Короткометражні «шедеври» національного виробництва,

9 июля 2013, 21:08
0
180

або Майстер – клас з відлякування глядача.

Випало відгукнутись на запрошення Голови Спілки кінематографістів України Сергія Тримбача, звернене до молоді у Синій залі Будинку кіно на одному з показів, та потрапити на завершальний захід сезону 2012 – 2013 – перегляд короткометражних фільмів, відзнятих молодими українськими режисерами. Зразу підсумую враження. Після цього сеансу з п’яти робіт бажання було одне: понад усе хотілось, щоб ці фільми ніхто і ніколи не подивився. Чому?
Тому що нічого хорошого, корисного і цікавого виявити і помітити у «шедеврах» не вдалось – суцільна «чорнуха», брутальність, деструктивізм та депресія.
А в цьому — нічого нового для моменту, коли суспільство і держава перебувають в цілковитому занепаді. Падіння до прірви у всіх сферах життя триває і наростає, а де вихід – практично нікому не відомо (не будемо про опозицію, це навіть смішно, бо вона вже себе продемонструвала, і не раз). Звісно, може хтось і знає шляхи подолання негараздів та неприємностей, але вірогідність цього припущення досі залишається вірогідністю, принаймі для широкого загалу.
З огляду на загальну ситуацію, може можна було б і вибачити авторам фільмів їхнє нерозбірливість, недалекоглядність та недолугість, але навіщо витрачати кошти і продукувати щось не те, щоб ніяке, а відверто погане, неякісне і нікому не потрібне?!
Краще б використали свої молодечі сили і запал більш благородно, з толком і смислом, на користь суспільству. Невже мистецтво і кіномистецтво, зокрема, покликане оспівувати деградацію та дегенерацію ?!!
Короткий екскурс.
Фільм 1. «Жовта квітка для месьє Бурійьона» режисера Лариси Артюгіної.
Безумні дії безумних героїв – безвідповідальної та легковажної дівчини – організатора виступу французького письменника в Україні, її батька, придуркуватого міліціонера – алкоголіка, безграмотного, примітивного, але готового прислужитись дочці, письменника – француза, підозрілого, сповненого фобій алкоголіка і футбольного фаната, який зі страху та хвилювання зовсім втратив розум і геть забувся, чого приїхав, зруйнувавши всі домовленості.
Невже це комусь могло сподобатись та здатись смішним?
Фільм 2. «Янгол смерті» режисера Володимира Тихого.
Коментувати досить неприємно, бо оспівується самоправство – самочинство та патологічна компенсація через злочин; мстивість, злість, тупість, ригідність психіки та безумство людини, у якої сталась трагедія, подається, як норма. Все показано з відвертою брутальністю та садизмом, «навиворіт». Паплюжиться віра в Бога, Добро, Любов, Світло, які — і на це надія — є в душі кожного, висміюється сокровенний, а часом чи не єдиний доступний кожній людині шлях спілкування з Вищими силами – молитва.
Для чого все це було показувати?
Який тут «сакральний» зміст?
Невже режисеру видався подібний сюжет дотепний?
Фільм 3. «Дорога» режисера Миколи Ксьонди.
Відзначу його лише як найбільш майстерно знятий матеріал. Але суть (сценарій та задумка) не витримують жодної критики. Хлопчик, вже й не дитина, а поводиться так, ніби не сповна розуму і не має жодної клепки в голові.
З групою таких само дуркуватих товаришів розробляє план поїздки в гості до свого батька в Полтаву (насправді, це лише привід похизуватися перед однолітками та виглядати героєм в їх очах), на інвалідному візку, причепивши його до дальнобійної вантажівки. Ідіотський та небезпечний проект вдається, але батько і його нова сім’я не раді. Дорогу назад новоспечений хитрун і брехун збирається подолати, знову вдавшись до обману совісного та жалісливого водія.
Опустимо логічні нестиковки в сюжеті, які повисли запитаннями.
Невже дурість потрібно оспівувати та тиражувати?
Хіба немотивовані екстремальні дії, які можуть бути смертельними, потребують екранізації (не дай Боже, хтось з підлітків побачить фільм і захоче повторити такий «подвиг»)?
Фільм 4. «Не менше 50 кг» режисера Марини Артеменко.
Знову ж таки «надумана» та роздута історія молодої дівчини та її «стосунків» з ліфтом. Невже не можна було приходити на роботу вчасно, з більшістю людей, чи дочекатись когось для сумісного підйому в кабіні. І дуже сумнівно, щоб суворі охоронці сучасних бізнес – центрів дозволяли будь-кому проявляти продемонстровану в фільмі активність та винахідливість з рослиною у вазоні чи кулером з водою.
Кінець історії – ще більш дивний: замість владнати – впорядкувати свій особистий графік, дівчина дочекалась скандалу і звільнена, а потім знайшла роботу в офісі у підвалі, ще й гордо приходить на неї не те , щоб вчасно, а першою (дивні зміни?) і … звісно, знаходить свою любов (ура! хеппі енд, всі веселяться і сміються).
Фільм 5. «Красива жінка» режисера Альони Алімової.
Якийсь цілком незрозумілий стьоб та сарказм, спрямований водночас на одиноких жінок, яких чимало в Україні (і це дійсно проблема, а для більшості з них суцільне горе та біда), і на чинного президента Віктора Федоровича, який через якісь примхи режисерських задумок та бажане непристойне загострення сюжету став об’єктом сексуальних мрій героїні. І вона так замріялась, що втратила здоровий глузд і пропустила справжнє кохання – реального чоловіка – читача бібліотеки.
Занадто хворобливий та «притягнутий за вуха» погляд на життя.
Від таких поворотів сюжетів у всіх фільмах лише сумно.
Почуття гумору, а точніше, його відсутність, просто вражає.
Але ще більше проглядає дефіцит здорового глузду, розуму та почуттів у молодих режисерів.
Як видно з фільмів, щось хороше і якісне створити важко. А от нафантазувати і «зляпати» глупості та дурниці – то будь — ласка!
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.