Perpetuum Mobile українського року. Частина 2

15 октября 2013, 18:26
голова громадської організації "Інститут суспільних ініціатив", юрист
0
152
Perpetuum Mobile українського року. Частина 2

«Кузя – яскрава, жива, іронічна і геніальна людина-епоха й людина-легенда, до того ж він, як завжди, актуальний, бо просто справжній» (Сергій «Фома» Фоменко).

Від капусника до першого альбому. Спочатку майбутній склад «Гадюкіних» грав на весіллях. Одного разу Сергію запропонували скласти пісні для одного студентського капусника. Він видав цілих 11. Серед них «Ой, лихо!», «Наркомани на городі», інші. По суті, увесь перший альбом. «Це була просто пародія на існуючий тоді рок-рух. Ми не чекали, що на той капусник збереться не сорок, а триста людей, все запишеться на касети, які через місяць продаватимуться скрізь у Західній Україні. Сталася якась незрозуміла фігня! Ми жили бідно, а тут раптом стали пропонувати гроші», - пригадував Сергій Кузьминський. Наприкінці 80-их та на початку 90-их «Брати Гадюкіни» стали єдиною українською рок-групою, що набула популярності на теренах всього СРСР. А сталося це завдяки тому, що група потрапила до театру Алли Пугачової.

1989 року гурт узяв участь у московському фестивалі «Сирок-89», де їхні веселі пісеньки на ніби «лемківському діалекті» визвали овації залу, на відміну від російськомовної панк-програми, яку сприйняли досить холодно. Насправді мова, якою співали «Гади», — це суміш східноукраїнського суржику, окремих польських слів і російських слів, вимовлених з українським акцентом. Жодним «діалектом» ані «галицьким колоритом» їхній «стиль» не був, лише окремі слова з їхнього лексикону, такі як «Місько», «жи», «вважай» і ще кілька були взяті з галицького діалекту. Після цього була підготована повністю україномовна програма «Наша відповідь Кобзону». У травні 1989 року Гадюкіни записали свій перший магнітоальбом «Всьо чотко!», а згодом ще п'ять пісень для Сестри Віки. На фестивалі «Червона рута» в Чернівцях «Брати Гадюкіни» були другими після Сестри Віки. В грудні 1989 Алла Пугачова запросила Братів на шоу «Різдвяні зустрічі». Засновника гурту Олександра Ємця, котрий ще влітку 1989 року пішов відроджувати свій «Оркестр діда Мазая», замінили клавішником Ігорем «Ковбасиком» Мельничуком (екс-"Рокіровка", «КооП», «ДВР»). В новому складі в Москві заново переписується альбом «Всьо чотко!» і починається робота над новим — «Говорить Москва!», з низки причин так і не завершеного.

«Брати Гадюкіни» та Пугачова. Сергій Кузьминський пригадував про це таку історію: «Вона приїхала до Львова з концертами влітку 1989 року. Для неї зняли особняк на вулиці Гвардійській. Вона, начебто, нудьгувала-депресувала... І хтось з її оточення купив їй нашу касету: «Типа, послухай, який прикол, хохли співають «гоп-стоп, Канада», ги-ги-ги!» Як всіх москалів, її приколола українська мова, і вона наказала знайти нас. Коли мені розповіли про Пугачову, я погихотів і подумав: «Ага, звичайно». Проте на початку грудня «Гадюкини» приїхали до Москви. Відіграли 20 концертів. Один раз навіть Горбачов приїжджав. Як жартував Кузя: «У залі радянський генсек, а ми йому пісні бандерівські: «В нашім ріднім СЕРЕСЕРІ – раз-два-три холера!» Смішно! А ще років п’ять до цього за таке відправили б до Сибіру». (http://www.dw.de/dw/article/0,,4550456,00.html) Бас-гітарист «Братів Гадюкіних» Ігор Мельничук згадав про подарунок, який зробила музикантам Алла Пугачова: «У 90-х цікава була річ, пов’язана з Аллою. На своїх «Різдвяних зустрічах» вона подарувала Кузі клавіші, але як для нього — трошки «рагульський» варіант, на таких грали «Фрістайл», «Ласковый май». Де вони тепер, навіть не знаємо! Але їх сама Алла подарувала! І ми їх возили по гастролях, мені доводилося їх носити. Одного разу повернулися з гастролей, і я попросив нашого барабанщика Мішу, який жив неподалік вокзалу, залишити клавіші в себе на зберігання. Він забрав. І все! Досі їх шукаємо». Гадюкінська «расчоска» Алли Пугачової знаменита ще тим, що самій Примадонні її колись подарував північно-корейський диктатор Кім Ір Сен (http://rock-ua.com/news/3345-brati-gadyukni-shukayut-raschosku-alli-pugachovoyi.html).

«Гади» не мали ані хвилини перепочинку, а Сергія Кузьминського усе більше затягувала наркотична залежність.  Бельгійські друзі Кузі, подружжя українців-емігрантів, допомогли йому з виїздом до Брюсселя, де він пройшов курс лікування та реабілітації від наркотиків. З-за кордону Кузьминський писав листи, в яких ділився враженнями від програми лікування. Їх отримував Сашко Богуцький у Львові і друкував у київській газеті «Аут».

«Хай, Сашко! Речі насправді дивні. Я вже більше тижня є clean (хоч madam N., моя господиня і споносор по програмі, із тим не погоджується, бо я ще приймаю якісь секретні pills від абстиненції, срачки і для спання. Насправді, не знаю навіть їхньої назви, та, відверто кажучи, мені і то до ски, аби легше було. А легше з кожним днем, і доза тих пігульок вже втричі знижена. Тож, коли я перестану їсти ті pills, можна рахувати, що я clean). Одна з головних ідей програми, в яку я запхався (дякую тобі, Боже), якраз у тому, що людина, яка є an addict (тобто, в наркотичній – або в алкогольній залежності, без різниці), якщо хоче повернутися до життя, мусить забути взагалі про всі речі, здібні змінити його психофізичний стан. Тобто, для нашого львівського наркомана, який має справу, як пишуть у мєнтовських експертизах, з героїном-3, після курсу дезінтоксикації і реабілітації – перша гальба пива – то є стопроцентово гарантоване повернення до добрячого дозняку ширки – через певний час».

І таки допомогло. Тож, коли Кузьминський повернувся додому у Львів, то теж започаткував тут анонімні зібрання наркоманів. Однак через незгоду з представниками міліції та влади, довелося їх прикрити.

– Загального рецепту від цього зла, напевно, немає, – розповідав Кузя. – Можливо, крім одного – треба померти і народитися заново, причому іншою людиною. Щоб, коли опіум повернеться, він тебе не впізнав.

Саме тоді, після Брюсселю, «Гадюкіни» почали поступово «вмирати». У 1995 році світ побачив останній альбом гурту «Було не любити». І все ніби налагоджувалося, але бенд розпався.

– Суб’єктивно, для мене історія з Гадюкіними була просто мідними трубами, після яких я виявився у тому умиротвореному стані, в якому перебуваю зараз, і якому дуже радий, – згодом сказав Кузя (http://tobi.in.ua/stars-for-you/articles/1402).

Через два роки після  смерті музиканта, 3 червня 2011 року у Палаці спорту відбувся довгоочікуваний концерт-триб’ют «Братів Гадюкіних» пам’яті лідера гурту Сергія Кузьминського «Я вернувся домів».

Цікаво, що концерт Братів Гадюкіних майже збігся в часі із виступом у Києві Рінго Старра, барабанщика «ліверпульської четвірки». Культові «Гади» для української музики — те саме, що The Beatles — для британської. Принаймні, за показником суспільно-музичної революційності. От тільки на відміну від The Beatles наші «Брати...» до тих пір в штучному андеграунді.

— «Гади» — це фундамент українського рок-н-ролу, — говорить Місько Барбара з «Мертвого півня». — Львів. Початок 90-х. Брати Гадюкіни, сестричка Віка... Невдовзі з’явилися Плач Єремії й «Півні». Нам здавалося, що ми — центр всесвіту. І все, що відбувається довкола, — фігня. Лише ми творимо історію. Певною мірою, так і було.

— Сергій Кузьминський — голос революції в українській музиці, — вважає Олександр «Фоззі» Сидоренко з ТНМК. — Була собі естрада. Жила на УТ-1. Потім з’явилися Брати Гадюкіни і все змінилося.

— Якось мій однокласник дав послухати касету «Братів...», — згадує Славко Вакарчук з Океану Ельзи. — Якби не послухав той запис, хтозна, чи повірив би, що можна співати рок українською мовою.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.