Пекельний автобус або про в’язнів з квитками

6 ноября 2013, 17:24
журналист
0
193
Пекельний автобус або про в’язнів з квитками

Автобус, що прямував за маршрутом «Хуст-Одеса» вразив мене у найгіршому сенсі цього слова. Якими махінаціями займаються транспортники вирішила поділитися з навколишнім світом.

Нещодавно я, зі своєю восьмирічною донькою Лізою та колегою Олександром Сеньком поверталися з робочої поїздки зі славного містечка Рахів, що в Закарпатській області. Усі приємні вражання, які залишилися у нас від перебування у цій самобутній місцевості, ледь не перечеркнула поїздка в автобусі до Івано-Франківська. Тому, своїми переживаннями вирішила поділитися з навколишнім світом аби усі знали, якими махінаціями займаються транспортники та які жахливі послуги вони надають українцям і гостям нашої держави.
На Рахівському автовокзалі ми чекали комфортабельний автобус. Адже, в нашому розумінні – транспортний засіб, що перевозить людей з одного кінця країни в інший має бути саме таким. Натомість автобус, що прямував за маршрутом «Хуст-Одеса» вразив нас у найгіршому сенсі цього слова. На мийці він певно не був вже дуже давно, всередині пилюка у кілька слоїв, підголовники сидінь з білих перетворилися на сірі, за брудними вікнами світу білого не видно. Антисанітарія повна.
Свої місця, що були вказані у квитках, нам довелося, у прямому сенсі цього слова, відвойовувати, бо на них вже сиділи інші пасажари. Здавалося, зараз розмістимося і все буде гаразд. Але не так сталося, як бажалося. Одне з місць перед нами виявилося поламаним. Перспектива тримати у себе на руках спинку попереднього крісла разом з пасажиром не радувала. Тому довелося лагодити самотужки, підставивши дощечку. Про те, що люди можуть травмуватися, чомусь не подумав ні власник транспорту, ні самі водії. Не подумали й про те, що несправний автобус у такий далекий рейс в майже тисячу кілометрів, може випустити хіба що злочинець. 
Далі виникла проблема з розміщенням багажу. Аби поставити сумку у багажне відділення, мені довелося просто «відкрити рота» на водія, який у всіх вимагав показати оплату багажу. Це мене розізлило неймовірно, адже у квитку чорним по білому вказане місце для багажу. Так перебороли ми ще одну проблему.
Нарешті, автобус рушив. Досить швидко він доїхав до автовокзалу «Ясені». Диспетчер зайшла до транспорту і вигукнула: «6, 34 місце – піднімайтесь. Мені потрібно посадити людей з місцями». Ситуація була якась дивна. Тому, ми вирішили розібратися. 
Поряд сидів студент Михайло. Його квиток був без місця, бо він купував його завчасно, за 14 днів до відправлення. Заплатив повну суму, як за квиток з місцем, але ще у Рахові зрозумів, що до Франківська йому доведеться їхати стоячи. Михайло купив іншого квитка знову ж таки за повну суму, де було вказано місце №1. Та такі квитку були ще й у інших людей. 
Диспетчер з автовокзалу «Ясені» нам пояснила, що винуваті касири з Тячева, які видають завчасні квитки без місць, а людей про це не попереджають. Мовляв це квитки, які пробиті лише через касовий апарат і не більше, тобто фількіна грамота. Але ж такі квитки видали не тільки в Тячеві, а й на інших автовокзалах. Виникає питання – куди йдуть гроші від таких ось квитків, чому автостанції не узгоджують між собою місця, як взагалі таке можливо?
Диспетчер додала, що такий головний біль у них завжди як на вихідні, так і у святкові дні, коли пасажиропотік зашкалює. Це підтвердили й інші обурені пасажири.
Без місця залишився і Андрій, хоча у квитку в нього чітко було вказане сидіння №9. За свою дорогу до Умані він виклав 199 гривень 33 копійки. Ми здивовано запитали, чому ж він з місцем змушений стояти? А він якось зніяковіло відповів, що водії з диспетчером не змогли між собою розібратися.
Та у всій цій ситуації водії не розгубилися. Вони почали швидко роздавати завчасно підготовлені табурети, щоб посади «вільних» від місць пасажирів у проході. 
Тоді нам і стало зрозуміло, що й до чого. Це добре продумана корупційна схема, де касири чи начальники автовокзалів разом з власниками автобусів отримують ліві доходи та ділять їх між собою. Діє ціле злочинне угрупування, яке через власну жадобу гребує правами споживачів, порушує усі можливі правила безпеки та дорожнього руху, а до людей ставиться, вибачте на слові, як до бидла.
Схоже, що у цих корупційних схемах замішані й місцеві ДАЇ, адже водії абсолютно спокійні, вони не бояться, що їх можуть зупинити й покарати. Та власне цього ніхто, за всю дорогу, й не зробив.
Справжнє пекло почалося після автовокзалу «Ясені». Усі вихлопні гази повалили в салон, навколо стояв блакитний туман, всі люки були закриті, вікна не придатні до відкриття. Поряд та попереду сиділи люди на табуретах, зверху нависав чоловік, якому довелося стояти. 3,5 половиною години газової камери і жодної зупинки. Мене з дитиною рятувала тільки вода та вологі серветки. Всю дорогу мені здавалося, що або я втрачу свідомість або ж усі навколо побачать, чим я поснідала. Від нестачі повітря мій організм почав панікувати і ще б трішки почалася б істерика. На щастя ми прибули у Івано-Франківськ, двері з пекла відчинилися і свіже повітря нас врятувало.
Я запропонувала одному з водіїв наступного разу видавати пасажирам протигази, нащо він відповів: «Не подобається, не їздьте». 
Ось такий він сервіс по-українськи. 
Цей автобус ВН 3878 ВТ, який виконував рейс №637 «Хуст-Одеса" мав би стояти на штраф площадці, його власник залишитися без ліцензії на перевезення пасажирів, а водії-хами звільнені з роботи, бо їх не можна допускати перевозити навіть скотину, адже й тварини від таких людей лише страждатимуть. 
Не доведи боже якомусь туристу таке пережити і побачити як нам. 
Душа болить за власний народ який мовчить і терпить, бо у більшості своїй не вірить чиновникам, що вони здатні щось змінити на краще. Однак я знаю точно, що під лежачий камінь вода не тече. І хоч кажуть, що мовчання - золото та не в цьому випадку.
Мені здається, що Міністру інфраструктури України Володимиру Козаку варто було б уважніше ставитися до виконання своїх посадових обов’язків та навести лад у своїх підвідомчих структурах, адже Україна поспішає семимильними кроками до Європи. Так можна залишитися й без надто зручного міністерського крісла. 
А ще у володіннях Володимира Козака мали б попрацювати правоохоронні органи та прокуратура аби злочинці отримали по заслугах і припинилося це ганебне знущання над людьми.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.