Круглый стол в Ассоциации политических психологов Украины (обзор)

19 июля 2013, 10:22
Исполнительный директор Ассоциации политических психологов Украины
0
423
Круглый стол в Ассоциации политических психологов Украины (обзор)

Круглий стіл на тему «Технології виборчих кампаній у контексті розвитку громадянського суспільства в Україні» 19 червня 2013 року, Інститут соціальної та політичної психології НАПН України

Круглий стіл на тему «Технології виборчих кампаній у контексті розвитку громадянського суспільства в Україні»
19 червня 2013 року,
Інститут соціальної та політичної психології НАПН України

Микола Слюсаревський (Президент Асоціації політичних психологів України): Шановні пані та панове! Маю честь вітати вас від імені правління Асоціації політичних психологів України і від імені дирекції Інституту соціальної психології, інституту, в стінах якого проводиться цей захід. Я надаю великого значення тематиці, якій присвячений сьогоднішній круглий стіл, а саме – технологіям, ширше – політичним технологіям, а вужче – технологіям виборчих кампаній, але в контексті розвитку громадянського суспільства. Відразу треба сказати, що така постановка питання «Технології в контексті розвитку громадянського суспільства» вимагає подолання певних упереджень. Адже не секрет, що проблема технологій, передусім політичних, дуже демонізована. Усі, хто займається технологіями, розглядаються як маніпулятори громадської думки. Звичайно, це питання складне і дискусійне. Однак, я хотів би сказати про інше.

Якщо абстрагуватися від питань зловісної, зумисної маніпуляції громадською думкою, то технології, і цю тезу я проношу останніми роками скрізь, якраз і є ознакою розвиненості громадянського суспільства і ознакою демократії. Хоча така думка може здаватися сумнівною, я в цьому переконаний, бо саме слабкий розвиток технологій і слабкий рівень володіння політичними технологіями, спричинюють те, що є найгіршого в політичному житті, зокрема, в ході виборчих кампаній. Те, що суб’єкти політичного процесу не вміють достатньою мірою користуватися політичними технологіями, не можуть переконати виборців у своїй правоті, доцільності тих чи інших виборів, саме це і стає причиною до використання під час виборчого процесу і адміністративного ресурсу, і прямого підкупу виборців, і, зрештою, фальсифікації результатів виборів. Отже, чим краще суб’єкти політичного процесу будуть володіти політичними технологіями і чим ці технології будуть досконалішими, тим цивілізованіше будуть відбуватися виборчі кампанії і політичне життя, політична практика загалом. Ось, власне кажучи, під цим кутом зору, мені б і хотілося, щоб пішла наша сьогоднішня розмова, яка має, я в цьому переконаний, значний евристичний потенціал.

Віктор Рибаченко (віце-президент АППУ): Ви звернули увагу, що мова йдеться про виборчі кампанії 2012-2013 років. 2013 рік іде, особливо великих, крупних виборчих кампаній по загальнонаціональним масштабам не було, проте йде битва за право провести вибори київського мера. Також були деякі вибори в районах, де теж є про що говорити. Зокрема, про те, що практично 100% скрізь перемагали представники від Партії регіонів. Цей феномен можна розглядати з двох сторін: або Партія регіонів своїми ідеями тріумфально захопила населення, або у неї є якісь інші технології, які дозволяють називати переможцем саме їхніх представників. Про це ми можемо сьогодні говорити. Що ж стосується 2012 року, то, звичайно, ключовою подією були парламентські вибори, які ми ще не встигли забути. Закликаю включитися до обговорення: які були нові тенденції, які старі тенденції чи старі правила виборчих кампаній підтвердилися на парламентських виборах, можливо, що ви очікуєте від виборів київського мера, якщо вони відбудуться, і, можливо, спрогнозуєте технології, які будуть домінуючими у виборах 2015 року. Сподіваємося, що такі вибори відбудуться. Отже, перше питання, яке ми винесли для обговорення – «Особливості виборчих кампаній 2012-2013 рр».

Олександр Вишняк (провідний соціолог, професор): Ми, соціологи, працюємо на виборчих кампаніях з 1989 р. Спочатку були виборчі кампанії до ВР першого скликання. Ми співпрацювали практично на всіх виборчих кампаніях, крім президентських виборів 1991 р. В чому була особливість цієї виборчої кампанії 2012 року, з точки зору соціологів? Я думаю, що ці речі повторяться і напередодні, і під час президентської виборчої кампанії 2015 р. Взагалі-то вибори до Верховної Ради, з соціологічної точки зору, повторили президентські і місцеві вибори 2010 р. В якому моменті? Нова тенденція в українській соціології пов’язана з тим, що 80% всіх фінансових ресурсів виборчих кампаній витрачались на екзитполи, а не на передвиборчі опитування. Що це означає? Учасників виборів цікавило, як рахують голоси, а не як їх здобувати.

Передвиборча соціологія виконує значно більші функції, ніж просто вимірювати рейтинг, рівень підтримки тих чи інших кандидатів і партій. Вона виконує функції стратегічного обґрунтування даних виборчої кампанії, корекції реклами виборчої кампанії, функції аналізу ситуації і прогнозу результатів виборів. Тобто виконує всі функції будь-якої розвиненої прикладної науки. Вона виконує і практичні функції. Коли кажуть: «Соціолог повинен бути об’єктивним!». Так, соціологічні дані отримані соціологами мають бути об’єктивними, але як може бути об’єктивним стратегічний план виборчої кампанії, який направлений на те, щоб кандидат А набрав більше голосів, а інші – його суперники – менше. Як тут бути об’єктивним? Тут навпаки, прослідковується практична націленість соціологів. Що стосується інших моментів, то, звичайно, виборчі кампанії 2012 р. значно поступалися, особливо в публічний частині вимірювання рейтингів, і кампаніям 2004, і 2006, і 2007 років. Було проведено і опубліковано значно менше публічних досліджень. Не було проведено жодного моніторингу за єдиною методикою жодним соціологічним центром, які публікувалися. Навіть ті соціологічні центри, які публікували більш-менш багато матеріалів (КМІС та СОЦИС), публікували ці матеріали за різними анкетами різних замовників, проведених у різний час. Але проблема була не в тому, всі соціологічні дослідження цих центрів, включаючи наші, які не публікували жодних матеріалів під час виборчої кампанії, помилилися однаково. На 5-7% менше набрали «Батьківщина» і «Свобода» і на 5-7% більше набрав «Удар». Найменше відхилення спіткало КПУ та партію Н.Королевської. І це невипадково. Це не можна пояснити особливостями анкет, бо застосовували різні вибірки і мали різних замовників. Це все пов’язано із проблемами, з якими соціологія зіштовхнулася на виборах 2002 і 2004 років, і з якими практично не зіштовхувалися на виборах 2006-07 рр. – проблема соціологічних опитувань в умовах авторитаризму, залякування народу і нещирість респондентів опитувань.

В умовах авторитаризму значна частина респондентів є нещирою, і не всі соціологи виявляють ці нещирі відповіді. Ця нещирість має свої закономірності. Наприклад, на 5-7% більше голосують за радикальні опозиційні сили, водночас говорять, що голосуватимуть за більш нейтральні, ті, за які не забороняє голосувати керівник. Ця особливість буде простежуватися і на виборах 2015 року. Соціологічні опитування використовували як орбіту, а вони потрапили пальцем в небо в 90% мажоритарних округів. Представники від «Удару» по мажоритарних округах набрали на 10-15% менше голосів, ніж показували опитування. Це ж трапиться і на президентських виборах.

Нещодавно Кличко заявив, що у березні наступного року опозиція має визначитися з єдиним кандидатом у Президенти, розуміючи, що ним має стати він. Неважливо, хто проводитиме опитування, Кличко, дійсно, має високий рейтинг, але чи відповідатиме він справжній думці населення?

Електоральну ситуацію потрібно вивчати за допомогою дуже різноманітних методів. Не можна приймати рішення на основі одного показника. Особливо, коли люди залякані і бояться говорити, за кого голосуватимуть. На жаль, соціологічна спільнота таких круглих столів не проводить, не обговорюють системні для всієї соціології проблеми. Даними можна маніпулювати включаючи або не включаючи до списку опитуваних тих чи інших потенційних кандидатів. Після опитування не проводиться аналіз і це є маніпулюванням громадською думкою, на підставі чого можуть приймати рішення не лише суб’єкти виборчого процесу, а й саме населення.

Враховуючи низькі рейтинги Януковича його не цікавить стан справжньої електоральної ситуації в країні. Кличко також не зацікавлений у ретельному вивченні ситуації, аби не показали, що його рейтинги дуті. Не зацікавлені і КПУ та «Батьківщина». Така ситуація у нас в країні.

Андрій Єременко: У мене багато зауважень. Давайте розділяти соціологію як піар-технологію та як науку. Якщо ми кажемо, що Кличко не зацікавлений в дослідженні рейтингів, то він не зацікавлений саме у дослідженні, у його публікації. А от чи проводить він його, враховуючи розгалужену мережу своїх осередків, – це інше питання. Щодо того, що соціологи помилилися. Кількісна соціологія помилилася вся, якісна соціологія дала адекватні результати. Тобто те, що показували фокус-групи за місяць-два-три до виборів, те показали й округи. Відповідно, головний висновок, який треба зробити, - треба поєднувати методики. І добре що такий висновок можна зробити.

Олександр Вишняк: Кількісна соціологія відповідає на питання: що відбувається, як змінюється. Якісна соціологія може відповісти на питання: що треба робити. Тут вона незамінна.

Андрій Єременко: Добре, що люди зробили роботу над помилками і зрозуміли, що треба комбінувати методики, а не вираховувати свій відсоток на початку кампанії, коли його ще ніхто не знає. Є ще одна цікава соціологія як технологія розведення замовника на гроші. Зараз замовники зробили висновки і вже так просто на гроші не розводяться. Це позитив. Варто зазначити, що ґрунтовні соціологічні дослідження робляться рідко. А публікуються ще рідше через їхню значну вартість. Тому частіше застосовують поверхневі анкетування з невеликою кількістю запитань, які коштують по долару. Через це й помилки у результатах.

Андрій Смотрицький (виконавчий директор АППУ): Был затронут правильный вопрос. Мы рассматриваем социологию как науку с ее подходами, которая может показать нам хорошую реалистичную картинку или же используем социологию как инструмент манипуляций. Если говорить о партии Кличко. Тут социологию использовали как раз как технологию манипуляции. Мы прекрасно помним, как за три недели до выборов Кличко усиленно поднимал тему, мол давайте оставим на округе от оппозиционных сил наиболее рейтингового кандидата. Но выставлял условие, что мониторинг должна провести фирма Чурилова, того самого, который еще 8 лет назад заявлял, что для него «Социология – это достаточно выгодный бизнес». И «знаменитый» коммерсант от социологии, конечно, посчитал все, как нужно. К примеру, на округе Бригинца по его исследованиям представитель Удара должен был победить с большим отрывом, но в итоге в день голосования его обошел Бригинец с разрывом в 2,5 раза!!! Так как мы будем относиться к социологии – как к девушке легкого поведения или как к науке, дающей реальные представления об интересах общества?

Еще один момент. Почему мы говорим о кампаниях 2012-13 гг.? Потому, что кампания 2012 года еще не закончилась. Через несколько месяцев будут выборы на 5 округах. И эти выборы 2013 года условно практически являются выборами 2012 года. Мне интересно. Может быть, мы вместе ответим на этот вопрос, будут ли результаты такими же, какими они были прошлой осенью, учитывая, что «Батькивщина» оставляет тех же кандидатов, или что-то изменилось за этот год?

Володимир Швець: Когда заказчику называют сумму в 5 долларов за анкету при проведении опроса, а интервьюеру в это время платят всего 10 гривен, ему легче не выходить из дому и «нарисовать» ответы самому. По поводу маршрутного метода и поквартирного опроса, 98% домов имеют домофоны, люди в квартиры не пускают. Пора уже уйти от этой старой методики.

По поводу качественных исследований. Рейтинги, которые публикуются, ничего не дают, качественные методы тоже. Из опыта работы мы давно уже столкнулись с тем, что фокус-группа, как метод, к сожалению, не работает на медицинских, финансовых исследованиях и на электоральных ориентациях. В данных случаях используют мобильные интервью, что дает больше и правдивее информацию, и можно общаться с респондентом не затрагивая зон интимного характера.

Особенности избирательных кампаний в том, что основные исследования, которые проводились, – это отмывание денег избирательных штабов. Реальные исследования не публиковались.

Олександр Вишняк: Вопрос к качеству. Качественные исследования могли быть и закрытыми, но проверить это никак.

Хазратова Нігора Вікторівна: Ми зачепили проблему самих технологій, технік опитування і т.д. А от Ви зачепили ще одну дуже цікаву проблему – це кризу замовника, тобто ніхто не зацікавлений дізнатися правду. Але все-таки, напевно, варто роз’яснити щодо рейтингів. Звичайно, Кличко зацікавлений, хай дутий рейтинг, але публікується такий. А інша справа – дійсно дізнатися правду, що відбувається з їхнім рейтингом і як його підвищити? Чи дійсно є така ситуація, що наші політики не зацікавлені в цьому?

Олександр Вишняк: Останнім політиком, який був дійсно зацікавленим знати правду, принаймні він особисто, але просив, щоб дані не публікували, був Леонід Кучма. Більше ніхто. Я працював і з Леонідом Черновецьким, і з Юлією Тимошенко, і з Володимиром Литвином, і один раз навіть працював з Віктором Януковичем, коли він значно випереджав на початку президентської кампанії Юлію Тимошенко. Тоді Янукович замовляв дослідження усім соціологічним центрам і публікував усі результати, які вони отримали, бо реально вигравав з відривом у 10 і більше відсотків у першому турі. А Кучма завжди був зацікавлений знати правду. Більше того, він знав правду, що Янукович програє у 2004 році.

Хазратова Нігора Вікторівна (доктор психологічних наук, професор, провідний науковий співробітник): Поясніть, будь ласка, як це інтерпретувати? Вони що неадекватні?

Олександр Вишняк: Політики, які, на відміну від Кучми, не застали радянських часів, більш негативно ставляться до соціології. Можливо, тому, що свого часу якихось соціологів купували і вони малювали їм все що завгодно, і таке ставлення у них тепер до всіх соціологів.

Віктор Рибаченко: Можливо, вони просто відносяться до соціології як до управляємого інструмента, яким можна і таке малювати, і таке. Залежно від того, яке стоїть завдання.

Ольга Сусська (член АППУ, викладач Києво-Могилянської Академії, професор): Пожиттєво я соціолог і соціальний психолог в одній особі. Тому мені, можливо, легше якраз сказати і про соціально-психологічний бік проблеми, і про суто соціологічний, піарівський. По-перше, я абсолютно проти тези колеги Андрія про те, що соціологія є піар-інструментом. Соціологія ніколи не буде інструментом, це є наука. Проте існує некоректність використання термінів і відповідних вербальних засобів.

Інша справа – є криза правди! Це до другої тези. Не криза електорату, не криза електоральної соціології, а криза правди. Люди, дійсно, або використовують псевдо розуміння соціологічних досліджень для штуки, для того, щоб показати, що вони у них є, а якщо вони не влаштовують, то, будь ласка, я доплачу, а Ви мені напишіть красиву цифру. Але ж це не соціологія. І я хочу сказати, що професійний соціолог, до яких я і себе відношу, ніколи не погодиться на це. Це питання кшталтності соціологічних центрів. На сьогодні таких кшталтних центрів, на жаль, збереглося тільки три: Центр інституту соціології НАН України, Київський міжнародний інститут, який знаходиться на території Києво-Могилянської академії, і Центр Демократичні ініціативи. Я кажу про ці три соціологічні інститути, які реально дотримуються відповідної методології досліджень, і, знову таки, відповідальні за якість своїх досліджень.

Щодо питання про використання якісних досліджень. Питання якісних досліджень розуміється замовником-непрофесіоналом, як те, що у нього будуть якісні дані, чесно спрацює соціолог. Але знову таки є криза правди. Якщо Ви запитаєте, а чи потрібні Вам правдиві дані, то зазвичай помічник кандидата відповість: «Ви нам для нас зробіть». Тобто у нас сьогодні є дворівнева соціологія. Замовляються реальні дані, а потім вони потрапляють в інструмент маніпулювання. Тому треба просто коректніше поводитися з термінами, і, я думаю, що таким чином ми захистимо і реальну електоральну ситуацію, і розуміння нею засобів досягнення цієї інформації і для замовника, і для тих сфер, які фактично повинні володіти ними, тобто нашою реальною політикою.

Віктор Рибаченко: Давайте всі разом сформулюємо особливості виборчої кампанії 2012-13 років. Зможемо ми це зробити зараз?

Андрій Смотрицький: Прежде всего, была очень четкая ориентировка «свой-чужой». В случае с оппозиционными партиями (кроме «Удара»), особенно в Киеве и западных регионах, приходили бабушки на участки и просто говорили: «Неважно, как выглядит кандидат, неважно кто он, скажите фамилию – кто от оппозиции. Наши это «Свобода» или «Батькивщина». Они «наши»! За «наших» мы голосуем. За «не наших» - нет!, хоть он золотой, самый честный и порядочный».

Віктор Рибаченко: Добре! Друга особливість, будь ласка.

Ольга Сусська: Криза правди!

Олександр Вишняк: Треба додати до «свій-чужий». Дійсно, це був перший критерій, який працював. Але кілька років працював критерій – «що зробив для округу?». Ми працювали з двома кандидатами в депутати, які, на відміну від інших, не провалили складний 51-й і 91-й округи по Київський області. Ми їм показали, що вони набирають більше 40%. І вперше за 20 років роботи соціологом, кандидати, які замовили дослідження, говорили, що такого бути не може. Вони – молоді політики і набрали на кілька відсотків більше, ніж показувала соціологія. В той час, як в інших округах кандидати набрали менше. Але проблема була в чому? Вони балотувалися в таких регіонах: Полтавська та Київська область, де Кличко – це були «свої». Більше того, тільки 5 кандидатів у депутати багато зробили для свого виборчого округу. Це стосується і кандидатів від Партії регіонів. Якщо регіонал у своєму окрузі щось робив, то він отримував 50-60%, так набирали і інші кандидати, які щось робили, від «Батьківщини», наприклад, у Західних областях. Якщо ж ці речі не співпадали, якщо робив, скажімо, регіонал, а «свій» від «Батьківщини», отак і починалися «пляски» навколо одного відсотка, хто переможе.

Микола Волгов (політконсультант): Я бы наверное сюда еще добавил отсутствие больших массовых встреч кандидатов-мажоритарщиков. Идет тенденция, когда большинство кандидатов, особенно мажоритарщики, стыдливо уходят в виртуальное пространство. Живое слово сказать некому и нечего. Возможно, это как рисковое земледелие. Если в этом году не сработало, то в следующем будет более востребовано. И еще, возможно, опыт прошлой кампании показал, что денежные мешки побеждать можно. И тому есть достаточное количество примеров, корда ни деньги, ни админресурс не спасают от проигрыша.

Виталий Дерпак: Є ще одна особливість – нібито підставні кандидати. Навіть якщо людина була безпартійна її все одно приписували до технічних кандидатів від Партії регіонів.

Олександр Поживанов (Фонд Муніципальних Реформ "Магдебурзьке право"): На мій погляд, останні вибори показали, що взагалі не існує боротьби ідей з обох сторін. Тут або гроші та адмінресурс, або просто табличка «я – опозиційний кандидат». І ми зараз реально дивимося, що сильніше – адмінресурс чи ця табличка. На жаль, немає перспективи, що щось покращиться. Можна сказати, що основна боротьба у 2015 році буде за адмінресурс.

Хазратова Нігора Вікторівна: Якщо підсумувати усі названі особливості, виходить, що технології використовувалися доволі примітивно. Один із найпоширеніших способів – грубий підкуп електорату. Якщо говорити про ті партії, які не були парламентськими силами і стали ними, вони нічого особливого теж не робили, ніякого особливого іміджу не будували, технології не застосовували. Але тим не менше в кінцевому результаті спрацювала ідеологія, бо з усіх існуючих нині партій «Свобода» - найбільш ідеологічна, принаймні декларує це. І народ зараз проголосував за ідею.

Валентин Рибалко (член АППУ, професор): Політичний дилетантизм кандидатів. Є соціально-психологічна складова, яка виявляється у невмінні кандидатів спілкуватися з виборцями. Їх політична безкультурність. Деякі кандидати не знають Конституції. Фінансова складова, можливо, і не предмет для обговорення соціальними психологами.

Політичний дилетантизм через примітивні виборчі технології вповзає у вибори, переповзає у владні структури і тоді ми маємо результат, з яким соромно з’являтися в Європі. Але таких продуктів діяльності учасників попередніх виборчих кампаній вже достатньо. Маю пропозицію. Від політичного дилетантизму потрібно рухатися у бік політичної компетенції, майстерності, обдумати загальнополітичні критерії, щоб вони спонукали до боротьби. Невміння вести діалог, незнання техніки дебатів, невміння спілкуватися, антипатріотизм тощо потрібно усувати. Можливо, слід обдумати ідею створення перед виборами нейтрального Інституту чи Центру політичної майстерності із тренінгами, навчанням тощо.

Віктор Рибаченко: Логіка нашого обговорення привела нас до проблеми соціально-політичних технологій.

Павло Фролов (віце-президент АППУ): Аби трохи відійти від соціологічних дослідницьких технологій, я хочу поговорити про технології протистояння: чи є альтернатива. Як на мене, технології, орієнтовані на поляризацію суспільства, в Україні почали застосовуватися задовго до 2004 року, коли вони стали самоочевидними для пересічних громадян. Вони застосовувалися і раніше: коли балотувалися Кучма і Кравчук, лякали громадянською війною.

Ці технології продовжують використовувати і понині, і сьогодні їх використання загрожує відкритими сутичками і протистоянням. Досить важко протиставити щось таким технологіям, бо вони видаються природними, самоочевидними, міцно вкарбованими в свідомість і підсвідомість навіть на мовному рівні. У нас говориться про виборчі мовні штампи: «виборча боротьба», «рейтинги», «переможець» тощо. Це – мова війни. Звідси виникає враження, що альтернативи їм немає і бути не може. Але чи можливі технології, що сприяють консолідації?

Протягом останніх років почали досліджувати і говорити про одну умову – суб’єктну позицію виборця. Бо консолідувати суспільство можна лише за наявності громадян, які відчувають свою відповідальність за країну і здатність впливати на ситуацію в ній. Сьогодні ж кількість громадян, які вважають себе здатними впливати на суспільні процеси коливається в межах 8-10%, у період з 2004 по 2008 роки їхня кількість зростала до 20%. Лише 14% українців знають, що робити у процесі визначення державної політики. Для порівняння – у ЄС таких 34%. Звичайно постає питання – чи сприяють політтехнології, які застосовуються, становленню цієї суб’єктної позиції? Ні. Бо суть більшості рекламних слоганів можна звести до формули: «Ми вирішимо ваші проблеми для вас, за вас і навіть без вас». Це позбавляє виборця можливості зайняти суб’єктну позицію.

Не меншу шкоду завдають технології, спрямовані на імітацію політичної чи електоральної активності – підкуп виборців, проплачені мітинги тощо. Театр абсурду, до якого ми докотилися, знищує суб’єктну позицію. Україна стоїть на порозі антропогенної катастрофи – суб’єктності немає, є абсурд, немає смислу, заради якого жити цій спільноті. Мене свого часу вразило порівняння України з чорною дірою на мапі Європи.

Олександр Вишняк: Я теж за консолідацію, але на основі принципових ідей, пошуку компромісу. Є чисто політичний лозунг, який консолідує близько 80% населення: «бандитам-тюрми», «закон один для всіх», наприклад. Якщо йдеться про таку консолідацію, то політики цим давно займаються, але нічого доброго в цьому немає.

Ольга Сусська: Від технологій політичних, піарівських, маніпулятивних Україна перейшла до економічних технологій – рейдерство, викручування рук, залякування, адміністративний тиск. Концентрація ресурсних центрів виявляється також інструментом майбутніх маніпуляцій. І це теж технології. І суб’єкт, і цілі організації накриваються цим ковпаком в будь-який момент. Виявляється, економічні технології зараз найбільш дієві. Тому як ми можемо говорити про перспективи отримати виборчу кампанію в рамках електоральних прав і забезпечення прав громадян, які ми декларуємо на рівні просування до громадянського суспільства?

Віктор Рибаченко: Я би додав до ваших слів два сценарії економічних технологій – прямий, тобто рейдерство, захоплюють, відбирають, і другий сценарій, який мені розповів один студент. Я проїжджав повз офіс одного мільярдера і звернув увагу, що він забитий фанерою. Я дуже здивувався і запитав у свого студента, який там працює, у чому справа. Виявляється, була атака, наїхали «маски», відібрали все. Як вчинив сам студент? Він пішов до «папи» і про все домовився, і знову працює. Виникає таке питання: яка ціна домовленості? Тобто, інколи просто забирають власність, а інколи роблять вигляд, щоб, можливо, збільшити відрахування, я так розумію, на користь «хворих дітей».

Андрій Смотрицький: Я хотел бы добавить об экономических технологиях. Когда мы говорим о каких-то миллионерах или когда мы говорим о том, что фирму Корнацких в очередной раз закрывают, мы говорим о тех, кто все-таки как-то выделяется из общей массы. Давайте поговорим о людях, которых это касается в большинстве своем, то есть о 95% населения.

В свое время прошла приватизация жилищного фонда. Известно, каждый получил в собственность квартиру. И что сейчас происходит? Люди сказали: «Мы не хотим, чтобы всякие коммуникации (крыши, подвал, погреба) мы ремонтировали за свой счет. Их должен отремонтировать ЖЕК». И тут государство пошло на очень хороший манипулятивный ход: «действительно, дом-то ведь не ваш, дом-то ведь наш. А раз дом наш, то, соответственно, чердак наш, подвал наш, стены наши». Выходит, это все инструмент манипуляции. То есть каждый гражданин, который думал, что владеет чем-то, он этим реально не владеет. Потому что квартира, которая находится не в его доме, – не его квартира.

Дальше. Я все-таки хотел поговорить о технологиях. Мне показалось, что технологии немножко изменились по сравнению с 2012 годом. Я бываю на выборах в качестве наблюдателя и в качестве сотрудника штаба, и вот что мне показалось очень броским – это то, что люди во время выборов в Василькове, были готовы к наглой лжи. Я вспоминаю октябрь 2012-м года, когда кто-то попадался на попытке подкупить избирателя или еще чем-то в этом роде, он краснел, бледнел, и, в общем, было не сложно выяснить, кто за ним стоит. Сейчас происходит совершенно по-другому. Людей ловят на том, что они жульничают в пользу конкретного кандидата, а у них сразу есть заготовленная фраза: «Да, меня действительно попросил конкурент, чтобы я вот этого кандидата облил грязью». Сейчас «УДАР» распространил видео, где у человека в руках 60 бюллетеней за одного кандидата, а он говорит: «Нет, конечно же, не этот кандидат мне их дал. Мне дали их конкуренты для того, чтобы я специально попался с этими бюллетенями».

Это привело меня к такой мысли, что люди, которые, в последнее время, консультируют кандидатов, пользуются «залетными» методами. Раньше в криминалистике было такое понятие, когда происходила какая-то кража с тяжелым убийством, надругательством, следователи говорили: «Это местные сделать не могут, потому что они рискуют тем, что потом в этом городе такое станет нормой, и завтра может пострадать его сестра, его дочь. А вот «залетные» могут такое делать». Появилось ощущение, что политтехнологи, которые консультируют штабы, стали какие-то «залетные» что-ли. Они не думают, что завтра будет в этой стране, каким образом это все потом будет влиять на жизнь конкретного человека.

Хазратова Нігора Вікторівна: У нас дуже парадоксально сформульована тема круглого столу. А ми підходимо до того, що навпаки, застосування політтехнологій у виборчих процесах – це, дійсно, чисте маніпулювання, це дуже часто грубий тиск, економічні технології, адмінресурс, підкуп тощо. Тут технології примітивні і явно не на користь громадян. Проте, можливо, існує такий підхід, що психотехнології чи політтехнології в контексті розвитку громадянського суспільства – це не ті, які допомагають будь-яким політикам прийти до влади, навіть опозиції, а власне технології для громадян, відстояти їхні права, здійснити контроль над тою владою, яку вони привели до влади, контролювати її. Розробити такі технології досить складно, ми навіть не знайдемо замовника, народ нас не фінансуватиме, але фактично розробляти такі технології досить правильно в ситуації, у якій ми знаходимося зараз.

Віктор Рибаченко: Якраз при відкритті круглого столу Микола Слюсаревський сформував свою позицію, що розвиток технологій – то є свідоцтво розвитку суспільства. Ви поглиблюєте цю тему і намацуєте вузол протиріч. Дійсно, рівень маніпулятивності і гуманізму у технологіях теж важливі. Не кожна технологія розвиває суспільство і демократизує його.

Олександр Вишняк: Іноді політтехнологіями називають вкидання голосів, підкуп виборців. Це кримінальні діяння, які передбачені в Кодексі, при чому тут політтехнології? Це якраз те, що є за межами політтехнологій. Політтехнології, як казав Остап Бендер, це відносно чесні методи маніпулювання виборцями.

Андрій Смотрицький:  Я считаю, что надо разграничить криминальные и политические технологии. Когда какой-то штаб вызывает политтехнологов и говорит: «Вы собирайте встречи, агитируйте», потом вызывает социологов: «Вы собирайте рейтинги», вызывает спортсменов: «А вы разносите по 500 грн. в каждый дом», а потом они в штабе спокойно в день выборов себя чувствуют. Потому, что все это было отвлекающим маневром, а основная технология – это тот дядя Вася, который сидит в ОВК и напишет ту цифру, какую ему скажут. А кандидату просто нужно было показать активность на округе, будто что-то происходило и фальсификация не казалась такой явной.

Сергій Цигіпа (політтехнолог): Вначале было сказано, что количество технологий показывает цивилизованность избирательного процесса, общества. А я бы на это посмотрел с другой стороны. Количествоприменяемых технологий говорит об уменьшении харизматичных лидеров как на уровне государства, так и на местном уровне. Харизматичный лидер не нуждается в технологиях. Технологиями пользуются те, у кого имеется денежный ресурс, отсутствует харизма и есть нежелание общаться с избирателями. Они что идут защищать людей в округе? Идут за депутатским мандатом, большинство. Только единицы из мажоритарщиков прошли и выиграли у админресурса. Поэтому мы, как все люди обслуживающие политиков, должны иметь настольной книгой сказку о голом короле. Наша задача прийти к заказчику и сказать: «Мы тебе сошьем все», а в результате король-то голый. Все технологии создают грим, они камуфлируют естество и этот абсурд доходит до того, что уже применяется технология на технологию.

По поводу социологии. Социология из области публичности в таком обществе, как Украина, должна уйти. Мы не цивилизованное общество, у нас журналисты подходят к социологу и дают взятку за нужный соцопрос. Это уже всплыло. Вы понимаете, что есть разница социологических исследований и действительного результата. Самые лучшие социологи – это букмекерская контора. Люди между собой иногда на округе ставят ставки. И это самые реальные социологии, когда люди голосуют своей трудовой гривной.

Лідія Чорна (секретар АППУ): Я пропоную лагідність як технологію.Працюючи з агітаторами одного зі штабів, ми заборонили їм сперечатися з опонентами, поливати їх брудом і рекомендували посміхатися та ввічливо відповідати на будь-які звинувачення. Найбільшу похвалу за таку мою роботу я отримала від штабу опонентів – як красиво працювали ваші агітатори, з повагою до протилежної точки зору. Друге, що спрацьовує, я переконалася, що коли психолог працює на якогось політика, він повинен бути сам переконаний у його перемозі, бо інакше нічого не буде. Потрібно уміти розмовляти з людьми.

Віктор Рибаченко: Біда в тому, що ті, хто використовують гарні технології, потім програють. Красиво, добре, люди задоволені – але кандидати програють.

Николай Волгов: У нас был тренд на использование технологий, направленных на развитие гражданского общества. Это так называемые технологии advocacy, которые могут стимулировать какие-то действия общества. По такому пути пошел «Ночной дозор» в Сумах, первое пришествие «ГАК» в Киеве. С 2015 года мы увидим симулирующие кампании на местных выборах, которые будут опираться на активное самоорганизованное население.

Валентин Рибалко: Мені сподобалася думка Павла Фролова, що технології, які нині використовуються, обслуговують стратегію роз’єднання і подальшого загострення до кризи. Ті технології, які ми довірили політикам, працюють обслуговуючи їхні альтернативні інтереси. Та політична особистість, яка затребувана суспільством, виступає як вирішувач проблем. Для політика це може бути професійно важливою якістю. Ми, як політтехнологи, маємо посилати інтеграційний мессидж, пов'язаний з технологіями діалогу, спілкування, партнерства, які об’єднують і збагачують протилежності.

Втім, навіть об’єднавчий з’їзд опозиції такого мессиджу не несе, бо їм технології конвергенції на даному етапі не вигідні. Вони ще не настільки підсилили свою політичну позицію за рахунок опонентів.

Павло Фролов: Є різні технології, а є виборці, на яких ці технології розраховані. Є чутливі до певних технологій виборці, а є й не чутливі. Як на мене, той арсенал, який є, має відповідну адресну аудиторію. Тепер спробуємо порахувати, кого скільки.

Ми ставили таке запитання: «Як ви вважаєте, які особистісні якості будуть найбільш затребувані в українському суспільстві у найближчому майбутньому?». Виявилося, що у нас близько 37-38% вважають, що найбільш затребуваною буде порядна людина, такий собі колективіст, дисциплінований, відповідальний виконавець. Майже стільки ж і тих, хто вважає, що буде затребувана абсолютно аморальна людина, яка заради своїх власних інтересів продасть рідну мати і все, що завгодно. Скільки ж тих оптимістів, на яких може бути розрахована гуманістична, консолідаційна технологія? Їх близько 25%. Це люди індивідуалістичного складу, які поважають опонентів і прагнуть домовлятися з ними, це креативні, винахідливі люди.

Олександр Вишняк: Щодо типу особистості, виявилося, що це зовсім не працює. Якщо опитати жінок і сформувати на основі даного опитування портрет бажаного чоловіка, а потім порівняти з тим типом, який вони обрали, то це буде абсолютно протилежний вибір. Бо вибирають із того, що є, а не з того, що хочеться.

Павло Фролов: Я не заперечую, тут складнощів дуже багато, але певні орієнтири воно теж, все-таки, задає, як на мене.

Олександр Поживанов (Громадський рух Києва): Я хотів би повернутись до попередньої тематики обговорення. Складається таке відчуття, що рівень політичного професіоналізму у кандидатів зараз дуже низький. Можливо, ми бачимо це більш яскраво, оскільки зараз все більше людей з бізнесу ідуть у політику і це більше проявляється. Внаслідок цього виникають певні проблеми і суперечності. Що хоче кандидат? Виграти з найменшими витратами. Для чого соціологи не хочуть показувати реальні дані? Це певний прояв корупції в штабі, оскільки самим штабникам це не вигідно. Я думаю, цього не хочуть працівники у штабі кандидата. Вони прагнуть лише, щоб кандидат відчував себе у теплій ванні, давав гроші на витрати на дослідження думок. Багато кандидатів не хочуть і не вміють розмовляти з виборцями. Я кажу про людей з бізнесу, які ніколи не працювали в політиці. Тому багато хто хоче на цьому нажитись, виникають певні «зальотні» технології, нерозуміння.

Віктор Рибаченко: А в контексті розвитку громадянського суспільства як ви це співвіднесете?

Олександр Поживанов: Ми всі знаємо, що таке громадянське суспільство, якого, на жаль, в Україні немає. Громадянське суспільство – це люди, у яких проблеми житла, їжі та певного захисту відступають на задній план. А на передній виступають більш широкі громадські проблеми соціуму. Ці люди вже з ініціативою.

Віктор Рибаченко: Ознаками громадянського суспільства у світі вважаються добровільні об’єднання. А якщо потім вони собі вибивають грант, щоб далі існувати, в цьому нічого поганого немає. Інша справа – професійні грантожери, професійні мітингувальники – це вже окрема тема.

Ольга Сусська: Громадянське суспільство – це суспільство дотримання прав і свобод громадян. Коли декларативні закони приймаються і не працюють, коли навіть декларовані санкції за порушення не мають форм контролю – це не громадянське суспільство.

Віктор Рибаченко: А на ваш погляд вибори останнього часу відкинули нас від формування громадянського суспільства?

Ольга Сусська: Відкинули.

Олександр Поживанов: Так, вони, звичайно, нас відкинули.

Олександр Вишняк: Вибори нічого не змінили. Тому що громадянське суспільство – це не кількість громадських організацій. Громадянське суспільство – це суспільство, яке не дозволяє владі порушувати закони. Якби у нас було громадянське суспільство, після рішення Конституційного Суду щодо виборів у Києві, вийшли б мільйони і вимагали дотримання своїх прав. Їх інтереси можуть представляти якісь громадські організації, проте ці організації нічого не зроблять, якщо громадяни самі не захочуть. Якщо нема бажання боротися, то немає ніякого громадянського суспільства. Його не було вчора і немає сьогодні.

Віктор Рибаченко: Ваш прогноз на вибори 2015-го року, вони наблизять нас до громадянського суспільства?

Олександр Поживанов: Відкинуть. Оскільки зараз у виборах дуже суттєвою є грошова складова. Я вам наведу один приклад. Як помічник народного депутата ми проводили зустрічі з людьми під час минулих виборів. Коли ми прийшли у двір допомогти людям вирішити проблеми, до нас підійшла звичайна людина, молода, 30-35 років, і каже: «Що ви тут робите? А навіщо ви прийшли? Ви гроші дасте? Ні? Так ідіть звідси, чого ви нам, без грошей сюди прийшли». Просто бачиш ситуації, коли простягаєш руку допомоги, щоб щось зробити, а тобі, знов-таки, кажуть: «А де гроші?». Суспільство звикло до грошей.

Питання з зали: Я хотів би почути вашу думку стосовно виборців, які в більшості своїй вже розчарувались у партії влади, але все ж таки, йдуть на вибори і знову голосують за ці партії.

Олександр Вишняк: Перед виборами на кожній прес-конференції говорили про те, що мажоритарна виборча система стане програшною для позапартійних кандидатів, бо вони не «свої» і не «чужі». Те ж саме ми спостерігаємо, наприклад, у Великій Британії, де на мажоритарних округах вже 30 років не вигравав жоден позапартійний кандидат. Бо народ обирає не хорошого чоловіка з гарними лозунгами і програмою, а обирає уряд. А уряд – це команда, а не особистості. У нас до цього люди також ідуть. Вдвічі зменшується кількість позапартійних кандидатів.

Павло Фролов: Я також відповім, але маю задати питання: чи ви голосуєте за певного кандидата, бо він відповідає вашим вимогам, чи обираєте за принципом меншого зла? Більше 60% громадян вважають, що обраний ними кандидат відповідає їхнім уявленням. І тільки близько чверті голосують за принципом найменшого зла.

Віктор Рибаченко: Я наведу приклад. На одному з округів було кілька кандидатів. Один дав кожній церкві по 30 тисяч. Інший – громадянам роздав по 400 гривень. А за третього майже перед самими виборами приїхали і загітували Яценюк та Кличко. І хоча останній не витратив жодної копійки, він переміг з величезним відривом.

Однак не варто забувати і про поствиборчий синдром. До нас зараз приходить і жаліється на свій вибір громада того округу, адже цей опозиційний депутат не провів жодного прийому громадян. Він нічого не зробив, але захищає Україну в Києві. А виборці хочуть мати щось на місцях, хоча б юридичну консультацію.

Я був вражений також і тим, що високодуховні, набожні виборці Західної України розділили всередині себе свою духовну й електоральну поведінки. Уявіть собі, на округ приїхали очільники церков і сказали не брати грошей, голосувати чесно. Усі кивали головою, але всі брали гроші. Тобто йде професіоналізація електорату – людина вважає себе професійним виборцем, який хоче заробити.

Андрій Смотрицький: Когда обсуждалась тема этого круглого стола, мы хотели заложить в нее противоречие между гражданским обществом и избирательными технологиями. Я до сих пор убежден в том, что руководители трех оппозиционных партий – фабрик по производству депутатов – не вкладывают ничего в развитие гражданского общества. Поэтому говорить, что избирательная кампания базируется на гражданском обществе, неверно. Во-первых, все кампании начинаются не раньше, чем за 2 месяца до даты выборов. Это уже говорит о манипулятивном их характере.

Когда мы говорим о том, что объединенная оппозиция не только не может согласовать единого кандидата, но и программу своих действий, и при этом говорят, что они лучшие, это пренебрежение к обществу. Те партии, которые сейчас находятся на политической карте Украины (не только те, что попали в ВР), тоже работают по этой схеме. Они используют не технологии с опорой на развитие гражданского общества, а манипулятивные технологии. Отсюда и отношение к политтехнологам и социологам как к шаманам. Отсюда же и неуважение к гражданским активистам. Политики боятся собирать активистов потому, что те могут выступить против них самих в случае нарушения обещаний. Поэтому выборы и гражданское общество это две разные вещи.

Віктор Рибаченко: Давайте підведемо підсумок нашої дискусії. На ваш погляд роль консультантів, технологів, політичних психологів, соціологів на прикладі цих виборів зростає чи падає?

Кияшко Лариса Олександрівна (кандидат психологічних наук, доцент): Мы, психологи, должны быть той третьей силой, которая сможет найти инструменты для того, чтобы начинать просвещать украинское общество. Чтобы люди наконец поняли, что демократия это не там, где демократическая власть, а там, где общество готово жить по демократичным правилам. Наш народ сегодня к этому не готов. Мне было бы интересно обсудить способы влияния психологов на мнение народа.

Одна из особенностей избирательных кампаний – это наличие электронного ресурса. Так как большинство молодежи живет сутками в интернете и оттуда получает свои установки и формирует симпатии.

Андрій Смотрицький: Почему мы сейчас говорим именно об избирательных кампаниях? Потому, что это как раз то время, когда к психологам и политтехнологам хоть как-то прислушиваются. Нас могут взять к себе в штаб, и мы можем на что-то влиять. Наша основная роль – заставить избирателя думать, выбирать, а не работать для прикрытия тех, кто рисует цифры в ОВК.

Ольга Сусська: Я скажу парадоксальную вещь. Мы подошли к критической массе. Если следующие выборы будут под вопросом срыва, то у народа назревает вопрос – а зачем нам вообще эти выборы и когда же наступит власть народа.

Якщо наші владні структури надумають відтягнути або скасувати вибори, Україну чекає соціальний вибух. У вересні 1993 року під час конференції ми зійшлися на думці, що назріває «вибух» у суспільстві, а у жовтні «вибухнула» Москва. Так само зараз можна порівняти дослідження і, я переконана, що ми знайдемо резонансну точку 2015 року і просто так її не пройдемо. Щоб не було цього вибуху зараз треба консолідувати і психологів, і соціологів, і наші недолугі еліти. Вони не будуть замовниками більше ніколи, якщо до 2015 року не опанують ті елементарні знання від нас, які їм конче потрібні для того, щоб у країни було майбутнє. Це не погрози, а об’єктивність.

Олександр Вишняк: Сьогодні є лозунг, який об’єднує всі регіони країни – «Геть донецьких». Але це негативна консолідація.

Олександр П. (інститут соціальних досліджень): Какая бы власть в Украину не приходила, она не поддерживается большинством общества. Поэтому перспективы не очень радужные.

Віктор Рибаченко: Ми не можемо випередити суспільство, бути затребуваними тоді, коли потреби ще не сформовані. Наша дискусія завершилася. Дякую усім за участь, цікаві думки і пропозиції. Нам є над чим працювати. До зустрічі!

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: выборы 2012,рейтинги,манипуляции,выборы 2015,Политтехнологи,политические психологи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.