Кредит на весілля...

Уявіть закарпатську родину з семи осіб, які мешкають у двокімнатній квартирі... Ця сім’я бере 25 тисяч гривень кредиту під заставу житла. Що змусило їх до такого кроку й ризику? Весілля доньки...

Навіть співробітники банку, попри власні інтереси, не могли оговтатися. Невже це справді вартісна інвестиція у своє майбутнє, і, що важливо, чи є одноденна казка панацеєю щастя молодої родини? Мотивація батьків — доня хоче свято... Схожі пріоритети і в ужгородської покоївки, яка також подалася до банку, аби оформити кредит на одноденну радість доньці та спогади про цей день на фото. Для порівняння: інша молода, вже подружня пара — надто задоволена своїм весіллям (тим паче, організація відбулася без кредиту), проте водночас зітхає, мовляв, за ці гроші можна було придбати ділянку під будівництво сімейного гніздечка. В Ужгороді є ще одні молодята, якими особисто пишаюся, адже вони збирали гроші на весілля, але витратили їх на відкриття власного бізнесу, який зараз процвітає. І щастя від цього, мабуть, не менше, може, і більше... Для балансу додам, серед моїх знайомих є заможні люди, які відсвяткували свій союз у форматі “піца-парті” у колі близьких.

Чи вартують безліч клопотів та фінансові витрати навіть найвеселішого весілля? Гадаю, тут справа у пріоритетах, життєвих цінностях і, звісно, менталітеті. Нема сенсу говорити про тих, хто можуть собі дозволити грандіозну вечірку, адже процес підготовки до свята й наслідки (грошові) не будуть такими проблематичними, якщо є фінансова стабільність. Йдеться про тих, хто заощадять на всьому, аби відгуляти максимально велично. І не збагну, чому так?

Пріоритети. Якщо торкатися пріоритетів, то у мене закрадається думка, що невміння їх розставляти — це святкувати весілля за відсутності достатньої суми грошей, це жити одним днем (у цьому випадку, днем весілля) й не думати про завтра, коли на зміну ОДНОМУ дню приходить не медовий місяць, а роки погашення боргу. Це неусвідомлення того, що наше завтра все одно стане нашим сьогоднішнім, а фінансова скрута таки нас застане. Зрештою, це марнотратство. Втім, у кожного ж свої пріоритети...

Життєві цінності. Так, з них усе починається, і формуються вони у мікросоціумі родини, школи, колі друзів. Звісно, якщо дівчатка бачать, що мета — це вийти заміж і мати якнайкращу весільну вечірку, то змінити таку життєву установку у дорослому віці досить складно. Не розумію, чому молоді й закохані люди відтягують узаконення свого союзу, бо нема грошей на бенкет... До речі, у процесі заробляння грошей задля “свята для інших” (моє визначення весілля), почуття можуть трансформуватися і за кілька років просто минути. За кілька років, коли вже не така ейфорія — омріяне й дороге весілля, а далі — рутина, яка може виникнути саме через фінансові труднощі. Вам відомі випадки, коли після надто помпезних весіль люди розлучалися? Я бачила такі пари... А ще мене лякає і дивує вираз “найщасливіший день”, до слова, дуже часто це є “залізним” аргументом, аби морочити собі голову організацією свята (або ж насолоджуватися процесом — кожному — своє). “Найщасливіший день” — це не просто мовний штамп, це своєрідна проекція на майбутнє. Відомо ж, слова матеріалізуються... Що ж тоді буде після “найщасливішого дня”?

Менталітет. Не хочу когось образити своїми роздумами, зрештою, ніхто ж не може бути покараний за власну думку. Відтак весілля... Спадає на думку, що це ще один спосіб самоствердження, що це бажання комусь щось довести, що це ... і комплекс також. У нас тотальна бідність, але, при цьому, ми робимо весілля за 100 тисяч гривень (йдеться про Закарпаття, до прикладу). Я бачила жінку, яка з адміністратором ресторації складала меню для весілля доньки. Для любої мами важливо було, аби салатів і закусок було не менше, ніж на попередніх весіллях у цьому ресторані... Людей треба ж вразити... Так кортить, аби твоє весілля чи твоїх дітей обговорювали довго й захоплено... Втім, для кого це свято? Для молодої пари чи для гостей, яких заледве знають... І повернуся до грошей: чого вартує інвестиція у салати і власну задоволеність від результату свята... Може, варто вже перестати жити одним днем, а бути прагматичнішим, себто витратити ці гроші на інші потреби? На бізнес, на житло, на майбутню еміграцію, якщо в Україні вже нестерпно... Або ж ... на подорожі, які так зближують, які не забуваються, які змінюють нас...