Карбуючи момент в слова

24 августа 2013, 10:09
0
212
Карбуючи момент в слова

Дрібка лісних, магічних, кримських снів.

       Гори, мішаний ліс. І ми блукаємо, блукаємо. Очима вишукуємо галявину, на якій вологі від нічної роси гілки послугують шатрами. Бо зранку сонце вийде з-за гострих шпилів безлюдних гір і не буде від нього схову, не буде порятунку. Залишиться тільки підставити бліде обличчя та стомлені плечі, аби промені світила припорошили їх ластовинням. Відлюдними дорогами і звірячими стежками вглядаючись у сутінки та сплетені стовбури, йдемо собі, полишаючи надію в останніх відблисках плавкого заходу сонця. І холодно і лячно, бо ліс тримає у своїх тріскучих і шепочучих обіймах, кілька припасених саме для нас таємниць. Вони обернуться несподіванками, якщо ліхтарик згублений, а комунікатор плаче сльозами помираючої батареї. Коли ти там, вони до біса. 

       Трохи згоду, коли темрява охопила простір, чіпляючись тонкими кистями за наші душі, виповзає з-за низьких посічених хмар повний місяць. Оповитий холодним сяйвом, він прорізає простір висвітлючи на нашому волоссі шовкові ниточки павутиння. Його блиск заворожує, наповнює свідомість прозорим спокоєм і розстилається по віхам скрючених дерев, полишаючи на дорозі химерні тіні нічного танцю забутих предків. Місячне сяйво ллється. Долини заводять свою тиху пісню. Листочки тихо, зовсім ненав’язливо шепочуть, птахи десь поруч виспівують свої магічні оди. Мелодія сплітається з холодним лагідним вітерцем і ми дивуємося звідкіль вони знають пісні наших душ. А потім різко так, зривається у крик, якась невидима тварина стрясаючи повітря і наші коліна. І ми квапимося і п'ятимося від тіней стомлених дерев, прискорюючи кроки підіймаємо пил у пошуках тепла і хоч якого-небудь порятунку. Від власних снів – нічних кошмарів і темних сплетених лісів. І тут в повітрі висне легкий ледь чутний запах диму і ми жмуримося у темряву шукаючи осередок багаття. Десь там у глибині кущів і зв’язаних плющами стовбурів є манівець – руді полум’яні язички. Вони ковтають з тріском віддані їм сухі палиці та папірці. І люди є – не духи, їх четверо, мабуть. 

      – Заходьте, в нас є зілля, - обмовились вони непроханим гостям. 

       А нам то що, є прихисток. Хоч дивно – люди, від них якраз останні місяці біжиш. 

       – Вам може дати покурити? Чи рисової каші? Сідайте ближче до вогню. 

       – Ох, дякую. Ми все блукали, - відповідали ми тягнучись ближче до осередку теплого, нанизаного на попелясте тло каміння тріскотливого вогню. 

       У їхніх планах був шаманський досвід, у папірцях магічний дух. Дух порожнечі й світла, всього, а зрештою нічого. Кілька годин і блиск в безоднях озер їх очей нам нагадав про призабуті істини, природу всіх речей. І був там хлопчик – Ваня, лагідно-простий. Він вперше рушив в подорож, з якої повернеться іншим. Слідкувати за ним було цікавіше, бо істина торкаючись його очей випромінювалась трильйонами атомних сполучень спокою. Спокою розуміння сутності всього сущого. Коли питання ставити нема потреби, бо відповідь не є слова. Вона ось тут, в моменті. 

       Ще довго ми топили погляди у танці вогнища, вслухаючись у їхні теплі, мудрі голоси. Хтось поряд взяв до рук варган і ліс набув вібрацій, набув ознак космічної душі. І сон схопивши обережно плечі, нас постелив, прикривши вже сухим, пожовклим листям. 

       А зранку все було, як завжди. Лиш попіл й блиск просвітлених очей. Це головне. Бо вогнище не згасне, в очах, які побачили усе. І зрештою ми рушили на гору, карбуючи в крутій дорозі дрібку лісних, магічних, кримських снів.  
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: Гори,ліс,Крим,вогонь,гриби,шаманські ритуали,розширення свідомості
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.