Мчу в таксі - вчу фарсі

22 сентября 2010, 20:47
Людмила Щербанюк, перекладач. Закінчила Київський національний університет ім. Т. Шевченка, факультет іноземної філології (анг
0
11

Мчу в таксі - вчу фарсі

Темінь. Десь попереду заграва електричних вогнів великого міста. Зліва і справа проносяться мимо рідкі кущики, поодинокі дерева, якісь придорожні конструкції... У стані лоскотливого збудження від занурення у новий невідомий світ я намагаюся вже зараз угледіти у досить пересічній дійсності за вікном щось незвичайне.

Хвилин п’ять їдемо мовчки, лише з динаміків автомагнітоли соловейком заливається якась голосиста іранська співачка. Водій пустотливо поглядає на мене у дзеркало заднього виду. Дивакувата на вигляд іноземка, я добродушно сміюся. Врешті він вирішує спробувати налагодити зі мною контакт. Так розпочинається мій перший в Ірані урок перської мови.

Збираючись у будь-яку поїздку за кордон, я завжди беру з собою розмовник, за допомогою якого можна поспілкуватися з місцевим людом. Втім цього разу я оббігала Петрівку (найбільший у Києві книжковий базар) вздовж і впоперек, але розмовника перської мови, або фарсі, так і не знайшла. Мій польський колега, який свого часу працював в Афганістані, дав мені розмовник дарі, яка, так само як і таджицька мова, вважається варіантом перської. Я також накопала декілька уроків у YouTube’і та навчилася казати "Вітаю (Salam aleykum)! Вибачте, пане/пані (Bebakshid, ara/hanum), Ви говорите англійською/перською (engelisi/farsi baladid)? Я – українка (Ukraini astam!)" Як бачите, все просто!:) Ще одна корисна фраза, яка мені часто допомагала – це "namifakhmam" або "не розумію".

"Мохаммед", – каже мені водій і показує на себе. "Шома?" (себто "Ви?"), – і показує на мене. "Есмам Люда аст",– відповідаю (впевнена, що вам усе зрозуміло:). "Ас коджа астід?", – запитує Мохаммед (тобто "звідки Ви?"). "Укрейн!", – кажу. "Ооооо", – багатозначно затягнув Мохаммед і закотив очі догори, так, що я вже почала придумувати, як мені йому пояснити, де це, аж раптом він, простий тегеранський таксист, мені видає: "Кієв?" Ну, як тут не бути приємно враженим?! Це був для мене перший доказ того, наскільки іранці освічений народ. Пізніше, я ще не раз у цьому пересвідчувалася.

Поки ми так теревенили про те, про се, почався Тегеран. Мушу визнати, що, хоч я і читала, що архітектура міста не дуже апелює до естетичних смаків, мені все ж не вдалося уникнути легкого розчарування – сірі, переважно кубічні, споруди подіяли на мене дещо депресивно, але я вирішила придивитися до них уважніше при денному світлі.

Незабаром ми вже під’їхали до мого готелю. Поки я заселялася, Мохаммед не відходив ні на крок і не поїхав, доки не переконався, що мені є, де заночувати. Перед цим він щось настійливо намагався втовкмачити мені про "завтра" і про "ранок", але я "не могла" нічого второпати, повторюючи "namifakhmam" і наївно кліпаючи очами.

Врешті, я дісталася свого номера (була десь четверта ранку), впала на ліжко і згодом мирно засопіла. Поруч на стільчику примостилася моя нетерплячість і стала терпляче чекати, коли я прокинуся, щоб погуляти зі мною по Тегерану....
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости Украины
ТЕГИ: Тегеран,таксі
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.