Єдиний кандидат від опозиції у першому турі – хибна стратегія

24 сентября 2013, 10:09
журналіст
0
245

Це в кращому випадку. В гіршому - спроба навмисного введення українського суспільства в оману.

На УП вийшла стаття «третьореспубліканців» Тараса Стецьківа й Володимира Філенка "Якою має бути переможна стратегія опозиції", де вони обстоюють ідею висування єдиного узгодженого кандидата від опозиції вже в першому турі президентських виборів. Пропоную на їхні «за» свої «проти».

«Зауважимо одразу, що теза єдиного кандидата не заперечується зовсім. Єдиним, на думку ідеологів цього підходу, має стати той, "хто переможе усіх інших в першому турі". Тобто той опозиціонер, який переможе всіх інших опозиціонерів.

Стверджується, що це "чесно, прозоро, демократично", це і всенародний праймеріз.

Відповідаємо: таке було б можливе, навіть необхідне, в демократичній державі, де діє верховенство права і виконуються закони. Автори такого підходу не можуть не усвідомлювати, що в Україні так не є».

А що зміниться, якщо єдиний кандидат буде висунутий вже в першому турі? Відразу запрацює верховенство права? Де гарантія демократичності, чистоти і прозорості волевиявлення? Просто в такому випадку всі ризики різко збільшується в порівнянні з тим, якби опозиційних кандидатів прешому турі було декілька, тобто троє.

«Вони не можуть не розуміти, що пропонуючи так зване "демократичне" змагання в першому турі, вони включають механізм взаємопоборювання, а в гіршому випадку – взаємознищення конкуруючих політиків від опозиції.

Українська політична культура, менталітет, традиції не залишають сумнівів, що так воно і буде.

Ніякі журналісти, моральні авторитети, суспільство не зможуть зупинити політиків, коли боротьба набере обертів. Навіть, якщо припустити, що претенденти на булаву дадуть клятву на Біблії, що не будуть воювати один з одним, вони не зможуть проконтролювати свої штаби, фанатичних прихильників, а найголовніше – не зможуть протидіяти провокаціям, які застосує влада».

А як же було під час парламентських виборів? Провідні опозиційні сили йшли трьома колонами і це не завадило їм всім трьом благополучно пройти до парламенту, координуючи свої дії. Як тоді обійшлося без взаємопоборювання (принаймні без ексцесів, все було більш-менш в рамках), так само може бути і на президентських виборах. Може опозиція і могла б здобути більше місць, але ж це не через «взаємопоборюваність». Тут вступали у гру інші фактори: протидія влади, адмінресурс, фальсифікаці тощо.

«Саме тому змушені поставити вимогу висунення єдиного узгодженого кандидата ще в першому турі. Бо єдиний кандидат – це не просто прізвище конкретної людини. Це публічна домовленість, яка включає світоглядні засади, програму дій як змінити країну і склад майбутнього уряду.

Якщо ж опозиція не зможе визначити єдиного кандидата, тоді це зробить суспільство».

Неодмінно зробить. У другому турі! Запропонована схема публічної домовленості буде дуже доречною у другому турі президентських виборів, коли залишатиметься єдиний з трьох опозиційних кандидатів. От тоді, задля мобілізації опозиційного електорату і варто буде узгодити позиції в тому числі і щодо складу майбутнього уряду. Кандидат, який залишиться, має запропонувати якомога більше місць в уряді політичним силам, яких представляли у першому турі два інші кандидати від опозиції.

«Як політики, що в 2004 році безпосередньо працювали в центральному штабі, відповідально заявляємо: якби Ющенко заздалегідь не був визначений як єдиний кандидат, не вдалося б побудувати штаби, мобілізувати людей, здобути 41% в першому турі, що змусило владу піти на фальсифікацію в другому.

І, в кінцевому підсумку, не вийшло б вивести людей на Майдан».

Зараз ситуація принципово і радикально інша . Тоді, у 2004 році Ющенко був справді безальтернативним всередині опозиції кандидатом. Тобто єдиним найсильнішим за своєю популярністю й відповідно шансами на успіх. Зараз таких кандидатів – троє, ну двоє так це точно. От нехай перший тур і стане для них праймеріз - найправдивішим мірилом народних симпатій. Враховуючи українські реалії, шансів на те, що вдасться домовитися про кандидатуру єдиного кандидата вже до першого туру – практично немає. Як, власне, і особливої потреби та доцільності.

«Крім того, при наявності єдиного кандидата наша електоральна мобілізація буде вищою за їхню. На це чітко вказує соціологія».

Можливо, для першого туру і так. А чи збережеться така картина в другому турі? Чи не спаде мобілізаційний ресурс до вирішального голосування? Куди важливіше, аби хтось з опозиційних кандидатів отримав максимум голосів не в першому, а саме в другому турі!

На можливий контраргумент про те, що «визначення одного кандидата приведе до того, що 10-15% розчарованих виборців не прийдуть голосувати, не побачивши свого кандидата в бюлетені», автори статті відповідають так:

«По-перше, якщо опозиційні вожді домовляються і публічно пояснюють це виборцям, вони закликають людей підтримати їхню домовленість. Якщо люди вірять вождям, вони повинні повірити і їхньому заклику.

По-друге, сам факт відповідної домовленості є колосальним мобілізуючим чинником

Такий заклик буде як не можна доречний знову ж таки в другому турі. Аби два опозиційних кандидата, що програли у першому турі, закликали проголосувати за третього, який вийшов до другого туру.

«Єдиного кандидата можуть зняти, отруїти, вбити. А що заважає "зняти, отруїти, вбити" трьох чи десятьох?»

Хіба не очевидно, що прибрати одного кандидата владі буде зробити технологічно значно простіше, ніж трьох чи десятьох? Які тут можуть бути сумніви?

«Навпаки, з єдиним кандидатом це важче зробити, бо тоді влада ризикує потрапити в міжнародну ізоляцію і викликати народний вибух».

За цією ж логікою, у випадку з не одним нейтралізованим опозиційним кандидатом такий вибух буде куди потужніший.

«Яку б тактику не обрала опозиція, влада швидко вирахує того, хто для неї становить головну небезпеку. Тому наявність чи відсутність єдиного кандидата не є запобіжником проти названих небезпек».

То, по-перше, навіщо ж їй, владі, полегшувати завдання, визначаючи єдиного кандидата, а значить головного для неї конкурента ще до першого туру? А по-друге, якщо автори визнають, що «наявність чи відсутність єдиного кандидата не є запобіжником проти названих небезпек», то для чого тоді взагалі ці розмови? Нехай буде все так, як іде, без зайвих пустопорожніх розмов про пошуки якоїсь особливої стратегії, тим більше, як бачимо в даному випадку, настільки сумнівної, як узгоджений опозиційний кандидат у першому турі.

І взагалі, аргументи авторів статті на користь єдиного кандидата у першому турі настільки слабкі, штучні й непереконливі, що радше видаються спробами ввести в оману. Мимоволі виникають питання, чого в їхній позиції більше - хибної стратегії чи звичайного лукавства?

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.