Берестейська унія: причини і наслідки

Берестейська унія - шлях порозуміння релігійних питань

                           Берестейська унія 1596 року

До

 Проблема релігійного питання між православною та католицькою церквою на теренах тогочасної України-Русь з’явилась наприкінці  XIV ст. після об’єднання  польського, литовського та руського народу в одну державу.

Першою спробою для вирішення цього питання була ініціатива київського митрополита Ісидора, який на Флорентійському соборі 1439 року  підписав акт про об’єднання східної та західної церков, які розкололися в 1054 році.  Але цей акт так і залишився нереалізованим.

Знову питання було піднято на Тридентському собрі 1544-1563рр. Було проведені освітні реформи, зокрема почали будуватися семінарії для духовенства та колегії для звичайних прихожан.

Польський кардинал Станіслав Ґозій стверджував, що єдиною є лише римо-католицька церква і найкраще для Русі було б з’єднатися зі столицею істинної віри. Це сприяло б покращенню відносин між православними і католиками, зміцненню держави і підвищенню культурного рівня.

Зважаючи на непривабливе становище Православної Церкви в державі, низький рівень освіченості духовенства, його численні моральні вади, в середовищі православних ієрархів поволі утверджується ідея церковної унії. У такий спосіб ієрархи сподівалися знайти порозуміння зі світською владою, отримати належну підтримку з боку короля, гарантувати Православній Церкві гідне місце. У кінцевому результаті це мало б припинити утиски вірних і зупинити перехід пастви у католицтво.

І от 20 червня 1590 року, четверо владик руських єпархій - Кирило Терлецький, Гедеон Балабан, Лев Пелчицький, Діонісій Збируйський - на синоді в Бересті 1589 р. таємно від решти склали лист-проект до Папи Римського, де виразили свою готовність визнати його верховенство за умови збереження традиційного церковного устрою Русі та консервації грецького порядку проведення богослужінь.

Проте в середовищі світської еліти України та нижчого духовенства ідея церковної унії, навіть на досить поміркованих умовах, отримала різко негативну оцінку. Зокрема, князь В.-К. Острозький в ультимативній формі поставив вимогу про публічне обговорення справи за широкої участі не лише духовенства, а й шляхти. Проти унії одностайно виступали православні братства, не знаходила вона підтримки в значної частини руської шляхти та нижчого духовенства.

Наприкінці 1594 року були укладені Торчинські артикули з викладом умов, за якими мала здійснитися унія. Головними умовами було збереження форми таїнств та обрядів Руської церкви, а також те, що православні володарі отримують місця в сенаті на рівні з католицькими єпископами.

 Під час

 Восени 1595 року було вирішено, що луцький єпископ Кирило Терлецький та володимирський єпископ Іпатій Потій вирушать до Риму як представники Київської митрополії та представлять 33 статті Унії, сформованої на підставі умов Флорентійського собору.

15 грудня 1595 року – була укладена Берестейська унія.

 Після 

 Зрозуміло, що не відбувалося швидкого поширення унії одразу. Масового поширення унія набула лише в XVII – XVIII століттях.

З самого початку частина православного духовенства відкинула унію. Уніати ж — проголосивши унію, визнали владу римського папи, прийняли основні догмати католицької церкви, зберігши, православні обряди та відправу церковнослов'янською мовою.

 Одним з найголовніших наслідків унії був розкол церков на: православну, католицьку та унійну, а це в свою чергу сприяло тому, що населення руських земель поділилося в конфесійних питаннях.

Також, унія дала поштовх для розвитку православної так унійної церков. Підтвердженням цього є поширення полемічної літератури, головною ідеєю якої була ідея про єдиний руський народ. Одним з найяскравіших представників полемічної літератури є Іван Вишенський.

Почали буду ватися унійні школі,зокрема в Холмі, Бересті та Володимирі.

На тлі цих подій поглиблювалася денаціоналізація української шляхти: нащадки знатних родів переходили на католицтво або унію.

 У перший час після Берестейської унії уніати відчули глибоке розчарування: вони сподівалися на допомогу і співпрацю латинського духовенства Польщі, на що нібито вказувало його ставлення до Собору в Бересті, насправді ж зустріли відкриту ворожість. Після Берестейської унії виявився трагізм Української Уніатської Церкви, — пише Вінтер: православні ненавиділи уніатів за зраду, а Римо-Католицька (Польська) Церква не вважала їх за повноцінних громадян, бо вирішальним для неї було питання національності. Поляки прагнули такого об'єднання Церков, щоб православні цілковито відмовилися від своїх догматів, історичної традиції, обрядів. Уніатська Церква стала тільки «терпимою» в Польщі, як терпимою була Православна. Польський історик, єпископ Ліковський, пише, що польське духовенство, замість притягати до себе уніатів, їх тільки принижувало.