Игор Марков. Хто він: бізнесмен, політики чи бандит? Частина 1.

Марков Ігор Олегович. Одесит, підприємець, політик, меценат. Має болгарське прізвище: за часів Катерини Другої його прадіди    переселились з-під турецького гніту в Новоросію, щоб захищати південні рубежі Російської імперії. Родина Маркових жила на Молдованці, а потім переїхала на Таїрова.

У 1990 році закінчив школу №29. Вищу освіту він отримав в Одеському інституті інженерів морського флоту і в Одеському державному економічному університеті по спеціальності «економіка підприємств» і «банківська справа». Одружений, виховує трьох синів. Його діти живуть і навчаються в Одесі.

Ігор Марков рано розпочав кар’єру підприємця. У 1991 році його обрали головою наглядової ради підприємства «Геліос Ойл», яке спеціалізувалося на нафтовому бізнесі. У 1998 році очолив інвестиційну компанію «Група Геліос», яка займалася проектами у сфері будівництва житлової і комерційної нерухомості. З 2002 по 2009 рік очолював групу компаній «Славянский альянс» (будівництво і проектування житла), а також заснував компанію з вивезення та переробки побутових відходів «Союз». 

З 1998 року Ігор Марков – депутат Одеської міської ради, вибирався депутатом III, IV, V і VI скликань. Політичну кар’єру розпочав у складі партії «Трудова Україна». В міській раді V скликання створив депутатську групу «Родина», з якої у 2008 році виросла однойменна партія – єдина на сьогоднішній день політична сила, створена для відстоювання інтересів Одеси і одеситів.

В роки «помаранчевого» режиму Ігор Марков займав непримириму позицію по відстоюванню інтересів одеситів, протидії корупції, насильницької українізації і пропаганди неонацизму. За це він переслідувався владою, був незаконно позбутий депутатства, його бізнес був знищений, партія заборонена, а сам Марков змушений був покинути Україну. Проти нього була розв’язана безпрецедентна наклепницька кампанія, санкціонована особисто Ющенко і шефом СБУ Наливайченком. Глава МВС Юрій Луценко публічно обіцяв відправити одеського політика «на нари»... Так про себе пише на офіційному сайті Ігор Марков (http://igormarkov.od.ua/biografiya/).

На перший погляд – це цілком кристально чиста та вивірена біографія звичайного собі такого одесита, успішного підприємця з легальними доходами, який зробив свій капітал на реалізації неординарних проектів, та палкого політика без партійних міграцій.

Але, чомусь з хронології подій випав дуже цікавий період життя Ігоря Маркова, про який він не хоче згадувати, а можливо просто «забув». Це – бандитський період життя Ігоря Маркова. Це період, пов’язаний з організованими злочинними угрупуваннями (ОЗУ) «Бацили», «Курочкіна», «Королі» та інші.

В ході журналістського дослідження ми з’ясували, що «Ігор Олегович Марков у «авторитетних» колах Південної Пальміри знаний під прізвиськом «Марадона» і «Челентано». Як розповідають одеські оперативники, такі гучні псевдоніми теперішній лідер партії «Родина» отримав ще в буремні і жорсткі 1990-і (http://politrada.com/dossier/persone/id/1621.html). Тоді, на початку 90-х років, Ігор Марков займався рекетом на ринку «Південний» (м. Одеса) та «вибиванням» грошей з боржників (автомобільний ринок). 

Користувався захистом окремих співробітників ГУ МВС України в Одеській області, зокрема Бовбалана С.І., який у подальшому став активним членом партії «Родина», головою політради та «правою рукою» Маркова.

Сергій Бовбалан з 1992 року служив в управлінні з боротьби з організованою злочинністю ГУ МВС України  в Одеській області. Був начальником відділу, потім – в.о. начальника відділу з боротьби з організованою злочинністю в м. Іллічівськ. Пішов на пенсію в 2002 році. У 2006 році балотувався в мери м. Одеса, здобув друге місце. У 2008 році вступив у партію «Родина». В 2010-му обраний депутатом Одеської міськради.

Ігор Марков, як депутат Одеської міської ради, з 1998 по 2005 рік активності не виявляв, на засідання практично не ходив. За даними ЗМІ, за цей час отримав контроль над санаторіями «Дружба» і «Чувиріна», а також дозвіл на будівництво житлового комплексу «Білий парус». В результаті, за оцінками експертів, при будівництві цього об’єкту значно зменшилась територія парку «Юність». 

У 2005 році Ігор Марков очолив обласну організацію партії «Трудова Україна», але у 2006 році його, як члена партії «Русь» обрали до міськради у складі блоку «Народна опозиція» Наталії Вітренко. Правда, після підписання меморандуму з міським головою Е. Гурвіцем був відразу виключений Вітренко з фракції «Народна опозиція». Згодом, за ініціативою Гурвіца у 2009 році та рішенням сесії міської ради Ігор Марков був виключений з її складу.

У 2009 році за фактом побиття громадянина України на мітингу біля Одеської обласної державної адміністрації прокуратурою Одеської області порушено кримінальну справу, в рамках якої Марков неодноразово викликався на допит в якості свідка.  Після того, як в Інтернеті з’явилось відео, на якому було зафіксовано садистське побиття Марковим і його підручними малочисельного пікету партії «Свобода», члени «Родины» стали називати себе «інтернаціоналістами».

Як писали ЗМІ, головний лозунг акції «свободівців» – «Ні політичним репресіям!» виявився відкритим ультиматумом самому губернатору і силовим структурам визнати за «Родиной» право безкарно бити та принижувати опонентів, порушувати Закон і громадський порядок, забезпечити одеському сміттєвому барону Маркову повну свободу для реалізації його кримінальних інстинктів і політичних амбіцій, що підігріваються з Росії» (http://narodna.pravda.com.ua/rus/politics/49bffb98b4f2c/).

Тим часом кримінальна справа по факту побиття учасників пікету була перекваліфікована в кримінальну справу персонально Ігоря Маркова. Побоюючись бути заарештованим в якості звинуваченого, Марков переховувався у нардепа Євгена Царькова (КПУ), а потім виїхав у Москву. Згідно інших джерел, Марков потім переховувався від органів внутрішніх справ України на території Придністров’я, куди прибув з паспортом громадянина РФ.  

 Вже у 2010 році на виборах Одеського міського голови активно підтримує кандидатуру Олексія Костусєва, завдяки цьому компанія Маркова «Союз» стала монополістом на ринку вивезення сміття в Одесі, а його родич Пастушок Іван Михайлович (батько дружини Олега Маркова, рідного брата Ігоря Маркова) очолив Приморську райдержадміністрацію Одеської міської ради. Також близьке до нього оточення отримало цілу низку посад у мерії.

Окрім цього, ім’я І. Маркова пов’язують не тільки з екс-народним депутатом України від КПУ Царьковим Є.І., Одеським головою Костусєвим О.О., але й депутатами Одеської міської ради: Г. Селянином, І. Дмитрієвим,  І. Балановим, Л. Наполовою, Г. Кваснюком (автора та ведучого скандальної суспільно-політичної передачі «Правда» на каналі АТВ), А. Казарновським, Л. Самхарадзе, Ю. Кривенко, В. Пушкар, С. Кушнір, І. Єсеновіч, А. Васильєвим, І. Сорокіною.

Серед його бізнес-партнерів та близького впливового оточення значиться Олексій Костусєв, Касько Тетяна Василівна, Півень Дмитро, Копатько Євген Едуардович, Корнілов Володимир Володимирович, митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел...

Але, як з’ясувалося, найбільш цікавими є кримінальні зв’язки Ігоря Маркова, які проливають світло на його успішний бізнес та доходи, зокрема це зв’язки з організованими злочинними угрупуваннями (ОЗУ), а саме:

ОЗУ "БАЦИЛИ" - 1990-2000 рр. активний учасник ОЗУ. Рекет, виготовлення та збут наркотичних засобів (нічні клуби «Чікаго» та «Космо»), торгівля зброєю. Тісні зв’язки з лідером ОЗУ – В. Ніколаєвським (Штейнбергом). Завдяки фінансування останнього Ігор Марков був обраний до Одеської міської ради.

ОЗУ "СОЛНЦЕВСЬКІ" (м. Москва, РФ) - підтримує сталі контакти з представниками угрупування. Представник  «Солнцевського угрупування» в м. Одесі – Стецюра Леонід Павлович, 1959 р.н.

ОЗУ "КУРОЧКІНА" -  в зазначеному угрупуванні був утримувачем «общака». Після вбивства лідера ОЗУ М. Курочкіна, Ігор Марков заволодів наявними коштами, за рахунок яких зміцнив позиції у бізнесі.

ОЗУ "КОРОЛІ" - підконтрольне «Солнцевським» злочинне угрупування. З лідерами ОЗУ Королем І.М. та Королем С.М. має спільні бізнес-проекти закордоном (Швейцарія).

Група "РОДІНА" - «мобільні групи» так званих силовиків в структурі «Родины» (залякування політичних опонентів в межах міста та області). Організатор та координатор акцій груп – Песецький Валерій Вікторович, 1963 р.н.

Далі буде.