Ветеран війни про яку забули

21 июня 2013, 10:11
Громадський діяч, експерт з місцевого самоврядування, державний службовець
0
201
Ветеран війни про яку забули

Ветеран Великої Вітчизняної війни Кирієнко Ганна Андріївна все життя чекає на квартиру на яку має право згідно наданих їй пільг.

Біля вікна на північному боці багатоповерхівки, куди ніколи не зазирає сонечко, сидить старенька жінка. Вона дивиться вже помутнілими очима на сміття, що валяється на даху цокольного поверху під її віконцем. Незважаючи на літню спеку, старенька одіта в чотири слої одежі, бо в її помешканні так холодно і сиро, що вона ніколи не може зігрітися. Так само холодно було в розбитому бараці, де приходилося жити під час роботи в господарстві по забезпеченню комскладу продуктами харчування. Пам’ятає, що приходилося рятувати від морозу врожай майже роздягнутими, бо начальник зі зброєю не відпускав навіть одягтися, і саме тоді  Ганна Андріївна відморозила собі пальці на ногах. На війні, як на війні, трудовий фронт, ніхто рани не рахує…

Перед внутрішнім поглядом у ветерана праці проходять спогади.  Ось вона у 6-річному віці стоїть одна на дорозі біля пустої домівки і не може зрозуміти, куди уходе під конвоєм її родина… Батька «розкуркулили», бо заздрісники хотіли нажитися на його майні, заробленому працею всієї великої родини - сім’ї з десятьма дітьми, що привчені до старанної праці з дитинства.  Страхітливі поневіряння, голод 37-го,  відсутність захисту батьків…. Яким чудом вона залишилася жива? Але залишилася, хвала Богу! Скільки ще принесла користі своїй Батьківщині! Навіть під час наступу фашистів біля с. Типовичи попередила військових про нічну атаку ворога, чим врятувала радянських солдат від загибелі та полону.  Страшні спогади про покалічених військових - в пересувному госпіталі допомагала  доглядати за страждальцями… скільки болю..  Хто не вижив, тих поховали в братській могилі, яку копала з односельцями під обстрілом наступаючого ворога.  Під час окупації прийшлося переховуватися, щоб не потрапити в остарбайтери.. Потім робота на воєнному заводі № 110 в м. Сталіно, життя впроголодь… перенесений брюшний тиф... Повернулася з того світу… .

Перемога. Мирний і важкий труд. Мріяла стати вчителем, мала атестат з відзнакою та направлення до педінституту. Але все це поховано в землі 21.06.1941 року авіа снарядом разом зі школою. Тому прийшлося робити руками, жити по гуртожиткам, мати незлічені проблеми та турботи.  І от вже народився і виріс син, радість яка… Але приходиться тіснитися, перебиватися тимчасовими помешканнями… Надія на власне житло… Черга на квартиру.. Ваші заслуги пригадано, ви в перших рядах на квартобліку, як політично-репресована. Але живіть тут – на Будищанській 4, де як в готелі, нікого не прописати, нікому не переночувати, тільки навістити… А з квартобліку зняли  і поки давали приватні квартири репресованим не відновлювали… Тільки через 13 років відновили на обліку, але тепер через кризу перестали давати житло …

Ганна Андріївна, витираючи сльози, звернулась до мене зі словами: «Де шукати справедливість? Замість виправлення помилки, адміністрація надсилає листи з формальними відповідями, яких вже набралася ціла пачка…  Господи, змилуйся, торкнися сердець наших правителів, нехай побачать людей навколо!».

Виходить, що в цілому Києві немає однієї квартири, щоб виправити наслідки безпідставного зняття з обліку на протязі 13 років жертви політичних репресій?!  

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.