Великий каменяр

12 октября 2013, 15:47
студентка КНУ ім.Т.Г. Шевченка інституту журналістики
0
551

«Лиш боротись значить жить….» І.Франко

     Іван Франко  -  геній, революціонер, письменник, патріот, великий Каменяр, просвітник продовжувати можна безкінечно,але головне – борець. Борець за свободу, незалежність, волю і самостійність української держави. Людина, яка як заповіт залишила нам любов до Батьківщини, до українського народу, віру в те, що «з мужів можна зробити народ» і що у такої держави, як Україна, є славне і квітуче майбутнє.

    Саме творчість Франка налічує найбільшу кількість художніх і наукових досліджень, він переклав багато творів з різних мов світу, рецензував, писав статті і відгуки на різні теми. Хто ще з українських письменників залишив нам після себе такий творчий спадок – близько 6 тисяч віршів, праць і творчих доробків. Національна ідея постійно переслідувала Івана Яковича. Він жив, творив і боровся  тільки для України. Цей геній зробив величезний внесок у розвиток  літератури, культури  і морально-патріотичного розвитку нашої нації. 

    Кінець ХІХ-поч. ХХ ст.. - це переломний момент в історії українського відродження, коли нарешті національна свідомість українців набула свого апогею та розквіту.  Іван Франко був одним з тих, хто запалив вогонь у серцях українців, хто зігрівав їхні душі і відкрив їх для любові до України. Отже роль Івана Яковича в національному відродженні української нації є вагомою і очевидною. Як же він ішов по сходинках до своєї головної ідеї  - ідеї свободи і самостійності нашої держави?

     Почав Франко з очолення гуртка молоді з метою визвольної боротьби: перевозиил до Росії заборонену літературу, тісно співпрацювали з емігрантами з-за кордоном, у Відні, Парижі.  Він дослідив життя усіх національностей, прошарків суспільства,які жили у той час на Галичині.  Саме там після гучного виступу гуртка у червні 1877 року поліція арештовує демократичну молодь і Франка разом з ними. Але це не зламало письменника і ще більше розпалило патріотичний вогонь у нього в душі і серці. Саме в Галичині Титан агітує всіх користуватись назвами «українці» замість «русини», як зазвичай називали себе корінні галичани.  В «Одвертому листі до галицької української молодежі» Франко писав: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…»

    У 1890 році Іван Якович разом зі своїми однодумцями С. Данилевичем і М.Павликом  створили Русько-українську радикальну партію в Західній Україні. Основна ідея полягала у демократизації і становлені соборності України. Франко передбачав користь у створенні автономії в складі Австро-Угорської імперії, але у подальшому майбутньому в планах було здобуття незалежності українських земель.

   "Під словом "всесвітня революція" я не розумію всесвітній бунт бідних проти багатих, всесвітню різанину; це можуть розуміти під революцією тільки всесвітні рутенці, плосколоби та поліцаї, котрі не знають, що, наприклад, винаходка парових машин, телеграфів, фонографів, мікрофонів, електричних машин і т. д. спроваджує у світі, хто знає, чи не більшу революцію, ніж ціла кривава французька революція. Я розумію під революцією іменно цілий великий ряд культурних і наукових і політичних фактів, будь вони криваві або й зовсім ні, котрі змінюють усі дотогочасна поняття і основу, і цілий розвиток якогось народу повертають на зовсім іншу дорогу". Так Іван Франко претендує на посаду професора української літератури Львівського університету, але йому відмовили, бо як було сказано «Мужик, соціаліст не має права називатися професором цісарського університету».

    Великий внесок український борець зробив у розвиток української преси. Він був співвидавцем часопису «Світ», працював у редакції часопису «Зоря», газеті "Діло".  Працював в польській газеті «Kurjer Lwowski», друкувався в  «Przyjaciela Ludu» і  австрійськой «Die Zeit». Період десятилітньої праці в польській пресі Франко назве пізніше «наймами у сусідів».

    У наш час говорити про роль Франка в національному відродження можна з допомогою фактів. У 2008 році, за результатами конкурсу "100 відомих українців", Іван Якович посів 10 місце, яке свідчить про його непересічну роль в історії нашої держави. Євген Маланюк колись писав: "Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи ж чужого голосу, але кожен, почувши ім'я Франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження. Тут діє інстинкт величі".

    Помер Каменяр і великий титан праці 28 травня 1916р.  Поховали його на Личаківському кладовищі, але у чужому склепі. Тільки через 10 років вся Україна зібрала кошти для пам`ятника і відправили на вічний спочинок свого героя.

«Він був прапором національного відродження України….". То не хай же той прапор знову майорить над Україною і українці повернуть свій борг тим, хто віддав життя заради них.


Керженцева Валентина

12.10.2013

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.