Як Василь Фенцур обдурив ЮНЕСКО і підставив мера Олександра Мазурчака

18 июля 2013, 12:27
журналіст
0
191

Хто поможе розібратися в цьому кублі брехні під назвою «номінування культурного ландшафту Кам’янця-Подільського до списку ЮНЕСКО»? Колишній мер Кам’янця Олександр Мазурчак? Або нинішній мер Михайло С


Кам'янець і ЮНЕСКО, ЮНЕСКО і Кам'янець - ці слова вже багато років чують кам'янчани. Преса періодично бравурними репортажами нагадувала про цю тему. Але все частіше поряд зі словом ЮНЕСКО звучать назви інших міст і об'єктів. За останній рік наше місто обійшти Чернівці, які стартували значно пізніше. Готують номінації по інших містах. А що ж Кам'янець-Подільський, "місто-музей, місто-фортеця, місто-заповідник"? Його так чекали в ЮНЕСКО, цей об'єкт лобіювали поляки, ним захоплювалися чехи, французи, німці... Що трапилось?

unesko

Ми розповімо вам історію, гідну бути вписаною до Книги рекордів Гінеса - про найтривалішу і найбездарнішу номінацію до Списку ЮНЕСКО культурного ландшафту міста Кам'янця на Поділлі. Ім'я героя, який увічнив цю номінацію і здобув їй світовий антирейтинг - гендиректор НІАЗу Василь Фенцур, людина знана як той, хто нищить спадщину.

Ми розкажемо як Василь Фенцур обдурив ЮНЕСКО і як він 15 років веде виснажливу роботу по невписанню Кам'янця до Списку ЮНЕСКО і одночасно - по знищенню об’єкта номінації, культурного ландшафту каньйону р.Смотрич у Старому місті.

Collapse )Ідея внесення Кам’янця-Подільського до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО виникла давно – 19 років тому. Тоді на міжнародному симпозіумі в Кракові начальник управління реставрації Держбуду України Микола Кучерук представив пропозиції щодо внесення до Списку ЮНЕСКО шести українських об’єктів. В їх числі були: Старе місто Кам’янця-Подільського, історичні центри Львова та Чернігова, Верхній замок в Луцьку, парк «Софіївка» в Умані, Видубицький монастир у Києві. Розробку-пропозицію, яку тоді у Кракові визнали однією з найкращих, виконав київський інститут теорії та історії архітектури (НДІТІАМ), а керівником цієї роботи була Ольга Пламеницька.

Титульний аркуш наукового звіту:

UNESCO_nn_01

Як це не здається дивним сьогодні, матеріали були підготовлені російською мовою – одною з прийнятих робочих мов ЮНЕСКО. Пакет пропозицій, оформлений згідно з європейськими презентаційними нормами, супроводжував товстий том ілюстративних матеріалів. Тексти пропозицій були короткими, але ємкими. Вони переконали експертів у доцільності номінаційного руху.

Ось як виглядав текстовий матеріал по Кам’янцю.

UNESCO_nn_02

UNESCO_nn_03

UNESCO_nn_04

UNESCO_nn_05

Спочатку думали номінувати до Списку всесвітньої спадщини все Старе місто в петлі Смотрича. Як варіант розглядалася автентична система фортифікацій в каньйоні, яка була унікальною, не маючи аналогів ані в Європі, ані в світі. І вік цієї фортифікаційної системи, як вважають дослідники, «тягне» на 17 століть. Про це говорилося на міжнародній конференції у Кам’янці, яка відбулася 1997 року. На неї прибула не пара-трійка закордонних учасників, а понад 50! І конференція була дуже представницькою і за числом учасників і за змістом! Цікавий звіт про конференцію був опублікований в журналі «Пам’ятки України» у 2000 р.

UNESCO_nn_06

UNESCO_nn_07

UNESCO_nn_08

Обговорення ролі каньйону як провідного елементу культурного ландшафту міста почалося з українсько-польської доповіді О.Пламеницької та Я.Римші, в якій ставилося питання про роль каньйону у формуванні міста-фортеці протягом майже 2000-тисячолітньої історії міста. Ця доповідь була опублікована у Варшаві у вигляді монографії тиражем 1000 примірників і презентована на конференції.

UNESCO_nn_09_1

UNESCO_nn_09_2

UNESCO_nn_09_3

Після конференції НІАЗ зробив спробу підготовки документації по номінації історичного центру – «Старого міста». Цю роботу було направлено до Комітету всесвітньої спадщини в Парижі. Але якість документації було визнано невідповідною вимогам Комітету і відхилено. «Старих міст» в світі відомо багато, і чимало їх вже давно внесено в списки ЮНЕСКО. І Старе місто Кам’янця власне і програвало порівняно з європейськими – дуже багато втрат!

Польські експерти, які лобіювали в ЮНЕСКО український Кам’янець-Подільський, неодноразово приїжджали до Кам’янця, аналізували його шанси увійти до світового списку і визначили їх дуже високими. Але всі сходились у тому, що предметом номінації має бути не Старе місто, а унікальний каньйон – як «фішка» історичного Кам’янця. Саме каньйон визначає його своєрідність. Отже, увага була зосереджена на новій редакції номінації – «культурному ландшафті».

Для розроблення другої редакції номінації дирекцією НІАЗ планувалося отримати кошти міжнародного фонду. Загальна вартість роботи була визначена в 33,2 тис. дол. США.

UNESCO_nn_10

Проте міжнародний фонд не поспішав фінансувати номінацію.

Справу урухомив наказ Держбуду України від 29 березня 2002 р., яким було доручено провідним інститутам (НДІТІАМ, УкрНДІпроектреставрація, Укрзахідпроектреставрація) надати методичну допомогу у підготовці номінацій по Кам’янцю-Подільському, Одесі, Чернігову, Умані, Херсонесу.

UNESCO_nn_11_1

UNESCO_nn_11_2

Вже на початку травня було визначено основних виконавців роботи. Немає нічого дивного, що інституту НДІТІАМ, з пропозицій якого починалося номінування українських пам’яток, було доручено підготовку номінаційних матеріалів.

UNESCO_nn_12

Остаточно це питання було вирішене у 2002 р. на міжнародній конференції з питань щодо визначення цінності культурного ландшафту міста, яка відбулася 26-27 травня під егідою Українського національного комітету ІКОМОС (ICOMOS – міжнародний комітет з питань пам’яток і визначних місць).

UNESCO_nn_13

UNESCO_nn_14

Конференція прийняла резолюцію, в якій визначила об’єктом номінації до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО культурний ландшафт каньйону р.Смотрич як унікальний ландшафтний комплекс – спільний витвір Природи та Людини, що не має аналогів на території Центральної та Східної Європи.

UNESCO_nn_15

Український національний комітет ІКОМОС рекомендував доручити підготовку номінаційних документів київському НДІ теорії та історії архітектури.

UNESCO_nn_16

Інститут вніс свої пропозиції щодо підготовки матеріалів номінації і надіслав їх міському голові Кам’янця-Подільського. Інститут був готовий підготувати пакет номінаційних документів протягом 7 місяців. Вартість роботи було визначено у 36,2 тис. грн. (не доларів!).

UNESCO_nn_17

UNESCO_nn_18_1

UNESCO_nn_18_2

UNESCO_nn_19

Але з цього моменту шлях керівництва Старого міста роздвоївся. З одного боку необхідно було виконувати накреслене конференціями і вищестоящим керівництвом, з іншого боку директор заповідника Василь Фенцур розумів, що на шляху до ЮНЕСКО Кам’янець насправді може перетворитися на унікальне місто-музей, до якого буде прикуто увагу значної кількості людей. І тоді необхідно буде працювати так, як вимагає законодавство - передусім займатися реставрацією пам'яток архітектури та регенерацією історичного середовища заповідника.

А в планах було інше – забудувати Старе місто за власними проектами і «ощасливити» замовників-забудовників. В «юнесківському» Кам’янці це все ставало неможливим.

З 2002 року Старе місто існувало за принципом «стій там – іди сюди!». На паперах Кам’янець крокував до Списку ЮНЕСКО, а фактично - стрімголов бік у зворотньому напрямку. І, хапаючись за соломинку, в панічному жаху, щось хтось може взятися і виконати номінацію, Василь Фенцур переконує міське керівництво: навіщо замовляти документацію київському інституту і платити гроші, якщо все може зробити він, Фенцур – дешево і сердито - за зарплату? Аргумент залізний! Номінацію доручили Фенцуру.

А йому поспішати в ЮНЕСКО ой як не хотілося! Бо у Василя Фенцура кипить робота по штампуванню проектів для забудови Старого міста. Тут не до ЮНЕСКО! Треба встигнути хоч щось до того моменту, коли Старе місто загальними зусиллями пропхають до Списку всесвітньої спадщини. І тоді канал проектного прибутку буде перекрито.

І замість семи місяців, які передбачав витратити на опрацювання документації НДІТІАМ, генеральний директор НІАЗ "Кам'янець" Василь Фенцур розпочав довгий марафон по внесенню Кам'янця до престижного світового реєстру, який дуже нагадував біг на місці з імітацією бурхливої діяльності. Бо насправді Василь туди й не поспішав. І саме тому, що будь-який інший виконавець врешті-решт довів би справу номінації до кінця, Фенцур нікому не довірив таку відповідальну роботу, яка не повинна була завершитись! Він самостійно і героїчно зайнявся розробкою другої редакції номінаційної документації для ЮНЕСКО.

Цю розроблену НІАЗом другу редакцію, представлену до Комітету всесвітньої спадщини, як і було заплановано Фенцуром, також було відхилено Комітетом зі значною кількістю зауважень. Адже Василь так старався!

І ось - момент істини. За правилами Комітету всесвітньої спадщини третя спроба номінації має бути останньою. В разі її відхилення Кам’янець назавжди втрачає можливість потрапити до Списку.

2006 року Міністерство будівництва і архітектури, якому був підпорядкований НІАЗ, схаменулося. Наближалася 29 сесія Комітету всесвітньої спадщини, що мала проходити в липні 2005 р. На сесію планувалося представити третю, останню редакцію номінаційного досьє.

У лютому 2005 р. міністерство зажадало від Фенцура термінової інформації щодо стану підготовки номінації, яку він мав надати до 15 березня 2005 р. Чергова відписка, яку надіслав Фенцур міністерству, дала йому ще кілька місяців часу, який він використав… на проектування нової забудови у Старому місті. Заповідник семимильними кроками мчав у протилежний від ЮНЕСКО бік.

2005 року з номінаційною документацією ознайомився віце-президент українського ІКОМОСУ, професор Львівської політехніки, доктор архітектури Микола Бевз. Своє враження від роботи він висловив у статті, опублікованій того ж року у львівському «Архітектурному віснику»:

UNESCO_nn_20

UNESCO_nn_21

UNESCO_nn_22

Микола Бевз вважав, що робота містить серйозні недоліки, і її успішне завершення може відбутися лише за умови створення робочої групи з фахівців Києва, Львова і Кам’янця-Подільського і врахування досвіду підготовки номінацій по Львову та Києву. Стаття М.Бевза залишилася непоміченою - ну що той Львів до Кам'янця!

В лютому 2006 р. в одній з центральних газет з’явився перший серйозний тривожний матеріал про те, що заповідник крокує в протилежний від ЮНЕСКО бік. Стаття називалася «Беспредел в Каменце-Подольском»:

UNESCO_nn_23

Тут би і забити на сполох! Але і тут минулося.

Бо вже через місяць, у березні 2006 р. Фенцур нарешті надав на розгляд науково-методичної ради Міністерства будівництва і архітектури номінаційну документацію. Рецензенти (О.Пламеницька, Р.Гуцуляк) виявили в роботі безліч недоліків, але через те, що підготовка документації і так затягнулася, а міністерству необхідно було відзвітувати перед Національною комісією ЮНЕСКО при МЗС, рецензенти пішли на поступки і рекомендували роботу схвалити за умови обов'язкового її доопрацювання за численними зауваженнями.

UNESCO_nn_24

У вересні 2006 р. Міністерство знову «смикнуло» Фенцура: коли ж буде готова документація? Він відповів: роботу буде завершено до кінця 2006 року.

UNESCO_nn_25

І знову минулося. Міністерство чекає – Фенцур проектує… і знову відписується по темі номінації. А тимчасом будинки в Старому місті ростуть як гриби. А Фенцур рахує кількість власноруч виконаних проектів, які він успішно сам собі понапогоджував протягом майже 10 років.

Чергова перевірка заповідника Міністерством будівництва у 2009 р. виявила, що напроектував генеральний директор НІАЗу менше чи більше 30 будинків, а ділянок під будівництво у Старому місті за цей час було роздано понад сотню.

А у 2009 році, в плані роботи заповідника, у розділі «Пам’яткоохоронна діяльність» Фенцур знову напише: «Підготовити експозиційні матеріали для представлення номінації «Культурний ландшафт каньйону в м.Кам’янці-Подільському» до Списку світової спадщини ЮНЕСКО». Ну не комедія? 15 років заповідник (Фенцур) в поті чола готує номінацію. Не допускає до цієї роботи фахівців, які успішно пройшли цей шлях (львів’ян, киян). Мотив – економія державних коштів!

А тепер кілька цифр, які ілюструють «економію» коштів НІАЗом. У 2009 році, коли заповідник в черговий раз планував роботу по номінації власними силами, на його утримання державою було витрачено 1 мільйон 377 тисяч гривень. Це – 114,75 тисяч гривень на місяць при чисельності штату 32 працівники. Отже, на одного працівника заповідника припадало середньо 3586 гривень. Чим же займалися працівники заповідника за такі немалі гроші? Згідно плану роботи НІАЗу – підготовкою номінації до Списку ЮНЕСКО (???), підготовкою вихідних даних для відтворення забудови, здійсненням архітектурно-археологічного нагляду, відтворенням втраченої історичної забудови, науково-пошуковою роботою по житловій забудові Кам’янця, з’ясуванням часу заснування Кам’янця, поповненням фонду нерухомих пам’яток згідно чинного законодавства…

А в цей час у Старому місті спочатку згорів відреставрований за проектом Є.Пламеницької дах над баштою Польської брами, а через 14 років обрушилась і сама башта:

UNESCO_nn_26

UNESCO_nn_27

UNESCO_nn_28

Згорів обласний історичний архів з унікальними матеріалами по забудові Старого міста (ну чи не диво і не збіг обставин?), що знаходився у монастирі францисканців, а також монастир домініканок, де знаходилася столярна майстерня, зберігалися лакофарбові матеріали, а серед усього цього мотлоху - археологічні матеріали десятирічних експедиційних досліджень Кам'янець-Подільської фундації, перед тим сплюндровані під пильним оком дирекції заповідника.

UNESCO_nn_33

KPF_024



KPF_034

UNESCO_nn_34

Впала тілько-но відреставрована під технічним наглядом працівників заповідника стіна келій у дворі францисканського монастиря (шуму не було, бо впала вночі, а браму монастиря закрили і швиденько відновили, ніхто й не дізнався).

Зруйнували великий двоповерховий житловий будинок по вул.Францисканській, 2а, що походив з часів середньовіччя. Звичайно, перед цим, як належить, довели його до аварійного стану. На його місці спочатку стояв немалий котлован:

UNESCO_nn_35

А на місці котловану, збільшивши його разів у чотири, звели підземний «бункер», приналежний до новозведеного монстра - готелю «Амадеус» (сьогодні це вже «Рейкарц»):

UNESCO_nn_36

UNESCO_nn_37

Зруйнували дві пам’ятки національного значення – житлові будинки по вул. Татарській, 19 та 21, на місці яких збудували готель «Клеопатра» – таку собі скриню з голубниками на даху, що вискочив у панорамі і площі й міста на рівні з дзвіницею кафедрального костелу:

UNESCO_nn_38

До речі, два знесені будинки по вул. Татарській, 19 та 21 досі перебувають на державному обліку. Рахункова палата - агов! Тут цікавинка на цікавинці! Пам'ятки і є - і немає! Ну й дива творяться в національному заповіднику!

А Фенцур продовжував будувати, будувати… Так, саме будувати, а не реставрувати. Ну хіба можна назвати реставрацією залізобетонну плиту, яку поклали у 2005 році на Замковий міст, щоб в черговий раз відкрити по ньому рух (ненадовго)?

А в цей час прямо по кромці каньйону звели десятки нових будинків (під виглядом "відтворення втраченої забудови"), і історичний краєвид заповідника перетворився на котеджне містечко:

UNESCO_nn_39

UNESCO_nn_40

UNESCO_nn_41

UNESCO_nn_42

Саме тут в панорамі заповідника з Нового міста екскаватори і важка техніка стали постійним антуражем. Але їх присутність лише означала знищення того, що залишалося від колишніх історичних будівель - підвалів. Вони заважали Фенцуру будувати, бо він вирішив... перенести вулицю Довгу трошки вбік, інакше не ліпилося нове будівництво. І переніс - не сумнівайтесь! Василю Фенцуру все до снаги!

UNESCO_nn_43

А по той бік каньйону здіймалися справжні висотки, які лізли в очі в панорамі каньйону та прямо між пам’ятками архітектури. І їх стає все більше!

UNESCO_nn_44

UNESCO_nn_45

UNESCO_nn_46

А будинки за високими парканами на вулицях заповідника демонструють силу і непереможність «приватної власності». Там, за парканами - тенісні корти і ще багато чого, чого туристу бачити не слід...

UNESCO_nn_47

В категорію «приватної власності» попадають не лише поодинокі об’єкти, а гектари території заповідника, огороджені парканами, куди заборонено і доступ і фотографування: тут повним ходом ведуться «дослідження», риються котловани, ковшами екскаваторів кришаться будівлі, вивозяться тисячі тонн землі і археологічних артефактів – і жодної інформації, з якою метою! Ну звичайно - з пам'яткоохоронною!

UNESCO_nn_48

UNESCO_nn_49

А що твориться в каньйоні! В цих хащах, серед сміття і руїн напіврозвалених будинків, можна загубитися. Хіба що врятує БРДМ (бронедесантна машина), яка ширяє мілководдям Смотрича з туристами-екстремалами на борту.

brdm-1

brdm-2

Напевно далі продовжувати не треба. Ви вже відчули «історичний» образ Фенцурленда!

Ще в 2009 році директор НІАЗу Василь Фенцур включав підготовку номінації до Списку ЮНЕСКО в пріоритетні напрямки роботи заповідника. Що ж він думає сьогодні про перспективи для Кам’янця потрапити в цей престижний список? Таке питання задала йому журналістка в травні 2012 року, в десяту річницю з дня тієї доленосної для Кам’янця конференції (травень 2002 р.), коли було остаточно визначено назву номінації.

UNESCO_nn_50

Відповідь Фенцура приголомшила і змусила пригадати безсмертного Остапа Бендера – великого комбінатора. Великий комбінатор Фенцурленду назвав низку причин, які перешкодили Кам’янцю посісти місце в Списку ЮНЕСКО:
– з боку ЮНЕСКО різко зросли вимоги до кандидатів;
– в Кам’янці «на той момент» (який саме момент за 10 років???) були відсутні базові документи: генеральний план міста, опорний історико-архітектурний план, чітко визначені межі заповідника, свіжі аерофотозйомки (відверта брехня: опорний план був затверджений 1987 р., а межі заповідника та його охоронні зони – 20.06.2002 р. рішенням міськвиконкому № 1121; аерофотозйомка була виконана у 2002 р.);
– тодішній мер Олександр Мазурчак не хотів, щоб Кам’янець увійшов до списку і негласно гальмував цей процес.

UNESCO_nn_51

Так ось хто виявився винним у тому, що Кам’янець досі не в ЮНЕСКО! Виходить, це пан Мазурчак завалив бідного Фенцура проектами для Старого міста і суворо наказав: проектуй і будуй потвори! І чим більше, і чим потворніше, тим краще! Щоб не залишити Старому місту жодного шансу потрапити в цей клятий список! І Фенцур старався, та старався так, що торік заслужив у Міністерства культури, де спадщиною вправно "рулює" пан Віктор Вечерський, грамоту «за вагомий особистий внесок у справу збереження культурної спадщини України, багаторічну сумлінну працю»! І недарма заслужив! Бо в найкращих традиціях наскрізь корумпованих чиновників накреслив перспективи, з яких очевидно: Кам’янцю ніколи не бути в ЮНЕСКО.

Адже роботи на думку Фенцура – непочатий край. Треба:
– встановити межі НІАЗ „Кам’янець» та геологічної пам’ятки природи «Смотрицький каньйон» (орієнтовна вартість – 700 тис. грн.);
– провести дослідження схилів каньйону та розробити проект його розчищення та розчищення русла р.Смотрич (ще 300 тис. грн.);
– розробити документацію по збереженню і використанню території каньйону (50 тис. грн.);
– привести територію каньйону до належного санітарного стану та виконати першочергові реставраційні роботи на пам’ятках архітектури (ще 10 млн. грн.).
На все про все потрібно ще… понад 11 млн. грн.! І роботи вистачить до його, Фенцура, пенсії.

Приїхали! Чим же займався НІАЗ 15 років?..

Занавіс?

Але розповіді ще не кінець.

Влітку 2012 року з’явився новий претендент на виконання… номінаційного досьє. Це – київський інститут пам’яткоохоронних досліджень, який ніколи раніше не працював над Кам’янцем. Не біда! До Кам’янця прибула його директриса Олена Сердюк. По секрету скажемо: коли пані Сердюк приїхала до Кам’янця з низкою прожектів участі інституту в різних роботах, вона чекала свого призначення на посаду директора національного заповідника «Софія Київська», яку невдовзі обійняла і досі перебуває в цих міцних обіймах. І Кам’янець тоді її мало цікавив. Менше з тим! В найкращих традиціях безсмертного роману Ільфа і Петрова пані Сердюк висловила нову пропозицію – розширити територію об’єкта номінації до цілого каньйону– від витоків р.Смотрич аж до Дністра! Це вже зовсім щось нове! А головне – відкривається нова перспектива фінансування НОВОЇ роботи по підготовці нового номінаційного пакету. Роботу треба починати спочатку. Перефразуючи відому пісню, є у номінації початок, нема у номінації кінця!

Але є маленька перешкода. Змінювати назву об’єкта номінації, який вже увійшов до Попереднього списку ЮНЕСКО і пройшов ряд процедур розгляду, не можна. Це загрожує втратити право на номінування об’єкта.

Є й велика перешкода. Про це відверто запитала журналістка у великого кам’янецького комбінатора: що робити з численними новобудовами, які спотворили Старе місто? Чи вони не вплинуть на долю номінації? І тут Фенцур дає відповідь, достойну самого Остапа Бендера: «Посипати голову попелом через те, що ми не в ЮНЕСКО, не варто. Вважаю, що ті кошти,які потрібні для внесення до ЮНЕСКО, краще спрямувати у більш раціональне русло».

Це як? Продовжувати будувати Фенцурленд? Штампувати проекти? Рити котловани? Будувати готелі? Знищувати пам’ятки? Спалювати архіви? Виходить, що так!

От тільки залишається відкритим питання – як відзвітує великий кам’янецький комбінатор за витрачені з 1997 року кошти на підготовку номінації, якою він дурив всіх і передусім Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО? Хто поможе розібратися в цьому кублі брехні під назвою «номінування культурного ландшафту Кам’янця-Подільського до списку ЮНЕСКО»? Колишній мер Кам’янця Олександр Мазурчак? Або нинішній мер Михайло Сімашкевич? А може, зрештою прокуратура?
http://hronika-kp.livejournal.com/
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.