День Другий - Шираз - Шах-Чера

15 ноября 2010, 10:02
Людмила Щербанюк, перекладач. Закінчила Київський національний університет ім. Т. Шевченка, факультет іноземної філології (анг
0
9

День Другий - Шираз - Шах-Чера

Я прихильник того, щоб усюди ходити пішки, раз уже ти називаєшся туристом. А то, що це за задоволення – роз’їжджати на авто у незнайомому місті, так і не роздивишся нічого… З такими ідеалістичними уявленнями під сліпучим сонцем при температурі повітря десь під сорок градусів з картою у руках я завзято заходилася шукати Шах-Черу…

Мій ентузіазм почав потроху спадати, коли мені довелося кілька разів перейти дорогу. В Ірані це інколи проблематично зробити, навіть на зелений сигнал світлофора – машини, звичайно зупиняються, але на сто відсотків впевненим бути не можна. Більшість іранців перебігають дорогу, де прийдеться, маневруючи, як виходить, поміж квапливими автівками. Я кілька разів хапалася за серце, коли бачила, як деякі матусі за руку ведуть своїх малолітніх дітей через автомобільний потік. Що й говорити, такі екстремальні враження мені мало прийшлися до душі…

Незабаром з’явився і другий аргумент для того, щоб відмовитися від піших оглядин міста. Шах-Чера у моєму уявлені мала бути мечеттю і, судячи з моєї карти, знаходитися десь недалеко від Цитаделі Карим Хана, звідки я вийшла. Тому, прямуючи вулицею, я шукала якісь вказівники на мусульманський храм. Однак недарма Шираз вважається релігійним містом – таких вказівників виявилося аж занадто багато, і дуже скоро я розгубилася, не знаючи, куди йти далі.

Отож мені знову на підмогу прийшли мої добрі іранські друзі – таксисти. Не встигла я махнути рукою, як поруч зі мною вже стояв кабріолет – я сказала, куди мені потрібно, і хвилин за десять була там.

Що ж таке ця загадкова Шах-Чера? Це не просто мечеть, а ще й усипальниця братів Ахмеда і Мухаммеда. А хто ж вони такі, оті брати? Для того, щоб відповісти на це запитання, треба пригадати, що іранці переважно шиїти (з арабської – "прибічники"). Вони вірять у посланницьку місію пророка Мухаммада і вважають, що мусульманською общиною мають керувати не виборні особи (халіфи), а обрані потомки пророка – імами. Це діти від двоюрідного брата пророка Мухаммада та його дочки Фатіми. Таких імамів є дванадцять. Одного з них звати Алі ар-Рида або Імам Риза (в Ірані, мабуть, половину чоловіків звати або Алі, або Риза). Це восьмий шиїтський імам, потомок пророка Мухаммада у сьомому коліні, і єдиний, похований в Ірані у місті Мешхед недалеко від кордону з Туркменістаном (інші поховані або в Іраку, або у Саудівській Аравії). Так от Ахмед і Мухаммед – це брати цього восьмого імама Рези, а всі троє вони є синами сьомого шиїтського імама Муси аль-Хадима.

Сам храмовий комплекс було збудовано у XIV ст. царицею Таші Хатун, яка була жінкою набожною і опікувалася мистецтвами. А назвали його Шах-Чера або Цар світла, через те, що на місце поховання братів свого часу вказала заграва, що вибивалася з-під землі.

Вийшовши з машини, я, вже добре ознайомлена з місцевими правилами, пішла до жіночого входу, закритого від цікавого, у першу чергу чоловічого, ока важким перським килимом. Там, як в аеропорту, проходив контроль на безпеку – усі відвідувачки проходили через металічну рамку, після чого відбувався ще й особистий огляд. Ось тут мене і зупинили.

Я довго не могла второпати, що від мене хочуть. Спочатку подумала, що не можна фотографувати, бо жіночки, які слідкували за порядком на вході, весь час показували на мій фотоапарат. Коли я сховала його у сумку, вони почали між собою переглядатися і збентежено радитися, киваючи то на мене, то на вихід. Врешті-решт, одна з них взяла мене за руку і вивела на вулицю. Ну ось, на цьому моя екскурсія до Шах-Чери завершилася, подумала я.

Але жіночка мені змовницьки посміхнулася і повела мене до розташованої поруч камери схову. Ах ось воно що! Так би зразу і сказали! Після того, як я здала усі свої речі, вона повела мене до іншого будиночку, де знаходився імпровізований гардероб, і взяла для мене білу у дрібну синю квіточку чадру. Тепер я нарешті могла зайти…

Спочатку я перетнула невеличкий двір, де стояла розкладка з книжками, пройшла через вкриті вишуканими орнаментами величезні та величні ворота, на яких переважали традиційні бірюзовий, блакитний і синій кольори, та опинилася у просторій, залитій сонячним світлом і оточеній високими стінами площі. Справа був вхід у мечеть, де знаходилася перша усипальниця. При вході я здала взуття і мені видали на нього номерок. Почалося моє знайомство з релігійною культурою Ірану.

Всередині стіни мечеті прикрашені мозаїкою з різнокольорових дзеркальних пластинок, на зразок того, що я бачила у тегеранському палаці Голестан. Коли на ці пластинки потрапляє світло, то, відбиваючи його, вони створюють якесь справді неземне середовище. Підлога мечеті вкрита килимами, і на них усюди сидять віруючі. Хто молиться, хто тихо гомонить з сусідкою, а хто і спить. Тут же граються діти, при чому інколи навіть досить жваво і рухливо. Під стінами стоять полиці з Кораном і релігійними книжками. Звучить то релігійний спів, то проповідь. Загалом атмосфера дуже мирна і доброзичлива.

Я походила поміж жінок, пороздивлялася навкруги, любуючись внутрішнім убранством храму, присіла і собі посидіти та прислухатися до своїх відчуттів та й з тим вийшла назовні.

Після цього я сходила ще у місцевий музей декоративного мистецтва та старовинної релігійної книги, подивилася другу усипальницю і залишила Шах-Черу через прилеглий базар…
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости Украины
ТЕГИ: Шираз,Beautiful Clothes,Шах-Чера,Імам Риза,Мешхед,Муса аль-Хадим,Таші Хатун
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.