря, страждаючи від нестачі віри й оптимізму, існує проста людська надія. А надія, як відомо, помирає останньою. Хоча й перехід від життя до смерті часто буває непомітним.

Все дуже просто, якби б не було таким складним.

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.