Кібернетик міняє професію, або Неймовірні пригоди кібернетики в СРСР

14 июля 2013, 18:35
голова громадської організації "Інститут суспільних ініціатив", юрист
0
253
Кібернетик міняє професію, або Неймовірні пригоди кібернетики в СРСР

У першому виданні «Великої Совєтської Енциклопедії» навіть не було терміну «інформація».

Норберт Вінер, родоначальник кібернетики як науки про управління та зв'язок (комунікації), вважав, що кібернетична соціальна теорія виконує визвольну місію.

Вона ламає жорсткі вертикальні ієрархії управління, прориває бар'єри на шляху вільного спілкування та заохочує використання зворотного зв’язку при взаємодії різних верств суспільства (про це Вінер писав, зокрема, у праці «The Human Use of Human Beings: Cybernetics and Society»). Така ліберальна версія соціальної кібернетики подобалася совєтській інтелігенції, яка з ентузіазмом вітала політичну «відлигу» перших років правління Хрущова. Кібернетичне управління автоматизованим виробництвом стало для Микити Сергійовича символом функціонування всього суспільства: «У наш час, час атома, електроніки й кібернетики, автоматики, поточних ліній, тим більше вимагається чіткість, ідеальна злагодженість та організованість усіх ланок суспільної системи як у сфері матеріального виробництва, так і в сфері духовного життя» (див.: Хрущов М. С. Високе покликання літератури й мистецтва. С. 219). Тісно пов’язуючи комунізм із суспільним порядком та ефективною організацією, Хрущов оцінював ліберальні судження про свободу як потенційно шкідливі для його моделі організованого комуністичного суспільства: «Може, думаєте, що за комунізму буде абсолютна свобода? Хто так думає, не розуміє, що таке комунізм. Комунізм – це струнке, організоване суспільство. У цьому суспільстві виробництво буде організоване на основі автоматики, кібернетики, поточних ліній. Якщо лише гвинтик неправильно буде працювати, то вся установка зупиниться» (із зустрічі з інтелігенцією в березні 1963 року).     

Партійній верхівці припала до смаку модель совєтської економіки як кібернетичної системи: совєтські лідери вбачали в пропозиціях кібернетиків можливість вирішити економічні проблеми країни шляхом оптимізації інформаційних потоків та вдосконалення методів управління, тобто без проведення радикальних реформ. Популярна преса свого часу навіть почала писати про електронно-обчислювальні машини як «машини комунізму» (див., наприклад, статтю в журналі «Наука і релігія» від 1960 року, № 2, «Людина, кібернетика і Бог»).

Загалом совєтське керівництво завжди дотримувалося подвійної позиції: заохочуючи нові технології, воно ніколи не бажало серйозної організаційної реформи управлінських структур.

У 1953 році (рік смерті Сталіна) совєтська економіка «нагадувала загнану тварину» (так влучно в 1967 році спостеріг Р. Джуді у статті «Совєтська економіка: від комісарів до комп’ютерів», опублікованій у «Міжнародному журналі»). Централізована система соціалістичного планування даремно намагалася впоратися з детальним визначенням обсягів виробництва усіх підприємств та розподілом продукції відповідно до постійно змінних державних планів. Серйозні диспропорції, державне свавілля в ціноутворенні, гострий дефіцит багатьох видів продукції роз'їдали совєтську промисловість. Реформа Хрущова 1957 року мала на меті суттєву децентралізацію економічного управління: союзні міністерства, які управляли окремими галузями промисловості й сільського господарства, були ліквідовані, натомість запроваджено систему регіональних економічних рад народного господарства – совнаргоспів; утім, реформа, замість скорочення чисельності бюрократії й сприяння ініціативі на місцях, призвела до повного господарського хаосу. До 1963 року бюрократичний апарат, який управляв промисловістю, не лише не скоротився, а зріс майже втричі (за даними Роя Медведєва, викладеними в книзі «Хрущов: роки влади»), у той час як обсяг промислової продукції (з 1959 до 1964 року) неухильно зменшувався. Немов у відповідь на виклики часу група економістів, математиків та спеціалістів з електронно-обчислювальних машин у другій половині 1950-х років запропонувала використовувати комп’ютери для покращення управління економікою країни (історичний огляд совєтських праць з математичної економіки здійснив М. Елман у книзі «Проблеми планування в СРСР: внесок математичної економіки в їхнє вирішення»). Інженер-полковник Анатолій Кітов, творець і науковий керівник Обчислювального центру № 1 Міністерства оборони, прогнозував широкі можливості застосування електронно-обчислювальних машин для автоматизації управління виробництвом та розв’язання задач економіки (див. працю Кітова «Електронні цифрові машини»). У брошурі Кітова 1958 року «Електронні обчислювальні машини» він виклав програму автоматизації обробки інформації та адміністративного управління: «Обчислювальні центри мають бути зв’язані в Єдину систему автоматичної інформаційної й обчислювальної служби, яка забезпечуватиме потреби всіх установ і організацій в необхідній науковій, технічній, економічній та іншій інформації. […] Наявність єдиної мережі інформаційних та обчислювальних машин          дасть змогу… використовувати результати обробки для планування й керівництва господарством» (див. працю Кітова «Електронні обчислювальні машини»). У січні 1959 року Кітов надіслав свою брошуру з листом, в якому зазначав про втрату «величезних сум» у зв'язку з недоліками діяльності апарату управління, які можна усунути переходом від ручних форм управління до автоматизованих систем, базованих на використанні електронних обчислювальних машин: установлені спершу на великих підприємствах та окремих урядових відомствах, електронні машини, об’єднані згодом у «великі комплекси», мали б утворити «єдину автоматизовану систему управління» для народного господарства всієї країни. Так можна скоротити адміністративний і управлінський персонал, ба навіть ліквідувати низку урядових установ; оскільки подібна перспектива для бюрократичного апарату була б неприйнятною, Кітов запропонував створити спеціальний державний орган для автоматизації й реорганізації роботи державних установ, щоб якнайширше скористатися «головними економічними перевагами соціалістичної системи: плановістю економіки й централізованістю управління». «Створення автоматизованої системи управління в країні, - зазначав інженер-полковник, - означатиме революційний стрибок у розвитку нашої країни й забезпечить повну перемогу соціалізму над капіталізмом» (з листа А. І. Кітова до М. С. Хрущова від 7 січня 1959 року). Тодішній секретар ЦК Леонід Брежнєв наказав організувати спеціальну державну комісію на чолі з академіком, колишнім заступником міністра оборони, інженер-адміралом Акселем Бергом. У секретній доповіді керівництва Академії наук СРСР, адресованій політичному керівництву країни (грудень 1957 року) йшлося про «використання обчислювальних машин для статистики й планування», яке дасть змогу «підвищити оперативність прийняття рішень у сотні разів», «уникнути помилок, що виникають у зв’язку з громіздким апаратом службовців, який займається цими питаннями» (лист А. Н. Несмеянова та А. В. Топчієва в Президіум ЦК КПРС від 14 грудня 1957 року). Академія пропонувала створити в кожному економічному районі обчислювальний центр для розв’язання задач планування, статистики, технічного проектування й наукових досліджень. Директор Лабораторії енергосистем Енергетичного інституту АН СРСР Ісаак Брук запропонував (на пленарному засіданні Академії в жовтні 1956 року) створити ієрархічну мережу управляючих машин для збору, передачі й обробки економічних даних і сприяння прийняттю рішень шляхом комп'ютерного моделювання (Брук І. Перспективи застосування управляючих машин в автоматизації // Сесія Академії наук СРСР з наукових проблем автоматизації виробництва / Під ред. В. Трапезникова). У своїй проблемній записці (1958) Брук обґрунтовував необхідність використання обчислювальних машин для управління економікою, включаючи розрахунок міжгалузевих балансів, оптимальних перевезень та ціноутворення (Малиновський Б. Н. Історія обчислювальної техніки в особах. К., 1995). «Система управління, яку створила партія, є системою швидкого реагування, але її недолік полягає у відсутності зворотного зв’язку», - писав він (Малиновський Б. Н. Історія обчислювальної техніки в особах. К., 1995. С. 193). Посилаючись на тодішнє уявлення про комп’ютер як об’єктивний глашатай істини, совєтські кібернетики обеззброїли ідеологічних критиків, проголосивши метою «кібернетизацію» всіх сфер науки.      

У середині 1950-х років увага совєтських воєнних експертів була прикута до американської системи протиповітряної оборони – Semi-Automatic Ground Environment (SAGE), що мала на меті створення централізованої загальнонаціональної мережі комп’ютеризованих пунктів контролю й управління для координації відповіді на можливий масовий повітряний напад противника (Системи ракетно-космічної оборони Росії створювалися так. М., 2004). Системи протиповітряної оборони (ПВО), ракетного захисту та контролю космічного простору (кожна з власною централізованою комп’ютерною мережею) мали стати своєрідною відповіддю США. Хрущову було представлено проект «Шляхи автоматизації управління у збройних силах і в народному господарстві», в якому пропонувалося не «розпорошувати» обчислювальну техніку поміж малими підприємствами, а створити єдину державну територіальну мережу обчислювальних центрів подвійного призначення – для воєнних і цивільних цілей (центри мали б займатися воєнними задачами лише у випадку бойових дій, натомість у мирний час розв’язувалися б економічні й науково-технічні проблеми). Таке безпосереднє звернення Кітова до вищого партійного керівництва (в обхід воєнного), його критичний тон розгнівали керівників воєнного відомства: інженера-полковника звинуватили в ігноруванні керівної ролі партії, очорнюванні керівництва збройних сил, кар’єрних мотивах, службових прорахунках, у червні 1960 року виключили з партії й позбавили посади наукового керівника створеного ним Обчислювального центру № 1 (Ісаєв В. П. Згадуючи А. І. Кітова – назад у майбутнє). Формальною підставою для відмови комісії Міністерства оборони було посилання на неефективність одночасного вирішення цивільних і воєнних задач на єдиній мережі обчислювальних центрів; сам «винуватець» так пояснював причину невдачі: «Людей із владних структур не влаштувало те, що в результаті запровадження обчислювальної техніки багато з них опинилися б на узбіччі» (Людина, яка винесла кібернетику з секретної бібліотеки. Інтерв'ю з А. І. Кітовим в журналі «Комп'ютерра» від 18 листопада 1996 року). Все ж у вересні 1960 року Кітов зумів опублікувати статтю в головному партійному журналі країни «Комуніст», в якій доводив переваги створення єдиної системи управління з опорою на загальнодержавну територіальну мережу інформаційно-обчислювальних центрів: запровадження комп’ютерів скоротило б час планування поставок від трьох-чотирьох місяців до трьох днів, наполовину зменшило управлінський апарат і вп’ятеро скоротило витрати в сфері постачання (Берг А. І., Кітов А. І., Ляпунов А. А. Про можливості автоматизації управління народним господарством // Проблеми кібернетики. Вип. 6, 1961). 

У жовтні 1961 року було оприлюднено збірник статей під назвою «Кібернетику – на службу комунізму!» (як писав американський рецензент, «якщо якійсь країні вдасться створити повністю інтегровану й керовану економіку, в якій кібернетичні принципи застосовуються для досягнення різних цілей, Совєтський Союз випередить Сполучені Штати. […] Кібернетика може виявитися одним із тих видів зброї, які мав на увазі Микита Хрущов, коли обіцяв «поховати Захід» («Огляд кібернетики на службі комунізму, «Operations Research», 1963 рік, вип. 11). ЦРУ створило спеціальний відділ для вивчення совєтської кібернетичної загрози, яка полягала в намірі створити «єдину інформаційну мережу» (див. працю Ф. Конвея та Дж. Сігельмана «Темний герой інформаційного віку: у пошуках Норберта Вінера, батька кібернетики»). У жовтні 1962 року один із найближчих радників Джона Кеннеді (на основі доповідей ЦРУ) писав про «совєтське рішення зробити ставку на кібернетику» як «величезну перевагу»: «…до 1970 року СРСР може мати зовсім нову технологію виробництва, що охоплює цілі підприємства й комплекси галузей, керовану замкнутим циклом зворотного зв'язку з використанням комп’ютерів, здатних до самонавчання». У разі ігнорування кібернетики «з нами буде покінчено» - так песимістично підсумовував експерт. Див.: Артур Шлезінгер-молодший Роберту Кеннеді, 20 жовтня 1962 року. Особисті документи Шлезінгера з бібліотеки Джона Фіцжеральда Кеннеді, гриф «Кібернетика»). Кібернетичні моделі й електронно-обчислювальні машини мали спричинити переворот на щонайширшій платформі – від біології й медицини до управління виробництвом й планування економіки (поняття «кібернетика, введене в науковий оборот у класичній книзі Норберта Вінера «Кібернетика, чи Управління і зв'язок у тварині й машині» (1948), комбінує поняття теорії автоматичного управління й теорії інформації для опису процесів самоорганізації й цілеспрямованої поведінки в саморегулюючих системах, живих організмах і суспільстві. Кібернетики порівнюють нейрофізіологічні та економічні процеси порівнюються зі системами із зворотним зв’язком, людське спілкування описується як передача інформації з перешкодами, а нервова система уподібнюється комп’ютеру). Народне господарство розглядалося як «складна кібернетична система, що включає в себе величезну кількість різних взаємопов’язаних контурів управління». Совєтські кібернетики пропонували оптимізувати функціонування цієї системи за допомогою великої кількості регіональних обчислювальних центрів для збору, обробки й передачі економічної інформації, необхідної для ефективного планування й управління. Поєднання всіх цих центрів у загальнодержавну мережу мало створити «єдину автоматизовану систему управління народним господарством країни» (Кітов А. І. Кібернетика й управління народним господарством // Кібернетику – на службу комунізму. М., 1961). Нова програма партії, прийнята на ХХІІ з'їзді, віщувала кібернетиці провідне місце в побудові матеріально-технічної бази комунізму: «Широко застосовуватимуться кібернетика, електронні обчислювальні та управляючі пристрої у виробничих процесах промисловості, будівничої індустрії й транспорту, в наукових дослідженнях, у планових та проектно-конструкторських розрахунках, у сфері обліку й управління» (положення Програми Комуністичної партії Совєтського Союзу). Утім, грандіозним планам совєтських кібернетиків щодо досягнення оптимального планування та управління народним господарством завдяки загальнодержавній мережі обчислювальних центрів не судилося втілитися на практиці. Хоча відсутність надійних периферійних пристроїв і модемів, низька якість ліній зв’язку та нерозвинута індустрія програмного забезпечення (як фактори, спостережувані західними аналітиками, наприклад, С. Гудманом у праці «Комп'ютеризація та розвиток совєтської економіки») серйозно звузили спектр можливостей для совєтських прихильників загальнонаціональних комп’ютерних мереж, але не можуть слугувати задовільним поясненням краху всього починання: створення ядерної зброї, космічна програма та інші масштабні інженерні проекти зуміли подолати значно серйозніші технічні проблеми. Совєтські кібернетики уявляли собі автоматизовану систему управління як єдину, органічну систему, пронизану зворотними зв’язками, при цьому збудовану за наказом зверху: мовляв, окремі підсистеми не зможуть ефективно функціонувати без всеосяжної загальнонаціональної системи.       

У червні 1961 року заступник голови Совєту міністрів Олексій Косигін публічно закликав вчених напрацювати пропозиції про застосування електронно-обчислювальних машин у плануванні та управлінні виробництвом (За тісний зв'язок науки з життям // Правда, 1961. 15 червня). Державний комітет з науки та техніки, спираючись на праці спеціалістів з економічної кібернетики, у вересні 1962 року підготував пропозицію про створення «Загальнодержавної системи автоматизованого збору та обробки економічної інформації» на основі мережі обчислювальних центрів (На зорі комп’ютерної ери: передісторія розробки проекту Загальнодержавної автоматизованої системи управління народним господарством СРСР // Історія науки і техніки. 2010. № 2). У жовтні 1962 року директор київського Інституту кібернетики Віктор Глушков опублікував у «Правді» статтю, в якій застерігав: без радикальної реорганізації управління економікою до 1980 року плануванням змушене бути зайнятися «все доросле населення Совєтського Союзу»; відтак запропонував створити «єдину державну автоматичну систему з обробки планово-економічної інформації та управління економікою» на основі мережі обчислювальних центрів» (Кібернетика й управління виробництвом // Правда. 1962. 14 жовтня). Первісний задум Глушкова передбачав, що нова автоматизована система управління контролюватиме все виробництво, виплату заробітних плат та роздрібну торгівлю, тому слід виключити з обігу паперові гроші та повністю перейти на електронні платежі: «[Подібна система зможе] якщо не повністю перегородити шлях, то, принаймні, сильно обмежити такі явища, як крадійство, хабарництво, спекуляція». Усунення з обороту паперових грошей нагадувало марксистський ідеал комуністичного безгрошового суспільства, мовби наближуючи совєтський соціум до проголошеної Хрущовим у 1961 році на ХХІІ з’їзді КПРС цілі швидкої побудови комунізму. Утім, пропозиція Глушкова так і не була схвалена партійними властями. Всеосяжна система мала визначати, регулювати й цілком контролювати процес управління совєтською економікою; по суті, мала трансформуватися вся совєтська бюрократична піраміда: «…необхідно детально проектувати робочий день і робочий тиждень кожної посадової особи, створювати детальні класифікатори обов’язків, документів, чітко… визначати порядок їх розгляду і т. д.» (Парадигми та ідеї академіка В. М. Глушкова. К., 2003). Керівники промислових підприємств та урядові чиновники виступили проти комп’ютеризації економічного планування й управління, тому що вона зримо демонструвала б їх неефективність, відібрала у них контроль над інформацією та зменшила обсяг владних повноважень. Ліберальні економісти («товарники») вбачали розв’язання економічних проблем у запровадженні елементів ринкової економіки, пропонуючи радикальну децентралізацію економічного планування й управління та запровадження ринкових стимулів для підприємств; проект Глушкова («комп’ютерна утопія» в їхній інтерпретації) слугував збереженню застарілих форм централізованого економічного управління та відволікав засоби, необхідні для проведення структурної реформи економіки. Зрештою, вони сумнівалися в самій можливості створення надійних математичних моделей економіки всієї економіки, а також достовірності даних: центральні органи та окремі підприємства маніпулюють економічними даними й критеріями, тому комп’ютери «видаватимуть на гора» спотворені результати, нехай навіть і з вражаючою швидкістю (як спостеріг М. Кейв у праці «Комп'ютери та економічне планування: совєтський досвід»).
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.