Спокуса безвідповідальності

9 сентября 2013, 14:18
Наступна республіка
0
201
Спокуса безвідповідальності

Скільки людей в Україні залежить від держави?

56% українців вважають, що соціальна справедливість досягається шляхом вирівнювання доходів та рівня життя. 41% послідовно дотримуються погляду, що держава має відбирати у багатих і віддавати бідним, тобто керуватися сумнозвісним принципом «відняти і поділити». Ще 23% взагалі упевнені, що ані бідних, ані багатих в Україні існувати не повинно. Такі дані із посиланням на дослідження центру «Соціальний моніторинг» та Українського інституту соціальних досліджень ім. О. Яременка оприлюднило видання «Капітал».

Жах, скаже хтось. Темінь – скажемо ми. Патерналізм, який ми спостерігаємо нині серед українського загалу – явище об’єктивне, проте у чому полягає його суть?

Українській нації та її представникам патерналізм ніколи не був притаманний історично: яка бюрократична структура має піклуватися про тебе за відсутності національної держави? Позбавлені об’єктивно можливості перекладати відповідальність за себе та своїх близьких на когось іще, українці випрацювали індивідуалістичне світобачення. Проте нація, яку кількаразово обезголовлювали, не змогла засвоїти всі можливості відповідального індивідуалізму: брак спільних цілей української більшості призвів до кривавих трагедій та політичних драм ХХ століття.

Етатизм та постійна апеляція до «держави, яка винна» -- яскравий приклад тяглості радянських традицій. Планомірне та цілеспрямоване винищення ініціативності, боротьба із свободою вибору, а відтак – і з відповідальністю, приносять і зараз свої гірки плоди.

Скільки людей в Україні залежить від бюджету і від держави?

За даними Державного комітету статистики, у сфері державного управління працевлаштовано понад 1 млн. громадян. Якщо врахувати лікарів, вчителів, працівників державних та комунальних підприємств, то матимемо близько 5 млн. людей. 5 із 12 мільйонів найманих працівників в Україні прямо залежать від державного бюджету та його перерозподілу. Враховуючи понад 13 мільйонів пенсіонерів, півмільйона офіційних безробітних та інші соціально незахищені групи, то констатуємо, що в Україні понад 18 мільйонів наших співгромадян прямо чи опосередковано залежать від держави, її настроїв та побажань. 18 мільйонів, половина дорослого населення країни, посаджено бюджетну голку.

Вже зараз ми спостерігаємо перевантаження системи соціальних виплат, а враховуючи тенденції до старіння населення та відсутність надії на масове створення робочих місць у сфері приватного підприємництва, перевантаження вже скоро досягне граничних показників, за яким буде вибух. Чому ж ця система перетворилася на священну корову постУРСР?

Чи не доцільніше змінити правила гри в країні таким чином, аби не стільки віддати, скільки повернути відповідальність за власне життя кожному особисто? Доцільно, але не простіше тому, що така постановка питання неможлива в умовах радянщини, традиції якої так шанують у нашій країні, у не нашій державі. Питання соціальної сфери неодмінно тягне за собою переосмислення пострадянської державності.

Політичні сили поза залежністю від того, прагнуть вони західних стандартів життя, східних солодощів духовності чи залишаються апологетами «особливого місця і шляху України» (майже «України із особливими потребами»), не роблять взагалі нічого, аби принаймні спробувати подолати подібні патерналістичні настрої у суспільстві. Звісно, ми не звинувачуємо, більше того – розуміємо мотивацію пострадянських політиків: патерналістичне суспільство – ідеальне середовище для різноманітних маніпуляцій.

Можна погодитися із тим, що старше покоління, позбавлене самої можливості на особисту пенсійну історію, просто немає вибору. Проте вимагати соціальних виплат від держави дорослим, спроможним до праці людям – принизливо. І система, яка настільки принижує людину немає морального права на існування.

Патерналізм – це солодка безвідповідальність, де будь-який провал можна пояснити поганою владою, власну байдужість списати на систему, а лінощі – на тиск бюрократів. Радянський патерналізм – це страх обміняти дрібне на велике. І доки серед гасел про соціальну справедливість буде домінувати «Відняти і поділити» замість «Дайте мені чесно заробляти», ми залишимося у повільно остигаючому болоті пострадянського світу.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: статистика,Україна,соціальна програма,пенсії
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.