Окрема думка з приводу навчання дітей села

17 ноября 2013, 07:02
0
320

...розпочинаючи з 5 класу, дітей централізовано возили навчатися до районного центру.

Життя в селі. Більше, аніж половину власного життя мені волею долі прийшлося прожити в селі, працюючи в сільських школах. Тут же, в селі, пощастило народити та виростити  дітей. Обом ми намагалися дати окрім загальної освіти ще й позашкільну. Наша родина була не самотня у подібних прагненнях, то ношу супроводу дітей до районного центру ділили порівну з батьками інших дітей. Та ось проблема – для того, аби потрапити на заняття до музичної школи, або на заняття танцювального гуртка, інших гуртків дітям потрібно було пропустити два-три уроки загальноосвітньої школи. Воно то й нічого, якщо вдома батьки прослідковують, аби діти наздогнали пропущене. Та не завжди, та й не всім батькам таке під силу, бо ж, зазвичай, часу на те немає. Роботи після роботи у селі вистачає. Через що і прогалини в знаннях у дітей залишаються.

    Пізніше, із впорядкуванням пасажирських перевезень маршрутами село-райцентр, та появою мобільних телефонів, вже іншим батькам та іншим дітям стало трішечки легше в плані звільнення батьківського часу. Дітей батьки відпускали без супроводу. Та, все ж , уроки пропускати приходилось, для того, аби потрапити  вчасно на рейсовий автобус. Так, батьки, що залишались вдома, надзвичайно хвилювались. Особливо якщо діти спізнювались і, в розпачі, телефонували додому. Ситуація вирішувалась тим, що дітей забирали до себе на ніч знайомі, або ж  знайомі таксисти привозили малят у село.

 Та залишається факт, для того, аби здобути додаткові знанні та вміння гри на музичному інструменті, вміння володіти власним тілом у мистецтві танцю, або ж у певному виді спорту, вміння малювати  або ж створювати моделі літаків чи автомобілів сільській дитині необхідно пожертвувати частиною знань та вмінь, що іх отримують учні загальноосвітніх закладів.

 Наступна ситуація. В селах все менше залишається людей. Серед  дітей, що залишились, збільшується частка учнів, які не бачать власного майбутнього, пов*язаного із міцними знаннями. Таким чином ті , що навчаються в класі краще за інших, зазнають морального тиску з боку ровесників вже навіть тим , що отримують прізвисько «ботан». Діти відверто в розмовах діляться: «Ботани?  Вони лише вчать та вчать. Вони ж зовсім не цікаві. Із ними ніхто товаришувати і не стане» В такому середовищі  морально сильніші  дітки витримують та вчаться, хоча є певні проблеми у спілкуванні із однолітками. Ті ж , хто слабший, перестають віддавати сили роботі над собою для опанування програмного матеріалу.

  От і сподобалась ідея того, щоби , розпочинаючи з 5 класу, дітей централізовано возили навчатися до районного центру. Чому?

По перше – діти знаходитимуться в колективі однолітків, який  складається не з 6-10 учнів, а із 30-40 в класі, або й більше, в паралелі. Це дає можливість реальної соціалізації. Крім того діти, що стараючись вчитися, мають моральну  підтримку . Тобто дітей, що вчаться, в класі стане більше, і їм легше буде не просто витримати масу насмішок над власним світоглядом, а й створити атмосферу, в якій слабший стане прагнути стати сильнішим.

 По-друге – дітей зранку відвозитиме шкільний автобус. А це означає, що їм не потрібно буде втовплюватисьдо рейсового автобуса.  Так, саме втовплюватись, оскільки інколи людей стільки прагне в базарний день попасти на торг, що їх набивається як оселедців у бочку.

 По-третє – діти після навчання В ОСНОВНІЙ школі матимуть змогу, вже не пропускаючи уроків, відвідувати заняття музичної, спортивної, художньої шкіл, різноманітні гуртки центрів позашкільної освіти.  

Залишається організувати такий порядок життя для дітей. Яким чином?

По – перше автобусом керують директори (адміністрація) шкіл для того, щоби мобільно реагувати на різноманітні ситуації на кшталт загальношкільних подій, коли дітей потрібно відправити зі школи хвилин на 30 - 40 пізніше звичайного часу.

 По-друге – відвозити дітей додому варто двома рейсами. Один – відразу після уроків для тих учнів, що не відвідують позаурочні заняття, другий – ввечері, для тих учнів, що залишились. Адже і залишитись діти мають змогу не лише для позаурочних занять, а й для відвідувань бібліотеки, для спілкування як із вчителями, так і з однолітками.  Як бути із розкладом  спортивних секцій-різноманітних гуртків, щоб години роботи відповідали часу перебування доїзжаючих дітей в райцентрі?  Про це домовляються  адміністрації відповідних закладів.

По-третє – учні повинні мати змогу отримувати другий сніданок,  після другого уроку,  оскільки не всі діти вдома зранку бажають їсти, а отже до обіду після уроків, який також організовується в шкільній їдальні для бажаючих. Та в школі має бути кімната відпочинку із м*якими меблями, або ж ті самі м*які меблі мають бути в коридорах, як те є у школах Туреччини, де пощастило побувати на оглядинах одній із наших учениць.

 А якщо сільська громада стане на бік сільської школи? Чи не краще, для спокою людей, які впевнені у необхідності існування саме їх школи, таку школу залишити діючою не зважаючи на кількість в ній людей? Адже люди довіряють вчителям.

Існує й інше, що не покидає думок. Якщо створювати життя за цією схемою, то багато вчителів залишаються без роботи. І ЯК бути в подібній ситуації? Адже живі люди, які повинні дбати про родини – то одне, а друге – то яскравий приклад відношення держави до вчительства.

  Сперечаємось із колегами про доцільність такого  виходу із ситуації, що склалась. Різні думки. Є пересторога про те, що діти некомфортно почуватимуться серед міських учнів, є пересторога про те, що діти втомлюватимуться (і це найімовірніше). Та на фоні швидкого зменшення кількості сільського населення бачимо, що прагнення до скорочення сільських шкіл не оминути, то чи не краще, все ж таки створювати центри округів не в селах, де НІЯКОЇ можливості отримати ще й ПОЗАШКІЛЬНУ освіту у дітей не буде, а в районних центрах. Що, до речі, поодинокі батьки й роблять, відправляючи дітей на навчання в школи районного центру, мотивуючи не лише необхідністю позашкільної освіти, а й тим, що серед більшої кількості учнів іх власні діти матимуть змогу реально оцінити власні сили.

 Певно, є інший варіант організації життя сільських дітей. Як вважає депутат Сквирсько ї районної ради    Хвиль  Леся Юріївна, неможливість навчатися вдома призведе до зникнення надзвичайно великої кількості сіл з карти країни. Якби школи мали достатнє фінансування, то й проблем не було б.  Як стверджують колеги, які навчались в сільських школах, на радянські часи вони мали змогу дивитись і діафільми, і документальні фільми, проводити досліди на уроках хімії, фізики, за рахунок господарств щороку відвідували визначні міста союзу. В селах працювали філіали музичних шкіл, діти були охоплені  гуртковою роботою.  На сьогодні того всього немає.  Повернення ж сільським школам достатнього фінансування показало б як батькам, так і дітям, що саме держава піклується про них, саме держава зацікавлена у тім, щоби село залишилось жити.


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.