Паспорт, горілка, таксі

20 сентября 2010, 21:27
Людмила Щербанюк, перекладач. Закінчила Київський національний університет ім. Т. Шевченка, факультет іноземної філології (анг
0
15

Паспорт, горілка, таксі

Закутана у найкращих традиціях конспірації у синю хустку та защебнута на усі ґудзики свого блакитного манто, я виступила з турецького літака на іранську землю. З якогось перського дива мене розпирала неймовірна радість від того, що я таки дісталася цієї країни-загадки. З цього моменту усі мої чуттєві приймачі було налаштовано на фіксацію найменших деталей побаченого і почутого.

Експрес-екскурсія Іраном відбулася уже безпосередньо у коридорі аеропорту, на стінах якого розміщено гігантські фотографії найвидатніших пам’яток міст, більшість яких я планувала відвідати: Тегеран, Шираз, Персеполь, Ісфахан, Язд, Кашан, Табриз…

У свою чергу іноземних прибульців на паспортний контроль я стала з сумбурними міксом упередження, підозри і якогось навіть урочистого хвилювання – як не як перший контакт з суворою іранською владою! Однак, влада спроквола підняла на мене свої меланхолійні перські очища, аби звірити фотознімок у паспорті з оригіналом, сонно покліпала на екзотичне слово "Ukraine" на титульній сторінці, шльопнула в’їзний штамп поруч з візою і протягнула мені мою ідентифікаційну книжечку назад.

Окрім ручної поклажі, у мене більше з собою нічого не було, тому я попрямувала безпосередньо на вихід, де залишалося подолати останній бар’єр: пункт перевірки багажу. Одна моя знайома поцікавилася у мене, чи не брала я з собою в Іран українську горілку, ну так, на сувенір… Вона, звичайно, збиткувалася з мене, тому що привезти в Іран мінзурку навіть слабоалкогольного напою, це все одно, що взяти з собою два чемодани ядреного кокаїну. Ні, не брала:)

Без горілки, кокаїну чи зброї, я незабаром стояла перед довжелезною чергою чепурних жовтеньких таксі, одне з яких вже досить скоро мчало мене у напрямку Тегерану (міжнародний аеропорт знаходиться на відстані 30 км від міста; таксі коштує 20-25 дол.). До речі, організація роботи таксі деяких аеровокзалів Ірану мені дуже сподобалася. Поруч з виходом з терміналу летовища, як правило, є диспетчерська кабінка. Ви підходите до диспетчера, і він видає вам карточку з фотографією та іменем водія таксі, номером його машини та іншою такою інформацією, а потім оголошує наряд відповідному таксисту у мікрофон. Так, принаймні, було у Ісфахані та Табризі. У самих же містах таксі дуже багато і проїзд коштує недорого – 2-3 долари. Деякі машини курсують за принципом маршрутного таксі і підбирають кількох пасажирів, які їдуть в одному напрямку. Автомобіль можна замовити по телефону або ж просто стати над дорогою, інколи навіть не потрібно махати рукою – майже одразу котрийсь водій вам посигналить двома куцими гудками, що на автофарсі означає "потрібна машина?"

До речі, про перську мову. Отож, мчу я серед ночі у таксі до Тегерану….
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости Украины
ТЕГИ: паспорт,таксі,горілка
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.