До теми про Зомбоящик, покращення і кравасісаніє

Або чому не варто дивитися телевізор, аби не мати проблем з нервами, шлунком і походами в туалет

Сьогодні випадково глянути новини, та по ходу, зробив то дарма. Я вже, приблизно, чотири роки не дивлюся цю пекельну машинку-ретранслятор культмасової пропаганди. Чому? Тому що новини давно мене не дивують, а значить те, що відбувається і так можу передбачити. До того ж хронічно не переварюю, щоб мене наябували. Особливо у випадку коли, з голубого екрану, сита морда дикторе трусить про те, як вже сьогодні особисто мені й кожному – стало краще жити. Виглядає це, в моєму розумінні, так: «сьогодні за даними кабміну, в концтаборі «Сонечко», рівень життя піднявся на чотири пункти і за прогнозами аналітиків тенденція до зростання буде проявлятися ще довгий проміжок часу. Якщо говорити мовою цифр, то: пайка баланди збільшилася на вісім і шість десятих грама, доза окропу – на одну соту літра, на великі свята «двадцять третього лютого» і «першого травня» видаватимуть по три наднормових папіроси «Прима» і по шматочку рафінаду». Мрія! Чи не так?

Але мова зараз не про те. Мова про дурість яку я зробив сьогодні переглянувши випуск новин. Мій психіатр, говорив колись, що для уникнення конфронтації з суспільством, соціопатам не можна дивитися новин. І чого я його не послухався? Отож: дивлюся в голубий гіпнотичний екран, на вгодовану пику диктора, на мультимедійні навороти в студії і слухаю про те, що зовсім скоро на соціальні програми буде витрачено колосальну суму грошей. «Ні хіба собі – все людям» – пробігає думка в моїй голові. Навіть у пустотах мого пуза, відразу почав виділятися шлунковий сік, а тіло пережило сильне фізичне збудження: популізм – велика сила.

За два з половиною тисячоліття з часів Римської імперії нічого не змінилося: «хліба і видовищ!», це все чого прагне плебс, щоб отримати своє абстрактне сьогоденне «щастя». І йому байдуже, що по факту замість хліба він споживає крихти й недогризки з барського столу, а видовище плебсу замінює кроплений телевізійний «Колізеїум» політично-аналітичних програм на провідних каналах країни. Люди веселяться, тішаться й скачуть в екстазі, що з дня на день їм кинуть чергову передвиборну подачку, вони в ейфорії перед вір’я проїдання чергового траншу МВФ. Їх не колише, що цей транш якось потрібно віддавати, що робитимуть то їхні діти й внуки, та й взагалі – «там кісточку дають». Розумієш, їм лише б поїсти: тут і зараз, а там хоч трава не рости. Чи можна їх в цьому винити? Ні. Нема вини того хто незрячим біжить на край прірви. Вина тут того – хто сказав цьому незрячому, що він біжить по рівнині, та ще й в кінці прозріє. Хоча той хто звалиться в прірву, справді прозріє…