Факти про Голодомор-геноцид на Вінниччині

1 ноября 2013, 16:08
0
390
Факти про Голодомор-геноцид на Вінниччині

Голодомор-геноцид на Вінниччині: "Сільська родина Шумейків в якій було 19 дітей під час Голодомору вимерла повністю"

Інтерв'ю із дослідником Голодомору 1932-1933 рр. в Іллінецькому районі на Вінниччині і свідком Голодомору 1946-1947 рр. Покрищуком Олександром Олександровичем публікується вперше, в рамках оголошеної у 2012 році у Вінниці меморіальної акції: ''Збережемо пам'ять про Голодомор''. Метою акції є збереження історичної пам'яті про Голодомор в Україні на теренах Вінниччини і присвячується 80-річчю роковин Голодомору-геноциду 1932-1933 рр.
Покрищук Олександр Олександрович. Народився 3 лютого 1941 року в с. Вербівка, Іллінецького р-ну Вінницької області в селянській родині. Свідок Голодомору 1946-1947 рр. Родина Покрищука постраждала від Голодомору 1932-1933 рр., втративши 7 чоловік. Закінчив Київський інститут народного господарства, здобув вищу освіту. Політв'язень совєтських тюрем. Арештований у 1970 р. по статті 70 "антирадянська агітація і пропаганда", відсидів 9 років у тюрмах Москви і Казані, вийшов у 1979 році. Член Товариства політв'язнів і репресованих, Член Асоціації дослідників Голодомору в Україні. Депутат Вінницької обласної ради 2-го скликання. Проживає у с. Білки Іллінецького р-ну Вінницької області.

Що стало підставою для совєтської влади, щоб засудити Вас?

Я підготував критичний аналіз економіки Радянського Союзу на той час, зокрема сільського господарства, результати правління Сталіна, Хрущова, Брежнєва для сільського господарства. Я зрозумів, чому був здійснений Голодомор. І вирішив опублікувати ці дані закордоном. Звичайно знайшовся "стукач", який продав мене і матеріал був перехоплений КДБ. Хто зробив донос, я до сьогоднішнього дня не знаю, адже КДБ тоді працювало на вищому рівні. Мене арештували по санкції прокурора СРСР Руденка Р. А. за антирадянську агітацію. Після арешту мене привезли зразу в Москву у в'язницю Лєфортово. До речі, нещодавно відвідував Москву, тюрма знаходиться в навіпзруйнованому вигляді, а на той час, коли я сидів, вона була вщент заповнена людьми до третього поверху.

Хто вів Ваше слідство і скільки воно тривало?



Арештували мене у грудні 1970 р., а судили у лютому 1971 р. Для ведення моєї кримінальної справи призначили старшого слідчого КДБ Расторгуєва Володимира Никифоровича, згодом ще одного слідчого додали - Льва Лагутіна. Згодом Росторгуєв, який прославився переслідуваннями антирадянщиків, став генералом КДБ, заступником керівника слідчого відділу КДБ СРСР. Росторгуєв коли вів слідство допитував мене – "звідки я взяв матеріал, що в Україні загинуло від 10 до15 мільйонів людей від голоду і чому це невідомо історії?". На що я відповів, що "історії багато чого невідомо". Відсидівши термін ув'язнення вийшов у 1979 р. У 1991 році мене було реабілітовано Генеральною Прокуратурою СРСР. Взагалі тоді гостро відчувалася відраза людей до комуністичної системи, хоч і заборонялося публічно висловлювати свої думки.

Які факти про Голодомор 1946-1947 рр. Ви знаєте як свідок на прикладі Вашого села?


У Вербівці була початкова школа, я ж вчився у трьохкласній школі у с. Білки, потім вона стала семирічкою. Школа почала працювати із 1944 року після звільнення від німців. Чобіт не було, щоб ходити у школу. Учні ходили голодні і холодні, падали без свідомості на уроках. Пригадую (сміється), що мій патріотизм закінчився тоді, коли ми дізналися, що є сховане сало у директора школи в його кабінеті, тоді ми з учнями відбили колодку і поласували ним, бо ж усі були голодні. Хто мав свиню тоді, намагався приховати. Потрібно було душити свиню, надягати мішок на рило, щоб не кричала, бо треба було обов'язково здавати шкуру державі, 40-50 кг м'яса, 400 літрів молока і т.д. Непомірні податки із селян стягували. Якщо брати 1946-1947 рік, був тяжкий повоєнний час. Цікавим є факт, що коли німці перебували у селі жодна людина не померла від голоду. Реквізиції були під час німецької окупації, але голоду не було. У сталінську ж добу в СРСР була карткова система на отримання продуктів і хліба зокрема. У селянина забирали усе, що можна було забрати. Таке ж було у 1946-1947 рр., коли усе забирали в колгосп. Нашим хлібом годували також іноземні країни. От така була варварська політика радянської влади по відношенню до українських селян.

Що Ви можете розповісти про Голодомор 1932-1933 рр. на Іллінеччині?

На жаль катастрофу 1932-1933 рр. мало дослідили по кожному селу. Асоціація дослідників Голодомору у 1991 р. вирішила шляхом опитування свідків Голодомору вивчити цю проблему. Переслідували в радянський час жорстко за дослідження Голодомору. Якщо брати по селу Білки, я почав із опитування родичів, сусідів, односельчан. Займаюсь цим питанням більше 40-ка років. Я зробив опитування людей із 500-та домів у с. Білки. Всього у селі було 614 хат, практично усіх, хто були живі, із 70-х років я опитав. Можу привести такий приклад. Сільська родина Шумейків в якій було 19 дітей під час Голодомору вимерла повністю, залишилася лише одна донька Христя. Згодом Христина Шумейко, коли я брав у неї інтерв'ю, згадувала із радістю: "усі померли а я залишилася жива". Розкуркулили у селі 57 чоловік, які не мали ні землі, ні багатства, їх заганяли у колгосп. На наших п'ять сільських кутків було 6 штабів куди визивали селян і заставляли йти в колгосп. А селянин знав, якщо він віддасть землю, за що він буде жити? Одного дядька розкуркулили тільки за те, що він корчував пеньки і їх у нього було повне подвір'я. А родина у нього була бідна і уся вимерла під час голоду. Були такі що написали добровільно заяви у колгосп, такі як Романюк Тодин, Бондар Іван, тоді вони казали: "ми написали заяви і до нас не приходили трусити". Як відомо колгоспна система закінчилася так: "Україна рідна мати, не вкрадеш не будеш мати".

Скільки загинуло людей у вашому родинному селі?

Якщо взяти до уваги тільки сільський куток "Зруб", то на ньому загинуло близько 187 людей, в тому числі було 17 хат, де повністю вимерли люди. У мене є дані, що є загальний цвинтар села, на якому на квітень 1933 року лежало 400 трупів, і є ще міні цвинтарі, на які привозили мертвих на санях, грабарках, возах. Є окремі міні-поховання, близько 14-15. Ховали в лісі, коло сушні, в криницях, важко сьогодні встановити точну кількість загиблих людей. Зараз у с. Білки обсадили територію цвинтаря ялинами, а пам'ятних знаків досі немає. Є лише старий дубовий хрест у селі в пам'ять про загиблих. По моїм даним у с. Білки загинуло 700 з лишнім чоловік - жінки, чоловіки, діти, проживало ж у селі більше двух тисяч. Хоча насправді ця цифра може бути більше тисячі загиблих разом. Наприклад в будинку де жила Кавуненко Ганна вимерла ціла сім'я. Мати і донька пішли в Носівці Гайсинського району в пошуках їжі, по дорозі назад вони мали 1,5-2 кг гречаної крупи і замерзли у лісі як називали, на "Синьому". Там їх і поховали. У с. Жорнище жило більше 5 тисяч людей, а 2,5 тисячі померли з голоду, у Купчинцях померло 812 чоловік, багато померло у Криштопівці, Вербівці, Юрківцях.

Хто серед національностей постраждав від Голодомору?

Переважна більшість загиблих у селі Білки були етнічні українці, було також два євреї і три білоруси, але вони не загинули. В Китайгороді проживало 150 сімей, у Дашеві біля двох тисяч, ні один єврей під час голоду не помер, таке ж було у Іллінцях і інших містечках. Вони були захищеними і їм у містах видавали пайки. Взагалі більше як на 90% від Голодомору померли українці.

Як люди рятувалися від голоду?

На відомому хлібокомбінаті в с. Сорока заготовляли муку і відправляли на Кубу, В'єтнам і так далі. До цього комбінату збиралися сотні голодних людей, які намагалися врятуватися від голодної смерті, їли шолуху від зерна і інші рештки. А на ранок в Сороці тільки встигали збирати і ховати мертвих. Забраний хліб збирався до місцевих комор, решту відправляли на Сорочанський комбінат. Багато хлібу який не могли зберегти псувалося. Ховали також хліб і збіжжя у Криштопівці в лісі. Цікаво, що саме в цей час у Москві планувалося велике будівництво і керівництво вирішило садити дубові лісові площі, щоб згодом відправляти деревину на Москву для оздоблення нових будівель. Про цей факт практично не згадується. Біля Будянського лісництва також є велика братська могила, усіх хто помер прямо у лісі поховали. До сьогодні ця могила зберігається.

Наскільки Ваш підрахунок відрізняється від офіційної статистики?

Ряд своїх досліджень я опублікував у районній газеті "Трудова слава". По Іллінецькому району відома офіційна цифра 4 тисячі загиблих. По с. Білки дають цифру в 30 людей серед моїх 700 осіб які я подав, це дані обласної державної адміністрації і обласної ради. Робився збір інформації поспіхом, в основному при Ющенку це було. У вимерлі села з Росії завозили люд – росіян, білорусів, з інших республік, це також велика тема, яка потребує дослідження.

Хто на місцевому рівні здійснював репресії і відбирав у селян хліб?

Це активісти місцевих буксирних бригадах, в мене є повний їхній перелік по прізвищам. В районі люди наспівували такий мотив: "Мужики ви, мужики ви, а ми - комуністи, ви будете сіяти і жати, а ми будем їсти". Так сприймав актив колишнього Дашівського (нині Іллінецького) району політику на селі. Відповідальною за цю роботу у районі була Замурейко – уповноважена за проведення колективізації у районі, що заганяла людей у колгоспи. Відомий такий випадок: у селянина Гончара комуністичні активісти зробили штаб, де зокрема відбулося групове зґвалтування двох неповнолітніх дівчат, які потім не могли вийти заміж. У селі були перебиті усі жорна, забрано усі кожухи, щоб усі люди виздихали. Замурейко проводячи загальні збори, як описують очевидці сказала: "Нам ваша земля не нужна, нам вы не нужны". Про ню очевидці розказували, що вона була сексуальна збоченка. Якщо брати, то у селі Білки у 1930 році було утворено колгосп "Нива". Спочатку головою був 6 місяців Сніцаренко, а в 1931 р. став Олександр Майборода, в якого я брав кілька разів інтерв'ю. Майборода вступив у партію у 1927 р., він згадував про Замурейко так: "ето била веселая женщина". Комуністи і партократи, я їх називав квитконосіями, їм давали доручення, якщо знайдуть у селян щось, то їм перепаде 15%. Був у нас такий у селі Білозор, член буксирної бригади, що був головним шпичкарем, але також здох від голоду. Під час зими 1933 року у Білках було 73 факти підпалу хат, в тому числі активістів, що можна вважати фактами спротиву селян. Для дослідників сьогодні важливо установити імена і національність усіх уповноважених по колективізації від районного до обласного рівня у республіках колишнього СРСР.

Чи були у районі "Торгсини"?

Був "Торгсин" у Юрківцях Немирівського району. У Торгсин здавали практично усе, що можна було обміняти. Це була продумана політика Кремля. Здавали останні залишки монет, обручки, кульчики, дорогоцінності. Носили також в Торгсин у Гайсин.

Хто постраждав із Вашої родини від колективізації, Голодомору і репресій?

Із мого дядька зробили куркуля і вислали на Біломорканал. Це Назаренко Федір Васильович, якого забили, згодом він був реабілітований. Мамині брати – Петро і Парфень померли із голоду лежачи на призьбі. А інший брат Назаренко Петро, коли відбувалася сівба гороху, був побитий прикладами місцевим активістом і помер на третій день після цього. Моєї бабуні свекор помер наївшись мушійки і двоє його дітей. Моя мати вижила, оскільки мій дід Тодось був головою Комнезаму (комітет незаможних селян – ред.).

Яка на Вашу думку була головна мета Голодомору?

Протягом півроку виморити голодом 10 мільйонів, це була страшенна трагедія. Україна пережила три Голодомори – 1919-22, 1930-1933 рр, 1946-1947 рр. Чому я датую із 30-го року, саме в цей час починається насильницька колективізація і репресії, які передували Голодомору. Завданням російської влади було підкорити своїй волі українців. Ті хто готував голод, розуміли, що найлегше знищити було українців у місті, ті ж що були у селі зберігали традиції і національну свідомість. Ця акція була спрямована на нищення національної культури і духовності українців. А такою великою культурою, яка у нас була, ми можемо пишатися. Комуністична влада прагнула організувавши Голодомор знищити задатки української самостійності, боротьби незалежність, здатність народу до опору.

Детальніше інтерв'ю (у розгорнутому вигляді) можна переглянути на відеозаписі:
Голодомор-геноцид на Вінниччині. Інтерв'ю із дослідником, http://www.youtube.com/watch?v=t68B6MC9WcM.

Інтерв'ю записав Володимир Барцьось,
16 червня 2013 року у м. Вінниці

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.