пацани

17 августа 2013, 22:39
маніпулятор словесним пластиліном чорного кольору
0
291

Вони ж усе ще живуть у тому віці, коли дружба справжня, коли підтримка одне одного безкорисна, вони, врешті-решт, вживають пиво. Ідентифікують себе, блін, саме як пацани!

Те, що я пишу собі старому, і те, що я перепишу, будучи старим.

 

Сьогодні я йшов на зустріч з друзями. З однокласниками. З екс-однокласниками, якщо бути точним. По дорозі зустрів двох чолов’яг років тридцяти п’яти-сорока п’яти. Коротка зачіска, голий торс, невеличкі невиразні татуювання на плечах, риночні шорти «адідас», гумові шльопанці. В принципі, досить характерна для цього сезону, для цієї країни, картина, знайома кожному. Річ не в тому. Вони – чолов’яги себто – приїхали до місцевого супермаркету на велосипеді (до речі, приїхали за пивом). Велосипед, як на мене, досить інтимний вид транспорту, особливо, якщо на ньому пересуваються двоє мужиків. Та й навіщо за пивом вдвох їхати? Знову ж таки, річ не в тому.

Вже відчалюючи від бордюру, відштовхуючись брудними ногами від брудної землі, чоловіки синхронно кинули погляд на дівчину. Вона була на моторолері, траєкторією своєю перпендикулярно упираючись в екологічний транспорт екологічних (якщо перегар не шкодить природі) мужиків. «Пагаді, пагаді, нє відіш, пацани єдут!» – трохи нахабно, з відразливим смішком, кинув бритоголовий товариш номер один. Другий засміявся, після чого вони ще секунди зо дві повтикали, та й мирно поїхали своїм пивним караваном рятувати від пивної спеки пивних бедуїнів.

Я до них щось відчув.

Якесь дике співчуття. Так, саме співчуття, яке легко нівелювало відразу від їх татуювань та хамства. Чорт забирай, подумав я собі, а вони ж усе ще вважають себе «пацанами». Вони ж усе ще живуть у тому віці, коли дружба справжня, коли підтримка одне одного безкорисна, вони, врешті-решт, вживають пиво, а не запасені ящики горілки – вони вірять у несерйозність даного напою! Ідентифікують себе, блін, саме як пацани! Їх велосипедом керують руки, руками – мозок, а словами – підсвідомість, обходячи й мозок, і, тим паче, руки. Підсвідомість, кажу.

Пацани…можливо, що саме через занадто форсоване та завчасне дорослішання, з усіма колючими похідними, ця країна і обросла такими от латентно, але інфантильними пацанами. Можливо, саме через відсутність нормальних підліткових переживань, змитих дорослими проблемами, вони і називають себе «пацанами»…все ще. Питання наростали, дитинство звужувалось. Зараз, мабуть, у них є час побути пацанами…

 

Я пішов собі далі, зустрів ще двох чуваків. Двох моїх однокласників. Моїх екс-однокласників. Ніколи не занадто молодих, ніколи не «пацанів». Мабуть, тому що МОЇХ, ніколи і не старих. Саме таких, мабуть, якими мають бути «пацани».


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: молодість,пацани
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.