Концепція сильної України

Український вектор.

Зараз Україна стоїть на межі двох шляхів зовнішньої інтеграції. Це Європа чи Росія. Принаймні так  поставлено запитання, проте чи насправді це так? Чи дійсно ніякого третього шляху для України немає? Питання досить важливе, оскільки від його вирішення залежить майбутнє країни протягом наступних 50 років. Щонайменш. Тому я хочу висловити свою версію розвитку держави.

Перш за все, важливий факт, про який люблять забувати багато українських політиків, це те, що України не є суб’єктом, а лише об’єктом в міжнародній політиці. Виходячи з цього, ми мусимо розуміти, що інтегруючись в будь-який сильний союз або навіть просто укладаючи угоду із впливовою країною, ми водночас не маємо ніяких важелів, щоб змусити «союзників» виконувати свої зобов’язання відносно нас. А от нас змусити буде легко, адже Конституція зазначає, що міжнародне право є пріоритетним по відношенню до національного. Отже після вступу до Євросоюзу, якийсь суддя якогось європейського суду, за наказом зверху, буде вирішувати як і що нам робити. Та сама ситуація із Росією. А що ми можемо у відповідь? Розпочати якусь торгівельну війну, економічну блокаду чи пригрозити застосуванням зброї? Смішно. Сильні держави, вони є сильні й співпрацювати з ними дуже незручно, а іноді й невигідно.

Систему, на якій будуються сучасні міжнародні відносини, можна охарактеризувати цікавим словом – піраміда. Хтось на вершині, хтось знизу, а хтось іще нижче. Зараз за вершину борються США та Росія. Країни, які потрапляють до російської або американської зони впливу, розташовуються на рівень нижче за пірамідою. Наприклад Німеччина та Франція  - під США, проте вони також не стоять на місці. Вони засновують ЄС, держави якого тепер ще нижче за них. Як от Польща, але ж і в Польщі є розумні люди, вона, вже певно здогадалися, затягує до ЄС Україну, або це робить Росія. Шанси рівні. Тому США включаються в гру. Кінцевий результат на матиме якогось особливого значення для України. Що там, що там – сильною вона не стане.  

 Ось чому я стверджував і буду стверджувати, що ми не маємо обирати між Європейським та Митним союзами. Час вже відмовитись від політики орієнтування на когось. Якщо вже орієнтуватися, то на себе. Яким чином?

1.      Україна має сказати чітке «ні», як Європі, так і Росії.

2.      Україна має можливість та повинна шукати союзників серед рівносильних собі країн, на які вона зможе розповсюдити свій вплив.

3.      Зрозуміти: ми не Захід і ми не Схід. Ми українці.

4.      Вчитися на своїх помилках.

Ось, на мій погляд, правильна політика для розвитку сильної України.

 Денис Длугач

http://denisdlugach.blogspot.com/2013/10/blog-post_23.html