День четвертий – Ісфахан – Як я ходила до іранців додому у гості

27 декабря 2010, 00:26
Людмила Щербанюк, перекладач. Закінчила Київський національний університет ім. Т. Шевченка, факультет іноземної філології (анг
0
12

День четвертий – Ісфахан – Як я ходила до іранців додому у гості

Находившись по Ісфахану та надивившись на його красоти, я мала ще чудову нагоду дізнатися, що таке великодушна іранська гостинність. Як ви пам’ятаєте, того вечора мене було запрошено на вечерю.

Реза проживає зі своєю родиною у приватному будиночку. Наскільки я зрозуміла, у іранців прийнято будуватися вгору, а не вшир, і хати відрізняються за стилем від українських – вони переважно досить аскетичної на вигляд кубічної форми, і у них не дуже поширений такий архітектурний елемент, як дах, оскільки родини залишають можливості для подальших надбудов, якими займається наступне покоління. Двори, як правило, зовсім невеличкі, особливо у порівнянні з українськими, що, мабуть, зумовлено у першу чергу кліматом і відсутністю традиційного для України присадибного господарства.

Інтер’єр також дуже відрізняється від того, до чого ми звикли в Україні – ніяких тобі стільців, столів і диванів – усі спокійно розміщаються на простирадлах, розстелених на килимі на підлозі, а замість столу на ту ж підлогу кладеться скатертина. Навіть комп’ютери стоять на низеньких підставках, щоб ними можна було користуватися, так само сидячи на підлозі. Шафи у іранців десь є, але у вітальнях ви їх, як правило, не побачите.

Щойно я увійшла у дім, як мені на срібному блюді подали прохолоджувальний напій і запитали, чи не бажаю я прийняти ванну після довгого виснажливого дня (я ввічливо відмовилася, лише помила руки з вулиці; до речі, у приватних кімнатках і ваннах в іранських домівках і готелях ви обов’язково знайдете капці – босими у цих приміщеннях не ходять).

Вдома іранці почуваються розкутіше, ніж на вулиці, і жінки переважно, якщо вони не занадто релігійні, ходять у своїх стінах без хіджабу. Тож Міріам, дружина Рези, як і Майде, його дочка, виглядали дуже по-світському без своїх хусток (хоча, коли настав час молитися, то обидві пішли в іншу кімнату, прихопивши з собою по чадрі – традиції є традиції).

Поки готувалася вечеря, ми з дітьми та Резою розглядали сімейні фотографії. Час від часу до нас підсідала Міріам, і ми, не припиняючи гортати сторінки фотоальбомів і теревенити про життя, допомагали їй різати салати та чистити картоплю. Мені було дуже цікаво заглянути у цю сімейну історію – подивитися, як виглядають їхні бабусі та дідусі, як вони святкують свої дні народження та весілля, які у них будні, як виглядала їхня молодість, як росли діти. І хоча зовні ці картинки, зафіксовані на фотографіях, відрізнялися від тисяч українських старих і сучасних знімків, людські емоції на них нічим не відрізнялися від наших, і це дуже зворушувало.

Потім ми багато фотографувалися – дівчата, Міріам і Майде, дістали свої найкращі наряди, які вони не можуть вдягати на люди через наявність у них декольте чи заширокої горловини, і я наробила їм знімків у звичному для нас, і не дозволеному для них одязі на пам’ять. Потрібно було бачити, як сяяли їхні обличчя…

Міріам також по черзі сфотографувалася з усіма трьома дітьми, і я була дуже розчулена любов’ю, яку вона демонструвала до кожного з них.

На вечерю подавали смажену картоплю з куркою, рис, зелений салат з помідорами та айран. Діти дружно допомагали розкладати столові прибори та розставляти блюда з тарілками. Все було дуже смачно, і поки ми вечеряли, уся родина навчала мене фарсі – їм дуже сподобався мій інтерес до їхньої мови.

Дві з чимось години промайнули як п’ять хвилин – настав час розставатися. Мене довго умовляли залишитися ночувати, але я знову ввічливо відмовилася, що дещо засмутило гостинних господарів.

Врешті-решт мені викликали таксі. Поки воно їхало, рукодільниця Міріам зробила мені кілька штучних трояндочок у подарунок. Проводжали мене усією родиною. Міріам накинула чадру, щоб вийти у двір, де ми з нею розцілувалися, як найкращі подруги.

Коли приїхало таксі, то мене не просто відправили до готелю, а поїхали усі, крім Міріам: Майде на першому сидінні удвох разом з другом таксиста (бо той приїхав не один), а я, Мехті, Алі й татусь Реза – учотирьох на задньому.

Ось така вийшла вихідна п’ятниця в Ісфахані… А субота в Ірані – робочий день, так само як і неділя…
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости Украины
ТЕГИ: Іран,high quality replica,Ісфахан
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.