Христина Стебельська: романтичні історії мають своє продовження

11 октября 2013, 18:08
Тележурналіст, автор і ведуча телевізійних проектів, народна артистка України, головний редактор Першого Національного телеканал
0
342
Христина Стебельська: романтичні історії мають своє продовження

Є події, які я згадую, але сумніваюся, чи хотіла б їхнього продовження...

Літо. Міжнародний фестиваль. Я у складі офіційної делегації за кордоном.

На прийомі у мерії мене «випхали з черговим тостом від України». Тоді я вперше відчула його увагу. Наші погляди часто зустрічалися і те, що це не випадковість, я зрозуміла, коли він, мер міста, запросив мене на танець.

Молодий, красивий як Бог мужчина, зовсім не нагадував тих, що люблять кар’єру і книдлі з вершками, тим більше – тих, хто через сідниці втрачає голову. Він виявився прекрасним танцюристом, ми гарно провальсували, а під кінець – делікатно (каліченою російською) запросив мене на ланч у свою родину.

Було приємно, але ніяково...

У призначений день мене супроводжував на ланч (для підстраховки) керівник нашої групи пан Євген. Нас зустріли мер і його красуня-дружина. Виявилося, що за походженням вона полька, тому застольна бесіда в резиденції була англо-польсько-російська. Пан мер попросив мене написати йому кілька українських вітальних слів російськими літерами. Він блискуче їх виголосив для українців на останньому прийомі на честь закриття фестивалю. Тоді я як філолог відчула справжню гордість за свого «учня». І подумала: «Чому всі цікаві мужчини вже жонаті? Як кажуть, ідеальний чоловік завжди одружений з іншою…»

Фестиваль завершився. Прощальна вечірка. Музика, і знову цей молодий елегантний мужчина йде до мене через залу, запрошує на танець, і я розумію, що це вже помічають усі. Кажу собі: «Христино, спокійно. Ти не дурепа, тому тримай марку до кінця! Не треба незначний епізод перетворювати в роман з продовженням!» 

Щоб розрядити ситуацію, я публічно подякувала меру за гостинність, подарувала сувенір його дружині і сказала комплімент про її чарівний вигляд, який підкреслювала вечірня сукня із коштовною камеєю.

О-о-о! Скільки запитань сипалося на мене, коли делегація їхала додому… Я з похоронним виглядом відповідала: «Роман помер, не розпочавшись!»    

 Минає 8 років. Я знову за океаном, у тій самій країні, але мандруємо іншими містами. У зарубіжних готелях є традиція – менеджери знайомляться з туристами. Директор готелю перед нашим від’їздом презентував кожному брендові подарунки. А мені, як єдиній дамі у групі, – невеличкий зелений пакунок, перев’язаний срібною стрічкою. І додав: «Від мене і мого друга». Тоді я не зрозуміла значення цих слів. Адже за чотири години ми вже були в аеропорту. У літаку всі відразу заснули. А я, як справжня сова, переглядала журнали. Коли чтиво скінчилося, я вирішила відкрити ту зелену касетку зі срібною стрічкою.

То був другий шок…

Коштовна камея, яку 8 років тому я запам’ятала на сукні дружини мера, лежала на зеленому оксамиті. Мер написав мені декілька приємних слів і долучив сторінку з українським привітанням, колись для нього написаним моєю рукою. Тієї ночі я вже не заснула. Мені здалося, що він постійно стежив за нашою групою, що саме він сприяв тому, щоб ми жили у комфортабельному готелі, щоб з нами були люб’язними... Здалося, ще мить – і я побачу його у салоні літака. Але це тільки уява, нічого більше...

Прилетівши додому, я надіслала лист-подяку на стару адресу мерії і, не отримавши жодної відповіді, заспокоїлася. З роками я навчилася викреслювати минуле, щоб не бентежити душу. 

Я переконала себе: Його не було ніколи!!!


Але… за 9 років він знову нагадав про себе… 

2008 рік, 23 серпня, переддень Дня Незалежності. Президент України вручив мені державну нагороду. Того дня ми її «моцно обмили», щоб не поржавіла. А вдома – ще один сюрприз. Розкішний букет квітів із поздоровленням, написаним рукою того самого давнього прихильника. Квіти вручила фірма, яка зберегла повну конфіденційність. Я досі не розумію, як він довідався, як встиг так швидко все зорганізувати, і хто в Україні його інформатор та помічник?

Дивовижне відчуття супроводжує мене понад 17 років. Якраз стільки триває оте невинне романсування. Мені поталанило. Я маю на відстані галантного симпатика, який змусив повірити, що романтичні історії мають своє продовження. Особливо тоді, коли ти цього зовсім не чекаєш.

Я реальна людина. Його камею подарувала мамі, навіть купила собі іншу, щоб не мати спокуси наблизити до себе його родинний амулет. Бо мені здається, якщо я це зроблю – той чужий красивий мужчина колись з’явиться на моєму порозі.

Боюся… Я до цього не готова.

Будьте всі щасливі і я разом з вами!


© Христина Стебельська


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
ТЕГИ: Христина Стебельська,Khrystyna Stebelska
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.