Деякі відомості з фронту науки, або чи треба в Україні освіта

10 октября 2013, 10:09
Творческий работник вольного найма
3
740

Все, що не робиться в системі вищої освіти - до кращого

Деякі відомості з фронту науки, або чи треба в Україні освіта

 

Невеличкий пролог

 

        Як відомо, історія повторюється двічі: перший раз у вигляді трагедії, а другий – у вигляді фарсу. Пройшло тридцять років, як пішов  в небуття герой нескінченної кількості анекдотів, автор низки пафосних книг (які сам не писав), творець маразматичного  «застою» незабутній (незабвенный) Леонід Ілліч. У народі чомусь дали йому псевдонім Добрий. Проте важко назвати більш деструктивну історичну постать в сучасній історії, яка б більше сприяла становленню та «розквіту» всього того спотвореного, огидного, що зветься сьогодні одним словом - корупція. Нам кажуть, що оточення Брежнєва крало, по теперішнім міркам, не так вже й багато, та й народу своєму позволяло кой-що поцупити з  того ж таки народно-господарського двору. В якійсь мірі це дійсно так, але сутності того правлячого ретроградного  режиму це не міняє.

         Зрозуміло, що і в ті часи були корисні результати в діяльності тодішніх правителів, і було б несправедливо все змальовувати тільки непривабливими фарбами. Проте, було би також дуже необачливим не помічати всіх тих жахливих наслідків від дій керманичів - спотворень  у номенклатурного корита. Розпад  досить  потужного полюсу протистояння - СРСР, занепад на довгі роки в розвитку новоутворених країн, шалене розшарування по рівню добробуту людей і неминуча деградація суспільства – трагічні складові, як не зовсім далекого минулого, так і сьогодення.

        Звісна річ, спритні нащадки тієї епохи знайшли теплесенькі місця і на теренах нашої держави. Ми їх  упізнаємо в обличчях лозинських,  засівальників, засух. Вони повсюди.  На превеликий жаль, є свої «спритки» і в галузі освіти.

        Свого часу Б.Єльцин, пробиваючись до трону, кинув у натовп зголодалих князьків клич:  «Беріть влади стільки, скільки зможете проковтнуть!».  І як знаємо, ніхто тоді не поперхнувся від  «лакомих кусків», хоча вже «на кону» була поставлена Росія. Так і в роки свого правління наш освітянський міністр В.Кремень чи то закликав, чи то  дав дозвіл ректорам приймати абітурієнтів до вузів, по суті, стільки, скільки вмістять інститутські стіни. І руйнівні наслідки такого рішення не заставили себе довго чекати.  Як гриби після рясненького дощу, появилась несусвітня кількість вишів. В цій якості  серед країн Європи ми лідери майже незаперечні.  А ось щодо якості навчання, то це трошки інша річ, і дещо вже сумніша.

        Залишимо всебічний об’єктивний аналіз трагічних аспектів застою на розсуд історії, а ось про фарс, нехай і місцевого масштабу - то це трохи нижче.

 

 

 

 

 

Дійство перше. Так красиво все розпочиналось

 

        Від наших політиків, майже як мантру, ми часто чуємо: «Виробляй українське, купуй українське, захищай українське!».  Актуальний лозунг. Його варто тільки вітати. Проте, як в розкішних гіпермаркетах, так і на ринках, в бутіках на лейблах сили-силенної товарів ми майже скрізь бачимо: «Мейд не Укрейн». Особливо гротескно зазначений вище лозунг сприймається на наших підкреслено патріотичних телевізійних каналах, коли вслід за ним слідує, приблизно, така реклама: «Мототехніка Нева. Надійна. Економічна. Сама оре, сама сіє, та й ще і збирає! Одним словом – маса наших ремонтників відпочиває!». І дійсно так, все більше і більше наших здібних, працьовитих «ремонтників» не находить застосування своїх рук на наших фабриках, заводах, на селі; і змушені вони шукати кращу долю за межами своєї держави.

        Можна назвати низку ключових причин цієї біди. Одна із них прихована в існуючій системі освіти, і, особливо, в тій, яку по інерції називають «вищою».

        Розглядаючи проблеми в системі освіти, і зокрема,  які пов’язані із підготовкою у вузах фахівців для підприємств та організацій, слід зазначити, що регулярно, як на рівнях державних структур, так і в засобах масової інформації,  проводився досить  змістовний критичний аналіз.   Так,  на парламентських слуханнях 2004 року у доповіді голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти С.Ніколаєнка зазначалось: «Після проголошення незалежності у період, так званої, ринкової ейфорії держава різко зменшила фінансування освіти, ми отримали безконтрольне зростання мережі комерційних навчальних закладів і державних, невиправданий ріст спеціальностей з перекосом у бік юридично-економічного профілю, волюнтаризму у визначенні змісту освіти, занепад методичної, наукової діяльності, поширення такого явища як псевдоосвіта. Некерованого характеру набуває створення філій вузів у райцентрах, селищах, містечках без кадрів і навчальної бази». І він же, вже в  якості екс-міністра, підкреслює: "Система освіти не дає необхідної якості навчання і виховання. Урядом втрачена стратегічна лінія розвитку української школи. За останні два роки парламентом не прийнято практично жодного серйозного законодавчого акту, хоча життя вимагає десятків і сотень таких рішень. У Верховній Раді України припадає пилом близько трьох десятків законів, регулюючих гострі проблеми освіти і науки".

        Час спливає, а  ключові проблеми освітньої системи усе ще залишаються не вирішеними. Про це вимушений говорити і теперішній міністр освіти і науки, молоді та спорту України Д.В. Табачник. Зокрема, в одному із своїх інтерв'ю він зазначає: "Міністерство освіти б'є тривогу, що майже 900 вищих учбових закладів Україні не потрібно".  У цьому ж інтерв'ю приводиться і такий наглядний приклад: "За радянських часів в Україні було тільки п'ять вищих учбових закладів, які мали право готувати юристів. На сьогодні мої … попередники роздали ліцензії на підготовку юристів 164-м вищим учбовим закладам в країні. Тобто, хочете мати в майбутньому дитину потенційним безробітним, ну що ж, тоді треба учити її на поганого юриста". У рівній мірі це стосується підготовки лікаря, вчителя, інженера, менеджера, економіста, журналіста та інших спеціалістів. Зокрема, на підтвердження сказаного можна привести і такий, геть зовсім недавній висновок  академіка Валерія Геєца : «Для модернізації катастрофічно (виділено мною)  не вистачає кваліфікованих інженерів і робітників».

       А ще недавно в цій горемичній системі освіти було багато що иначе. Звісна річ, не варто аж надто ідеалізувати так зване радянське минуле системи вищої освіти. Бо ж було тут всякого. Пам’ятаємо і травлю всесвітнє відомих вчених, і те, що кібернетика – це лженаука, а та ж генетика – близька родичка імперіалізму. Проте були і  реальні досягнення в розвитку науки світового рівня. Для цього були створені відповідні умови на державному рівні. На той час в жахливому сні не можна було уявити те, в яку прірву скотиться вітчизняна наука і освіта. Для цього варто тільки назвати того ж псевдолікаря Слюсарчука. Він не спромігся, як пишуть ЗМІ,  закінчити даже ПТУ, відправив на той світ не одне життя, і за свої «видатні заслуги» цей «геній» в ранзі професора кафедри нейрохiрургiї був нагороджений найвищою державною премiєю в галузi освiти. Хоча це не поодинокий факт, який наглядно засвідчує наявність низки кричущих проблем в системі освіти, вирішувати їх, на жаль,  ніхто не поспішає.

       Так все таки, яким же раніш було вже згадане «иначе»?  Для прикладу візьмемо провінційний вуз в славетному місті Черкаси.  Пригадую сонячний лютневий день далекого 1991-го року, коли вперше завітав в тодішню Черкаську філію КПІ. Заходжу в залитий сонячним світлом вестибюль головного корпусу, і в очі кидається майже домашня доброзичлива атмосфера. Відразу, як тільки секретар доповіла директору про мою появу, вийшов на зустріч проф. Биков В.І. Тут же мене представив усміхненому своєму заступнику з навчальної роботи, такому молодому в той час, да-да, тому самому  Сироті М.Д. Миттєво майнула думка: тут я згоден працювати даже на посаді лаборанта. Опускаю емоційний абзац і деякі важливі деталі. Незабаром я був прийнятий в колектив, про який і не мріяв. Про це я, з вдячністю в душі, завжди пам’ятаю.

       Проте змінюється час, змінюються і обставини, на жаль, вже не такі приємні, і про них також треба писати. Бо зло, якщо на нього не звертати уваги, тільки нахабніє, і в своїх діях стає ще більше зухвалим. Приходиться говорити і про бруд, який за інших обставин, не варто було б виносити на суд громадкості.

        Не буду докучати читачам своїми минулими деканськими буднями. Приведу лише окремі факти.

       В середині  дев’яностих до мене зайшов завізувати заяву про звільнення  доцент кафедри радіотехніки Ю.Г.Катков. На моє запитання: «Чому звільняєтесь?» він прямо відповів – якщо такі викладачі, як Лега, стають професорами, то мені тут нема що робити. Згодом з цієї кафедри звільнились провідні доценти В.Г.Обідовський, Г.Г.Березуцький, О.О.Сучков.  В результаті,  від випускної  кафедри, яка готувала на стаціонарі тільки одну групу, залишились лише спогади про її потенціал і перспективи. Десь в цей час зайшов привітатись в деканат бувший випускник даної кафедри. Звісна річ, він запитав про своїх викладачів, а коли взнав про реальну ситуацію, то на його очах мимоволі навернулась скупа чоловіча  сльоза.

       Далекий від  думки дорікати в цій ситуації тільки Лезі, бо  на той період кафедру радіотехніки очолювала інша людина, яка, на жаль, пішла з життя. Тому, з етичних міркувань, залишу цей аспект без коментарію. Доведу до спільноти лише деякі нюанси. А вони, окаянні, ось такі.

       Коли захитався Радянський Союз, бувші партійні функціонери дружно поринули в «науку», де проявили прямо таки дивовижні здібності. Так, зокрема, герой цього опису Ю.Г.Лега ще на початку своєї стрімкої кар’єри  гордо проінформував колектив інституту про те, що займаючи посаду другого секретаря Золотоніського райкому КПРС, опікуючи складні проблеми  господарства району, паралельно встигав працювати і над вирішенням наукових проблем  радіоінжерії.  При цьому наголошував, що доводилось просувати науку в складних умовах, бо ж  не мав доступу до книг.

       Так склалися зірки на небі, що невдовзі, людина, якій приділено вже стільки уваги, стає проректором, подумати тільки, з науково-дослідної роботи. Легко підняти список наукових праць пана Леги на цей момент, щоб оцінити в цій сфері всі його здобутки. Загалом, прямо скажемо, для цієї посади вони були скромненькі.  При цьому, яка частка в них належить в точності Ю.Г., історія поки замовчує. Проте достеменно відомо, що пан Лега не приймав жодної участі у створенні загально-факультетської  лабораторії з мікропроцесорної техніки. Не було помічено його і при проведенні занять в загально-факультетському комп’ютерному класі, де доводилося бути майже не щодня. Бо ж з моєї ініціативи було створено цей невеличкий клас, та й регулярно використовував його при викладанні закріплених за мною дисциплін. Цією дрібницею не варто було би втомлювати читача, якби не одне але. Мова йде про те, що як же це бути проректором, та й ще з науки, і не мати власної кафедри. Дуже швидко цей пан стає вже «провідним фахівцем» якраз з обчислювальної техніки і очолює кафедру «Комп’ютерні системи». 

      В подальшому сюжет розгортається і ще більш круто. В цьому ж далекому 1998 році закінчується термін  контракту діючого ректора. По інституту наполегливо поширюються чутки, що Кучма «бувшому» не залишає жодних шансів, і якщо не оберемо ректором  тодішнього ЧІТІ, правильно, Легу, то  пришлють нам «Піночета». Лега, в знак «особливої вдячності» бувшому ректору за стрімке зростання своєї кар’єри, висунув власну кандидатуру і «чесно» переміг з хиткою перевагою в цих дивних «виборах».

       Раз переміг, як в нас в народі кажуть, то й карти в руки. При цьому бажано, щоб вони були не «крапленими».  Ось і промайнули тринадцять років як один день. І мудре керівництво даним вишом, звісна річ, ведеться тільки чесно. На видних місцях вивішені повідомлення про те, що тут хабарів не беруть. Майже кругом, де зупиняється око, є відображення Ю.Г.  У «монаршої особи» відкрилися майже не чувані таланти. Бо ж  воно й зрозуміло, посада ректора дуже до багато чого зобов’язує.  Ще на початку перебування в цій новій для себе «іпостасі»  пан Лега успішно захищає докторську дисертацію з тематики, досить  близької до тої, над якою чимало років працював бувший колега по кафедрі радіотехніки, тоді ще доцент,  С.М.Первунінський.  Я ні нащо не натякаю, просто відзначаю, що свою докторську дисертацію  пан Первунінський   захистив тільки після Леги. При Лезі він став і проректором з навчальної роботи.

      А далі послідували просто чудеса цього, скоріш за все, так і не перевершеного творчого злету нашого Ю.Г. Карколомно зростає і шириться сфера  наукових інтересів, до яких, частково, входять: «… розробка та дослідження телекомунікаційних систем з шумовими сигналами; дослідження соціальних об'єктів та систем; соціальні та еколого-економічні аспекти розвитку вітчизняної економіки; проблеми розбудови вищої освіти України в контексті євроінтеграційних процесів; теорія та практика управління вищим закладом освіти».(http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vchdtu/lega.html). Від себе добавимо, що в це неохватне коло інтересів надмогутнього інтелекту входять також проблеми елементарної фізики і фундаментальної математики; питання терії і практики застосування електричних машин,- так сказати, в локальному плані електроприводу,- та ефективного використання енергетичних ресурсів уже на глобальному рівні; не випадають з полю зору проблематика імітаційного моделювання та теорія «безперервно-дискретної оптимізації». А ось іще один нюанс, який чомусь випав з полю зору літописців цього генію, - це конструювання електронно- обчислювальної апаратури і багато-багато чого іншого, за що отримується «титул» - Дійсний член (академік)  Міжнародної академії комп’ютерних наук і систем

        Всі ці інтереси,- і не тільки вони,- в послідуючому знайшли своє належне і широке відображення в «ноосфері». Безперервним потоком на світ Божий потекли наукові та публіцистичні праці. Тільки вдуматись, аж ТРИСТА П’ЯТДЕСЯТ творінь із самих різноманітних напрямків і стилів, написаних як в співавторстві, так і особисто. Серед цих напрацювань 30(тридцять), а може вже і більше, монографій та навчальних посібників з грифом Міністерства освіти і науки України. Навскидку тільки   деякі із них: Електричні машини в системах електропривода: Питання теорії і практики / Ю.Г. Лега, О.О. Ситник, О.І. Кулініч; Черкас. держ. технол. ун-т. — Черкаси, 2003. — 143 с.: рис., табл. — Бібліогр.: с. 143. — ISBN 966-7533-20-4. — укp.;

Лега Ю.Г., Качала Т.М., Чечетова Н.Ф. Вдосконалення управління підпри­ємствами житлово-комунального господарства в умовах перехідної економіки: монографія. - Черкаси: ЧДТУ, 2003. - 220 с.;

Лега Ю.Г., Грачов А.О., Мельник A.A., Па­нов Л.І. Конструювання електронно- обчислювальної апаратури на основі поверхневого монтажу: навч посіб. - К.: Кондор, 2004. - 387 с. (з грифом МОНУ);

Лега Ю.Г., Поляков О.М. Державне регулювання економіки: навч. по­сіб. для студ. вищих навч. закладів.К.: Наукова думка, 2004. - 384 с. (з грифом МОНУ);

Лега Ю.Г., Садовий А.І. Розв'язування задач з елементарної фізики: навч. посіб. для учнів шкіл і студ. вузів. - К.: Кондор, 2004. - 544 с. (з грифом МОНУ);

Енергетичний аудит: навч. по­сіб. для студ. вузів / О.І. Соло­вей, В.П. Розен, Ю.Г. Лега та ін. Черкаси: ЧДТУ, 2005. - 299 с. ( з грифом МОНУ);

Лега Юрій Григорович, Кожухівський А. Д., Кожухівська О. А.. Методи імітаційного моделювання систем та процесів: практикум : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл., які навчаються за напрямом Компютерні науки / Ю. Г. Лега, А. Д. Кожухівський, О. А. Кожухівська; Черкас. держ. технол. ун-т. — Черкаси : ЧДТУ, 2010. — 247 с.;

Лега Ю.Г. Вдосконалення управління житлово-комунальним комплексом України у сучасних умовах розвитку національної економіки. - Черкаси: ЧДТУ, 2003. - 217 с.;

Лега Ю.Г., Златкин.А.А. Теория и применение математических моделей и методов непрерывно-дискретной оптимизации на
основе обратной связи
. К.: Наук, думка,2002.-275с.;

Лега Ю.Г. Стан і проблеми захисту довкілля в Україні: Монографія. – Черкаси: ЧДТУ, 2007. – 446 с.;

Не варто залишати поза увагою і таку працю: Лега Ю.Г., Златкин А.А. Координационный метод построения иерархической модели принятия удовлетворительных решений при известных вероятностях неизвестного параметра // Вісник Черкаського державного технологічного університету. - 2008. - №1. -С. 56-66.

       Ось такий він вимальовується, в цих окремих працях, тернистий шлях нашого радіоінженера на поприщі науки. А основні віхи на цьому впевненому крокуванні визначені в історичній праці Леги Юрія Григоровича та Бушина Миколи Івановича. Шляхом до державного університету: ЧДТУ. 1960-2003. — Черкаси : Черкаський ЦНТЕІ, 2003. — 356с.

        Важливі штрихи до цього колоритного портрету державного діяча доповнюють відомості з офіційної хроніки, яка чітко засвідчує, що пан Лега «Вчений у галузі систем зв'язку. Доктор технічних наук (2001), професор, заслужений працівник народної освіти України. Ректор Черкаського державного технологічного університету (з 1998 р.). Голова Ради ректорів Черкаської області, дійсний член Клубу ректорів Європи». ((http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vchdtu/lega.html).  А це далеко  не все, що випало на його долю, бо, як засвідчує Книга педагогічної слави України, ще ж він «Дійсний член (академік) Української академії національного прогресу та Міжнародної академії комп’ютерних наук і систем (1999). Професор кафедри комп’ютерних систем (2001). Дійсний член (академік) Української академії наук і Академії зв’язку України (2004)».(http://kps-ua.net/2010/cherkaska/lega-yurij-grigorovich) Ні-ні, це ще не все. Бо ж він у нас ще й  «Голова спеціалізованої вченої ради К73.052.01 Черкаського державного технологічного університету. Головний редактор науково-технічного журналу "Вісник Черкаського державного технологічного університету" та "Збірник наукових праць Черкаського державного технологічного університету".(http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vchdtu/lega.html)  Не забуває він і про винаходи, яких вся та ж хроніка нараховує з півсотні. Зрозуміло, що набутим досвідом треба поділитись; отож відрядження, відрядження в країни майже всіх континентів.  А ще є аспіранти, опонування кандидатських та докторських дисертацій і багато-багато інших справ громадського спрямування, серед яких обов’язки депутата Черкаської обласної ради народних депутатів, де він очолює комісію  з питань освіти, науки, культури, духовності, молодіжної політики та спорту. Окрім депутатської діяльності не забуває він і про партійну роботу. На сьогодні (станом на 07.03.2013) займає посаду заступника голови обласної організації Партії регіонів  з питань ідеологічно-пропагандистської та політичної роботи … (http://www.ckpr.com.ua/zastupniki.html)

        Вітчизна, і не тільки вона, не забула щедро оцінити ці, майже гераклові, труди.   «За значний внесок у розбудову України Ю.Г. Лега відзначений трьома державними, чотирма урядовими нагородами й відзнаками, серед яких: орден "За заслуги" ІІІ ступеня, Почесна грамота Верховної Ради України, Подяка Кабінету Міністрів України, нагрудні знаки Міністерства освіти і науки України "За наукові досягнення" та "Петро Могила", золоті медалі лауреата премії ім. В.М. Глушкова та "За заслуги в освіті", а також дипломи лауреата всеукраїнських конкурсів і  рейтингів…».(http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vchdtu/lega.html). Наряду з цими високими нагородами є ще й такі: «За…заслуги перед українським народом та українською православною церквою і благодійну діяльність Лега Ю.Г. відзначений Орденом "Святого Георгія", знаком Ордена "Святий Князь Володимир" ІУ ступеня, з присвоєнням титулу - "Лицар Ордену Святий князь Володимир" та грамотою Митрополита Київського і Всієї України Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженного Володимира. У 2004 році став одним із 500 впливових особистостей, що визначені лідерами ХХІ століття, і занесений в книгу "Лауреати України". В травні 2003 року відзначений нагородою "Свята Софія" (Національна іміджева програма) за особистий внесок у відродження духовності, національної науки та культури. Діяльність Ю.Г.Леги на посаді ректора ЧДТУ відзначена Почесною грамотою Верховної Ради України та Подякою Кабінету Міністрів України.(http://www.chiti.uch.net/go.php/news/473/?alt=english) Окрім того, він у нас: «Номінант Американського біографічного інституту «Видатні інтелектуали світу», визнаний одним з тисячі видатних лідерів світового впливу і нагороджений іменною Почесною медаллю «Тисячоліття–2000». Нагороджений золотою медаллю «За досягнення в освіті» (2000), дипломом та пам’ятною медаллю видання «Золота книга ділової еліти України – 2000. Переможець Міжнародного відкритого Рейтингу популярності та якості товарів і послуг «Золота Фортуна» (2000). Лауреат Всеукраїнського конкурсу «Інтелект нації» (2006). Дійсний член Клубу ректорів Європи (2007)».(http://kps-ua.net/2010/cherkaska/lega-yurij-grigorovich) А ось майже сама свіжа новина. ЗМІ про депутата 2011-11-02 нам повідомляють, що «Ректора Черкаського державного технологічного університету Юрія Легу нагороджено польською медаллю за заслуги та вагомий вклад у налагодження міжнародного співробітництва з Вищою школою маркетингового управління та іноземних мов міста Катовіце»,
http://www.rosmedia.com.ua.

          Звісна річ, є книжки і про нього. Ось одна із них. «Учений, людина, громадянин. Професор Юрій Лега / редкол. : В. М. Яценко (голов. ред.) [та ін.] ; автор-уклад. В. М. Лазуренко.- Черкаси: Видавництво ЧДТУ, 2009.- 210 с.»  Де вже він тричі академік. В анотації більш детально зазначається: «Видання присвячено життєвому шляху професора, доктора технічних наук, академіка Міжнародної академії комп'ютерних наук і систем, академіка Української академії наук, академіка Академії зв'язку України, заслуженого працівника народної освіти України, ректора Черкаського державного технологічного університету, засновника і керівника наукової школи з питань розробки принципів передачі інформації з використанням шумових сигналів Леги Юрія Григоровича».

          А ось іще один невеличкий штрих у цій славетній епопеї. 8 квітня 2003 року в Черкаській обласній державній адміністрації відбулося спільне засідання колегії ОДА, правління організації роботодавців області та президії федерації профспілок області. В рамках цього заходу були підведені підсумки конкурсу на звання «Кращий роботодавець року». Переможцями конкурсу стали: по 4-й групі підприємств (від 501 до 1000 працюючих) - Олександр Дорош, голова правління ВАТ «Черкаський автобус» та Юрій Лега, ректор Черкаського державного технологічного університету.

         Якщо зростає кількість робочих місць, чи то в автобусному парку, чи то на заводі –то це добре. А ось коли в місті в 300 тисяч населення, попри всякий здоровий глузд, набирається,- в не такі вже й далекі часи,- на перший курс стаціонару з півтора десятка повноцінних, за кількістю студентів, груп  фінансистів і бугалтерів, то тут стають питання. Зокрема, де відразу знайти,- на той період,- відповідну кількість підготовлених викладачів, підручників і таке інше? Які перспективи працевлаштування майбутніх випусників? Що будемо робити з працівниками вузу трошки згодом, коли матиме місце обвал абітурієнтів із-за демографічної кризи?

       Та які можуть бути сумніви стосовно «далекоглядних рішень», коли керує вишом така величина!?

     

 

 

 

 

Дійство друге. До нас їде ревізор

 

       І все, можливо, текло би тихо і спокійно в цій обителі, та «найшла коса на камінь». На початку минулого навчального року звільняють з роботи декана факультету електронних технологій д.е.н. М.М.Одінцова, який очолював цей підрозділ з 2001 року. Так склалося, що цей же факультет,- правда, дещо в більшому складі, і називався він до свого послідуючого розподілу ФІТІС- в період з 1993 по 1998 рік був підпорядкований дописувачу цього сюжету. Про цю деталь не варто було би говорити, якби не один нюанс – обидва ми були звільнені з цієї посади з ініціативи нині діючого ректора Леги Ю.Г. Не зважаючи на всі мої зусилля,  до сьогоднішнього дня мені так і не вдалося офіційно з’ясувати «за що ж така кара», бо ж ніякого запису в трудову книжку по цьому аспекту не було здійснено. Ніяких стягнень від тодішнього ректора Бикова В.І за весь період на цій посаді не було, регулярно звітував за роботу факультету та ще й перебував в резерві на посаду проректора з навчальної роботи.

        Ще більш загадковим було звільнення взагалі із університету  д.е.н. М.М. Одінцова. Формально – в зв’язку з закінченням контракту. Оце «формально» було оскаржено в Придніпровському суді міста Черкаси. Захист в суді М.М.Одінцова здійснювала ст. викладач Новілова Т.Б., яка на той час вела ряд дисциплін з питань права, і до якої, зазвичай, звертались колеги, які мали потребу в юридичній консультації. Яке ж рішення було винесене судом – не важко здогадатись.

         Отже, М.М.Одінцов залишається на заслуженому відпочинку, ну, а Новіловій Т.Б. адміністрація університету одна за одною виносять дві догани. Як здогадуюсь – в знак «особливої вдячності» за сумлінну роботу.

         За даних обставин пан Одінцов був вимушений звернутись в Міністерство освіти і науки, молоді та спорту. В своєму листі він зазначив ряд серйозних порушень чинного законодавства в діяльності керівництва ЧДТУ. Зокрема мова велася про недоліки в роботі приймальної комісії університету,- думається, зі знанням справи,- поскільки він сам свого часу працював відповідальним секретарем, та і на посаді декана мав можливість багато що бачити власними очима. Також були приведені факти порушення фінансової дисципліни, серед яких вказувались прізвища «викладачів-пролісків» з кафедр менеджменту, управління проектами та кафедри електротехнiчних систем, частина з яких проживала за межами Черкас, а дехто  і  за межами України.

         Незабаром прийшла і відповідь, як зазвичай, формальна. Тому Одінцову довелося звернутися за пошуком справедливості тепер вже до народного депутата Л.Оробець. З високого депутатського кабінету послідував запит до Генерального прокурора України, а вже від цієї структури (зі слів колег) - до  Міністерства освіти та КРУ.

        Згодом була призначена дуже поважна комісія із установи, яка зветься Державна інспекція навчальних закладів України.

        Спочатку приїзд міністерської комісії планувався на 02.04.2012, про що нас повідомила на засіданні кафедри менеджменту завкафедрою, проректор з наукової роботи Т.М.Качала - за два тижні до цього терміну. Звісна річ, закипіла підготовча робота...

        За невідомих мені причин, робота комісії була перенесена, і розпочала свою роботу 18.04.2012 в складі 28(двадцяти восьми!) осіб на чолі з О.В.Гаращук.       

        Не буду описувати всі «перепітії» даної перевірки. Дивною вона була: і за своїм масштабом, і за результатами. Піднято було гори документації, були провірені майже всі крапки і коми, але при цьому перевіряючи,- ах оце дратливе «чомусь»,- не знайшли доцільним запросити студентські журнали, де відразу  можна було з’ясувати, чи проводили заняття  «проліски», прізвища яких були вказані в запиті народного депутата. Було проведено зріз знань по привезених з собою тестах, зміст яких чомусь так і залишився таємницею. М’яко кажучи, здивували і результати тестування. Бо ж дивно якось їх сприймати, коли в студентів виникають певні труднощі в тому, щоб поділити 1/2 на 2/3, знайти тангенс кута, а тут такі високі результати. Більш того, коли в процесі поточного навчання ніхто із двох груп студентів стаціонару не зміг визначити жодну із найпростіших описових характеристик для маленької вибірки даних, - і це майже відразу після того, як вони здали іспит з дисципліни, яка зветься «Статистика»,-  але при всьому цьому студенти, які вчаться на менеджерів, показують прямо таки феноменальні результати з тестування по такій простесенькій дисципліні, як «Бухгалтерський облік», яка вивчалась майже рік назад.

        Вкрай застаріла матеріально-технічна база більшості випускаючих кафедр, її слабкість, а то і  майже повна відсутність залишилась, практично, поза увагою. І все це на фоні примітної картини. Незначні деталі в якій складали: сотні метрів «солідних» кованих парканів, сотні квадратних метрів червоно-білої мостової, помпезний пам’ятник з не менш помпезною назвою «СХОДИ ДО ЗНАНЬ» вартістю в сотні тисяч, і кабінети, кабінети, кабінети … для  «начальства». Фасад, і справді, видався на славу.

       В упор  не захотіла бачити шановна комісія і прогалини в організації навчального процесу. Так для магістерської підготовки студентів заочної форми навчання ФЕУ в першому триместрі після начитки лекцій було виділено аж два тижні. (Скажіть, люди добрі, що можна засвоїти за такий період, та й ще коли з необхідною літературою проблема?!)

      Не було відповідного акценту зроблено і на кількості вивчаємих дисциплін протягом семестру, яка традиційно складає більше десятка. Не викликало у комісії  подиву також і те, що керівництво практикою (на, зазвичай, «лежачих» підприємствах), виконанням курсових робіт, дипломних проектів здебільшого здійснюється сумісниками,-  не так вже й рідко, професорами,- аж з міста Києва, а то і за межами України.

     Якось дивно було прочитати  в звіті інформацію про наявність ліцензованого програмного забезпечення, якого за всі роки застосування, скажімо,  в комп’ютерному класі ФЕУ, ніхто ніколи не бачив. А бачили регулярно студенти, в том числі – іноземці, на своїх моніторах чорні заставки, які ненав'язчиво повідомляли, що даний програмний продукт «позичено» у Біла Гейтса.

       Проте можна побачити і успіхи в цій титанічній роботі. Так комісія виявила в усьому університеті аж трьох викладачів, базова освіта яких не відповідала профілю викладаємих дисциплін. Досталось від шановної Олени Василівної  «на горіхи» і мені, коли я,- чомусь один-єдиний,- був запрошений до комісії «під її ясні очі». У неї викликало непідробний чи то осуд, чи то подив те, що, маючи фах інженера-електрика, працюю на кафедрі менеджменту. Здивувало і те, що викладаю десять  дисциплін. (Вроді, я сам собі їх назначив). Мою спробу пояснити, що в якійсь мірі все-таки маю певне право вести закріплені за мною дисципліни, було зупинено зауваженням того плану, що «не треба нам читати лекцію». Тому стисло дав відповіді на питання комісії. Зокрема, підтвердив, що за роки моєї роботи на кафедрі я жодного разу не бачив зазначених у запиті сумісників, які числились за кафедрою менеджменту.  На питання комісії пояснити деякі інші деталі відповів, що працюю на цій кафедрі, і мені не коректно було би це робити. На тому, як то кажуть, і розійшлись.

       Для читача посмію все-таки довести деякі деталі. А може, раптом, ще й Олена Василівна захоче внести для себе ясність в цю «темну справу». Так от, хоч кафедра і має назву менеджменту, проте її спеціалізація – підприємства міського господарства. Ось тут - «хвали ж бо мене роте, а то роздеру». Це я до того, що свого часу з відзнакою закінчив енергоінститут за спеціальністю «Електропостачання промислових підприємств, міст та сільського господарства». Уже  сама назва спеціальності трішечки  підказує, що вона має техніко-економічний характер. Працюючи в послідуючому на посадах проректора по АГЧ, головного енергетика заводу, по роду своєї виробничої діяльності доводилось відповідати не тільки за електро-, а й за тепло-, водопостачання, та й загалом, за все те, чим опікуються всі наші ЖКГ, та їх керівники. Бази практики кафедри, знову таки – ті ж самі ЖКГ, водоканал, теплокомуненерго, а ще й рай-, гор-, обленерго. Бачу, що пока  не зовсім переконав.

       Для того, щоб розвіяти залишки сумнівів у строгого читача, доповню ще одну деталь – закінчив очну аспірантуру в КПІ. Дисертаційна робота пов’язана з аналізом і підвищенням надійності систем електропостачання, де, як відомио, важлива роль належить  дослідженню операцій - основи прийняття  управлінських рішень. І на останок, ще один маленький штрих -  основна двосеместрова дисципліна, яку викладав до переведення на кафедру менеджменту, називалась «Оптимізація прийняття рішень в техніці». Та і друга дисципліна,- «Діагностика і випробування приладів та машин»,- за своєю суттю і змістом мала безпосереднє відношення до курсу  кафедри менеджменту «Управління якістю». Правда, дану дисципліну, (для чого нам та якість?!)  і такі, як «Управління ризиками», «Технологія навчання»,- що були закріплені за мною,- вже років десять, як виведені з навчального процесу підготовки менеджерів.

       Загалом, за період роботи вже на новій кафедрі довелось поставити з нуля близько двох десятків дисциплін. На момент перевірки, як уже зазначалось, вів десять дисциплін. Розумію, що це за межею здорового глузду, але на цій кафедрі не було прийнято будь-що заперечувати «високому начальству». Що тут вдієш – раз такі часи настали…

      Бой справді – є «інструкція» стосовно навчально-педагогічного персоналу, і її треба виконувати. Тим більш, що сам голова «оновленої»  вище названої Державної інспекції М.Ф.Гончаренко в одному із своїх інтервю принципово зазначає: «Один из основных показателей качества образования - кадровое обеспечение. … Скажем, историк по диплому должен преподавать историю». Загалом, вроді як і правильно, але все ж таки «історик» і «менеджер» це дещо різні речі.

      Багато списів зломано в дискусіях з таких питань, як з кого?, як? і кому? готувати менеджерів. Тут далеко не все так однозначно. А ось стосовно підготовки інженерів-електриків, то тут, поза всяким сумнівом,  викладачі повинні мати відповідну базову освіту, досвід практичної роботи в системах електропостачання, вміння довести до студента далеко нетривіальний матеріал. Дуже важливо мати і необхідну матеріально-технічну базу, на якій студенти напрацьовували би базові навички експлуатації різноманітного електрообладнання.  Прогалини в знаннях майбутніх інженерів в цій галузі можуть дуже дорого обійтись для суспільства.

       Вроді очевидні речі, але що ж ми бачимо на офіційному сайті ЧДТУ стосовно кафедри електротехнiчних систем?  (http://www.chiti.uch.net/go.php/e-tech/67/232/?alt=english).            Окрім трьох киян-сумісників до складу кафедри на момент перевірки входять: Левандовський Олексій Петрович доцент. В 1982 році закінчив Київський ордена Леніна політехнічний інститут за спеціальністю "Промислова електроніка"; Яценко Ірина В’ячеславівна к.т.н.,доцент. У 2002 році закінчила ЧІТІ за спеціальністю «Прилади точної механіки»; Самойлик Олександр Васильович к.т.н., доцент.В 1978 році закінчив Томський політехнічній інститут за спеціальністю «Експериментальна ядерна фізика»; Раєвський Микола Володимирович к.т.н., доцент. У 2004 році закінчив ЧДТУ за спеціальністю "Радіотехніка"; Кисельова Ганна Олексіївна старший викладач. У 1994 році закінчила Черкаський державний педагогічний інститут за спеціальністю "Математика та фізика". В ЧДТУ працює з 1996 року. Закінчила ЧДТУ зі спеціальності "Електротехнічні системи електроспоживання" у 2006 році; Мильніченко Сергій Михайлович старший викладач.У 1997 році закінчив ЧІТІ за спеціальністю "Технологія машинобудування". На кафедрі електротехнічних систем працює з 2003 року. У 2006 році отримав диплом ЧДТУ зі спеціальності "Електротехнічні системи електроспоживання"; Ключка Костянтин Миколайович старший викладач. Закінчив ЧІТІ у 1996 році зі спеціальності "Радіотехніка"; Курбака Галина Василівна ассистент. У 1982 році закінчила Київський політехнічний інститут за спеціальністю "Промислове та цивільне будівництво". На кафедрі електротехнічних систем працює з 2001 року. Закінчила ЧДТУ зі спеціальності "Електротехнічні системи електроспоживання" у 2006 році; Кисельов Владлен Борисович асистент. Закінчив ЧІТІ у 1994 році зі спеціальності "Технологія машинобудування"; Петренко Анатолій Миколайович асистент.У 1992 році закінчив Українську ордена Трудового Червоного Прапора сільськогосподарську академію (нині НАУ – національний аграрний університет при Кабінеті Міністрів України) по спеціальності: „Механізація сільського господарства”; Протасов Сергій Юрійович асистент.У 2002 році закінчив ЧДТУ зі спеціальності "Металорізальні верстати та системи"; Рубан Дмитро Петрович асистент. Закінчив у 2004 році Черкаський державний технологічний університет за спеціальністю Металорізальні верстати та системи.

         Очолює ж цю кафедру Ситник Олександр Олексійович
професор,  к.т.н., проректор з навчальної роботи. Як слідує із сайту ЧДТУ, він закінчив «Київський політехнічний інститут, спеціальність "Конструювання та виробництво радіоелектронної апаратури»… У 2001 році, як результат наполегливої й бездоганної роботи завідувача кафедри ЕТС Ситника О.О. та колективу кафедри по підготовці нормативно-правових документів, матеріально-технічної бази, була відкрита нова спеціальність 7.090603 "Електротехнічні системи електроспоживання" та отримана ліцензія на право підготовки фахівців з електротехнічного напряму».

        Я не піддаю жодному сумніву кваліфікацію по базовій спеціальності зазначених в цьому переліку викладачів. Просто зазначаю очевидний факт, що виділені мною спеціальності ВСІХ викладачів даної кафедри мають «дещо віддалене» відношення до того, що зветься «Електротехнічні системи електроспоживання». І ще це наявне свідчення того, наскільки обєктивно здійснювалась перевірка та яку ціль вона переслідувала.

       Не варто було би залишити поза  увагою і ще одну дуже цікаву кафедру, яка зветься  "Управління проектами". Із все того ж офіційного сайту ЧДТУ можна дізнатись, що дана кафедра «…була відкрита на базі Черкаського державного технологічного університету в 2002 році. Кафедра управління проектами здійснила тринадцять випусків магістрів. Випускники університету працюють в різних галузях (будівельній, приладобудівній, хімічній, машинобудівній, автомобільній, комп'ютерній), міських та обласних фінансових, банківських, податкових, державних адміністративних установах, зарекомендували себе як висококваліфіковані спеціалісти, що мають яскраво виражений інноваційний характер знань, вагома частина яких працює на керівних посадах.

       В Черкаському державному технологічному університеті запроваджено системний підхід до підготовки фахівців у сфері управління проектами через комплексне вивчення профілюючих дисциплін. …Кафедра за штатним розкладом налічує 5 осіб професорсько-викладацького складу, з них доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри Златкін Артур Анатолійович, замісник завідувача кафедри, доцент, кандидат технічних наук Прокопенко Тетяна Олександрівна, старший викладач, кандидат технічних наук Донець Оксана Миколаївна, асистенти Приходько Вікторія Вікторівна та Катаєв Дмитро Сергійович. Кафедру обслуговують 2 особи учбово-допоміжного персоналу: завідувач лабораторією Шеремет О.І. та методист Златкіна Л. О». Особливо привертає увагу «комплексне вивчення» там чогось, бо аж п’ять зазначених вище  осіб невпинно та плідно забезпечує вирішення маси грандіозних задач щодо підготовки магістрів. Ось і Артур Анатолійович впевнено зазначає: «Магістр з управління проектами може займати штатні посади директора програми, директора проекту, сертифікованого менеджера проекту, професійного менеджера проекту, практикуючого менеджера проекту». А чому б і ні?! Якщо перед магістрами відкриваються дость широкі перспективи. Зокрема зазначаються такі «Професійні можливості:

  управління інвестиційною діяльністю з використанням проектного підходу;

  управління проектами і програмами в різних галузях виробництва;

  управління проектами і програмами в соціально-культурній сфері, видавничій справі, медицині, освіті, науці, політиці;

  створення організацій з різною формою власності;

  реалізація комерційних проектів в торгово-посередницькій діяльності;

  участь у реалізації проектів різних галузей економіки;

  впровадження проектних підходів до управління в організаціях функціонального типу».

       Окрім того радують око і майбутні «Напрями виробничої діяльності:
- управління проектами на практиці;
- участь в проектній команді;
- консультування з питань управління проектами;
- управління процесами впровадження проектного підходу в організації;
- обстеження та аналіз діяльності організації;
- реалізація реінжинірінгу бізнес-процесів організації;
- проведення експертиз з питань проектного менеджменту».

       І все це стає надбанням всього за один рік сумлінного навчання! Фантастика! При цьому всьому вражає і продуктивність кафедри, бо ж всі ці блага забезпечує всього-навсього «п’ять осіб». Як не читаю на сайті про цей склад,- і справа наліво, і зліва направо, але жодного економіста не бачу. Проте роботи на цей скромний за чисельністю колектив випадає багато. Бо ж необхідно забезпечити викладання низки, прямо скажемо, досить складних  дисциплін, здебільшого, економічного спрямування.  А ще ж їм необхідно спростувати думку принципових політологів про те, що не кожна кухарка може управляти державою. Ну, державою може і ні, а ось з величними проектами в «різних галузях економіки»  наші магістранти справляться на раз. Особливо в цій ситуації приваблює і те, що степінь «магістра з управління проектами» може отримати  кожний, хто має диплом про вищу освіту з будь-якої спеціальності. Всі претенденти на високий титул,- і «швеці», і «жнеці», і ті ж самі «кухарки»,-  вчаться на одному потоці стаціонару (як правило, десь 50 осіб), і на одному потоці заочної форми навчання (ліцензія на 50 майбутніх магістрів). Сумуємо і множимо на тринадцять «урочистих випусків».  Проводимо анологічні підрахунки по всім вузам України, які готують таких же магістрів. Складаємо все до купи, і, скоріш за все, отримаємо радісний результат.  А ще більше зрадіємо, коли ось таких дипломованих «кухарок» побачимо на самих верхніх щаблинах управлінської ієрархії…

       Якщо узагальнити ситуацію, яка повязана з підготовкою магістрів  тільки по кафедрі управління проектами, то все одно в якості сумарної оцінки цього явища напрошується лише одне  слово - **********. Відгадати його надаю читачеві; можна з трьох раз.

       Торкнуся в двох словах і морального аспекту – мова йде про гроші. Як відомо, майже всі їх полюбляють. Це я до того, що в зверненні колег зверталась увага на те, що ректор виплачує, по суті, сам собі щоквартальні премії в розмірі 30-40 тисяч наших народних гривень. Щось так думається, що не вистачало грошей « на карманні витрати».           

      Перевірка показала, що ректор має для цього законні підстави, бо ж не забував і про наближених осіб та й діяв на основі положення про преміювання, яке було затверджено аж самим ректоратом і узгоджене з вищим керівництвом університетського профкому. Те, що були затримки у видачі отпускних рядовим співробітникам ЧДТУ, а ось тепер приходиться проводити навчальний процес в напівхолодних аудиторіях, то це правильно, бо ж треба проводити в життя режим суворої економії.

      Не будемо довго педалювати на вимоги моралі, бо ж хто з нас святий?!

Важливо, щоб хтось був над нами, і вчасно стримував від спокус. А це комісії, комісії, комісії…, кількість яких невпинно зростає. Будемо сподіватись, що не забариться  появитися і позитивний результат від їх важливої діяльності – чесної, принципової, наполеглевої.

     А ось наша комісія в своїх принципових оцінках вирішила принципово не звертати уваги на деякі порушення в навчальному процесі, про які не менш принципово заявляли мої колеги. Скоріш за все, комісії не хватило часу. Мабуть по цій причині результати перевірки діяльності університету комісія на загальних зборах колективу так і не довела. «Вижимки» звіту розглядались на кафедрах. Отже 27.04.2012 р. Т.М.Качала стисло довела до присутніх членів кафедри загальні результати перевірки університету і більш детально зупинилась на зауваженнях по кафедрі менеджменту. Звісна річ, цвяхом програми цього історичного розбору польотів випало бути мені.

       Не знаю, чи то в самої Тамари Миколаївни виникли сумніви щодо правомірності моєї роботи на даній кафедрі після дванадцятирічної сумісної роботи,- а ще й і  в статусі її замісника!- чи то й в правду треба було реагувати на зауваження комісії щодо особисто мене, які мені так ніхто і не показав. А втім реакція не забарилась. Виноситься «непросте» рішення про те, щоб негайно мене відсторонити від керівництва трьома із чотирьох дипломних робіт. Складається аж три комісії на чолі з Качалою по перевірці знань студентів із дисциплін, які були закріплені за мною. Зокрема на пару з нею включається її чоловік В.І.Дармограй. Правильно подумав читач – для того, щоб не було жодного сумніву щодо об’єктивності перевірки.

       Ні, це ще не все. Коли я направився до аудиторії, де  весь цей час чекали студенти, мене повернули на кафедру, бо забули зняти з моїх натруджених, чи то перетруджених, пліч «погони» заступника Тамари Миколаївни.

       Ну, а далі потекли сіренькі будні. Трохи «екстріму»  в рутинну поточну роботу привносили  візити на заліки та іспити комісій в цікавому складі. Про Дармограя я вже писав. Варто назвати ще і пані В.О.Шпильову,- ще одного сумісника,- заступника директора Черкаської філії Європейського університету, яка також завітала на один із заліків. З певним зусиллям здогадуюсь - її включили до складу однієї з комісій, щоб ми мали можливість привітатись та хоч би раз побачитись за весь період її роботи  по сумісництву на нашій, такій перспективній кафедрі.

       В решті решт настав час підведення підсумків роботи за поточний навчальний рік.  На урочистому засіданні кафедри 14.06.2012 р. в урочистій атмосфері Тамара Миколаївна повідомила всіх присутніх, і мене особисто, про дострокове розторгнення контракту. Для справки: трьохрічний контракт між мною і ректором університету був заключений 17.11.2011 року. Я подякував Тамару Миколаївну за проявлену чуйність і в присутності колег ще раз попросив, тепер вже в письмовій формі, надати мені виписку, як з цього рішення кафедри, так і з попереднього. Тамара Миколаївна чемно пообіцяла задовольнити  це моє прохання. Обіцяного, як це зазвичай прийнято, треба чекати років зо три… Що ж тут вдієш?! Терпеливо чекаю ці виписки і по цей день.

       Всякий водевіль колись та закінчується, але не цього разу.  20.06.2012р. колега,- як раз та, що стала тепер заступником Тамари Миколаївни,- сказала мені, що дисципліни, які я вів, не включені навчальним відділом до учбового навантаження кафедри менеджменту. Цей аспект залишився незмінним включно до 29.08.2012р.

       На початку липня поточного року  поштою  отримав  за підписом ректора «попередження» про звільнення по п.8 ст. 36КЗпП, в якому дата про моє звільнення не була чомусь вказана. Слідуя сюжету даного «спектаклю» мені не залишалось нічого іншого, як чекати від адміністрації ЧДТУ остаточного рішення.

       Терпеливо прочекав цілий тиждень з моменту закінчення відпустки,  але так і не отримав зі сторони адміністрації жодної пропозиції чи то повідомлення. Тому змушений був звернутися з заявою до О.О.Ситника, який на той час був в.о. ректора. Він уважно мене вислухав і направив до Качали… Зрозуміло, що я дуже зрадів такій пропозиції, але все ж таки перепитав пана Ситника, про що ж з Тамарою Миколаївною я маю говорити? Вона ж бо, при всьому чесному народі, оголосила мене «персоною нон грата», та й  дисциплін, що я вів, в навантаженні кафедри не має. Тоді він порадив мені звернутись до юриста. Той дуже здивувався, і направив мене до начальника відділу кадрів І.В.Жури. Та ще більше здивувалась, і направила мене до Качали… Але що тут поробиш?! Знову готую, тепер уже звернення, і йду на другий день до в.о.ректора, того ж пана Ситника.  Той мені чемно поясняє, що я попав в складну ситуацію, і направляє до начальника навчального відділу О.О.Григора. Разом з Григором ми повертаємось знову до пана Ситника, де мені тепер пропонується добре подумати: або бути звільненим за прогули, або за згодою сторін. Тут вже мені прийшлося нагадати пану Ситнику, що він у сиву давнину був моїм підлеглим, і вроді я ніколи не наполягав, щоб він у вільний від занять час обов’язково находився  за канцелярським столом на кафедрі все тієї же радіотехніки. Та й  за всі роки існування цього навчального закладу, наскільки мені відомо, ніхто ніколи такого не вимагав.   Вроді якось і не ловко, але прийшлось зазначити, що необхідних книжечок, які  я регулярно замовляв, в нашій бібліотеці як не було, так і по цей день не має. А їх треба багато,- десятки, сотні,- бо це ж менеджмент. Тому рідна київська «Петровка» нам в допомогу, але вже за свої… «тугрики». А ще треба і комп’ютер, бо ж на кафедрі з цим було важкувато. Друкування монографій, дисертацій поставлене на потік – до компютерів зі своїми цими «лабами», робочими програмами складно пропхатись.  Окрім того, єсть ще така річ, як заняття. Кожного робочого дня перед студентами треба «звітувати»; в середньому, це три - чотири пари «горлового» навантаження. А до цих пар, звісна річ, ще й треба було готуватись. Тому моє робоче місце, у всі роки роботи на цій кафедрі,  здебільшого було дома. Якщо виникали до мене якісь поточні питання, то по першому звоночку через п’ять хвилин був вже на кафедрі. Так старався, що  ще й грамоти давали… а тут «прогульник», акти, протокол. Не переконав…     Питання то «складне». Особливо, коли тобі майже хором кажуть вже який день, що шанс виграти цю справу в нашому самому справедливому суді - «один із міліонна».  І власне кажучи, що тут можна було би вигравати?

 

Майже оптимістичний епілог

 

      Подумав-подумав, та й вибрав «за згодою сторін». Бо й справді, на кафедрі в «проблемні дні» на протязі тижня сиднем не сидів, любуючись портретом Ю.Г на настільному календарі, що постійно «надихав» напроти. Та й справа зовсім не в мені, бо те, про що тут було сказано, лише маленька краплина у безкрайньому морі проблем вищої освіти.

      Зрозуміле і те, що вибратись із прірви, в яку все більше і більше занурюється система освіти, одним махом не вдасться. Проте, проблеми є, і їх - рано чи пізно - прийдеться вирішувати, як в межах системи, так і в кожному навчальному закладі.

      Мудрі люди попереджають нас: «Ми живем в період Четвертого цивілізаційно-расового переходу, коли розпадається стара система і народжується новий світ. Наймогутнішим чинником формування майбутнього є система освіти. Її ще треба створити, оскільки сучасна освіта є головною загрозою для існування людства». Можливо, стосовно людства є певне перебільшення, але для перспектив нашої української дійсності, її  національної безпеки, стан системи «вищої» освіти не тільки є потенційною загрозою, а все більше і більше негативно позначається, практично, на всьому уже сьогодні. «Метастази» жахливої корупції  спотворюють саму суть освіти. Можна приводити і приводити безліч фактів, але цілком достатньо  і тих, які приведені в цій невеличкій «сагі» про життя «наукової еліти» в провінційному місті.

         Вибачте, скільки треба нам ще Чорнобилів,- вже який раз запитую,-  щоб збагнути необхідність безвідкладних дій?! Невігластво було деструктивним завжди, але сьогодні його згубна сила зросла багатократно. Освіта, це якраз та складова, яка торкається кожного з нас.

         Політики збилися з ніг в пошуку об’єднуючої національної ідеї. Якраз створення ефективної системи освіти – може бути однією з них. У вітчизняній освіті, науці,- в тому числі, і в ЧДТУ,- ще є ентузіасти, які повністю віддані пошуку істини, доведенні її до студента, але й множаться славнозвісні «академіки Рядно». Корупція в царині освіти особливо небезпечна, бо спотворює зовсім юні душі, кількість яких невпинно зростає.            

        Є у нас народом обраний Президент, є  й інша гілка влади - народні депутати. Всі вони вийшли із свого народу. Є серед них такі, що родом з батьківщини Тараса Шевченко. Тому, в першу чергу, звертаюсь за пошуком істини в цій справі до народних обранців Черкащини.

       Не треба створювати ще раз комісію, щоб перевірити комісію. Цим ви тільки задасте чергового потрясіння для колективу.  Завітайте особисто. Бажано, щоб була у когось інженерна освіта. Невеличкий «десант» із двох-трьох осіб цілком достатній, щоб досить швидко з’ясувати ключові моменти ситуації, яка склалася в ЧДТУ. А вже потім зробити висновки про те, хто, що і як перевіряв. Нехай це послугує відправною точкою конкретних дій по очищенню системи освіти від тієї багнюки, в якій вона, на превеликий жаль, опинилась. Бо тільки конкретні дії можуть сприяти відродженню та  послідуючому розвитку могутнього творчого потенціалу, яким так щедро наділила наш народ Природа.

   А поки що вся та ж офіційна хроніка (http://galaktika-s.com.ua/maket.php?akcia=ukrukr2008&page=1&maket=lega) впевнено нам повідомляє: «Як депутат Черкаської обласної Ради Ю.Г. Лега вміло зосереджує зусилля на реалізацію державної політики у сфері освіти і науки, відродження національної духовності. 

  Як патріот своєї країни Юрій Григорович щасливий, що Україна - незалежна держава, яка обрала шлях ринкового розвитку, європейської інтеграції. Він мріє, аби європейські стандарти життя стали українськими реаліями, а для цього потрібно чесно і сумлінно працювати кожному громадянину України.

  Щодня вирішуючи справи державної ваги, проявляючи людяність і далекоглядність, досвід науковця, керівника, Ю. Г. Лега уміло веде колектив ЧДТУ на досягнення великої мети - статусу національного університету.

        Юрій Григорович - щаслива людина, мрії якої здійснилися і продовжують здійснюватися».

        Всі встають. Довго лунають бурхливі аплодисменти, які переходять в овації…

      І все-таки, чи треба в Україні освіта?  Система освіти, яка єфективно працює, дає конкретний позитивний результат, сприяє росту добробуту,  створює бажану перспективу для власного народу?

      Хочеться вірити, що так… Бо ж і справді,- рано чи пізно,- правда життя завжди, скрізь і у всьому перемагає.

 

М.Черкаси

10.10.2013

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.