Паліативна допомога в Україні – маємо надію

6 ноября 2013, 16:57
кандидат медичних наук, головний лікар Вінницького онкологічного диспансеру, Голова правління ГО "Асоціація онкологів Поділля"
0
129

Як не прикро це усвідомлювати, але ніщо не вічне. Не вічні й ми. Колись, можливо, медицина й наука пересилять хвороби, але зараз ми, лікарі, на жаль, можемо вилікувати не всіх.

Єдине, чим можна допомогти смертельно-хворим людям, -  поліпшити якість останніх днів їхнього життя й полегшити симптоми невиліковного захворювання.

Словосполучення «паліативна допомога» увійшло у наш лексикон не так давно. Це поняття разом із хоспісною допомогою поширені у цивілізованих країнах Європи і світу. Україна лише наближається до рівня розвиненого цивілізованого суспільства,  в якому найвища цінність – людина і її життя. І те, як людина йде з цього життя, теж не менш важливий аспект.

Сьогодні в Україні проживають близько 3 мільйонів людей у віці від 75  років і старші, більшість з них потребують медико-соціального догляду, паліативної й хоспісної допомоги. Крім того, в нашій країні щорічно реєструється близько 160 тисяч онкохворих, а понад 90 тисяч пацієнтів з них помирають в муках, відчуваючи надзвичайно сильний больовий синдром. Щорічно не менше 500 тисяч українців разом із членами своїх родин – а це майже 2 мільйона осіб – потребують паліативної допомоги. В переважній кількості випадків, вона особливо потрібна хворим на серцево-судинні та онкологічні захворювання.

Україна поки що робить невпевнені кроки на шляху вирішення цієї проблеми. На 1 січня поточного року у системі Мінздраву діють лише 5 стаціонарних хоспісів і 13 паліативних відділень на 521 стаціонарне ліжко, 7 центрів центрів профілактики і боротьби з ВІЛ/СНІД мають до 50 хоспісних ліжок. Ще 3 хоспіси є благодійними закладами, які мають 65 ліжок, їхніми засновниками є місцеві управління охорони здоров’я.  Пояснювати, що рівень паліативної допомоги у нас надто низький, зайве. І зумовлений він самим принципом роботи вітчизняної медицини, основні ресурси якої спрямовані на виліковування пацієнта. Якщо вилікувати хворого не вдається, він виявляється викинутим з системи медичної допомоги. Стаючи «баластом» для лікарняного відділення, його відправляють додому, на руки до родичів та лікарів районної поліклініки, у яких зазвичай немає ні коштів,  ні кваліфікації, ні часу для догляду за вмираючим.

На мій погляд, на сьогодняшній день, основними проблемами надання паліативної та хоспісної допомоги є недостатня кількість закладів що ії надають, їх недостатнє фінансування бюджетними коштами. В Україні відсутні загальнодержавні стандарти надання цієї  допомоги, більшість громадян не мають доступу до адекватної комплексної та хоспісної допомоги. Насамкінець, ми не маємо  достатньої  кількості  спеціалістів, підготовлених для роботи у подібних закладах. 

Спеціалісти відзначають, що на створення в Україні національної системи паліативної та хоспісної допомоги європейського рівня потрібно не менше 12-15 років.  Зближення з Євросоюзом гарантуватиме, що на цьому питанні не буде поставлено крапку, і наше суспільство стане по-справжньому цивілізованим і гуманним.  

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.