Стриянські портрети

8 августа 2013, 11:36
журналист. Закончил факультет журналистики Киевского госуниверситета имени Шевченко в 1979 г.
0
190

Цикл психологічних замальовок з натури

ЧИ БАГАТО ТРЕБА ДЛЯ ЩАСТЯ?

Не знаю, як кому, а останній зміні – адміністратор, касир і два охоронця – одного зі стрийських продуктових супермаркетів потрібно було лише 48 гривень. Саме таку здачу з 200-тгривневої купюри забув, поспішаючи кудись далі проїздом через Стрий, покупець. Боже, скільки радості було в очах, в голосах, у жестах нашої четвірки! Нікому й на гадку не спало  кинутися навздогін за забудьком і повернути йому гроші. Навпаки, вже за кілька хвилин методом голосування їх долю було вирішено: пляшка хорошого вина, шоколад і ще щось, якась дрібничка. Гроші отоварено, чек пробито – і жодних слідів, бо по касі все сходиться. А далі – відомо: сміх, радість, тости за те, аби таких забудькуватих було щодня і побільше! А ви кажете, що для щастя треба багато чого...

 

Василь Алєксєєв

 

УСЕ НАЙКРАЩЕ – ЛЮДЯМ

Варто лише в хаті з’явитися чи зваритися чомусь смачненькому, як воно кудись відкладається з примовкою «Може люди прийдуть». Спостерігаючи таке мало не щодня, зять якось візьми та й скажи тещі:

- А ми ж тоді хто, свині чи що, що нам найгірше завжди припадає?

А 5-річний внучок додав:

- Бабо, а коли ми вже станемо людьми?

Головне для стриянина – не вдарити лицем у багнюку перед чужими. А як на мене то тим самим він пил у лице комусь пускає...

Василь Алєксєєв

 

СТРИЯНИ – НЕ ПРОЩАЮТЬ

Ніхто так швидко не забуває добро і так ловго не пам’ятає зло, як стрияни. Хоча до церкви ходять мало не щодня, прощі здійснюють до святих місць мало не щотижня, ревно читають «Отче наш...» мало не цілодобово. А от прощати не навчилися. Варто ближньому, а за Святим Письмом ми всі такі, хоч раз оступитися, зірватися, вибухнути, як враз щезають всі його попередні заслуги, подяки і на ньому ставиться великий жирний хрест. Все – приїхали: штраф, звільнення, забуття… І жодного шансу на виправлення ситуації. А навіщо давати той шанс, коли на твоє місце десяток охочих знайдеться. Навіть на 12-18-годинний робочий день за півтори-дві тисячі. Навіть без трудової та пенсійних гарантій. Безробітних же в місті – хоч греблю гати.

Василь Алєксєєв

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.