День другий - Грандваліра або катання нон-стоп

30 декабря 2010, 21:24
Людмила Щербанюк, перекладач. Закінчила Київський національний університет ім. Т. Шевченка, факультет іноземної філології (анг
0
11

День другий - Грандваліра або катання нон-стоп

Коли я зібралася їхати до Андорри, то приймала рішення необдумано – побачила рекламний щит, на якому було написано "Андорра", і подумала: "О, хочу!". Потім у князівства почали з’являтися конкуренти. За мене та мої гроші боролися Австрія, Франція, Італія і навіть Туреччина з Іраном. Хтось мені почав казати, що в Андоррі не зовсім цікаво, і спуски там слабенькі, і робити там нічого, окрім шопінгу. Я навіть почала розглядати інші варіанти. Але все ж перемогла саме Андорра. Чому?? Не знаю, чому, просто так. У мене не було особливо часу роздумувати, вивчати карту схилів, детально зважувати… мабуть, у якийсь момент була запропонована певна непогана ціна, а до того ж у Андорри є одна велика перевага – зліва у неї під боком Іспанія з Барселоною, а справа – Франція…

Отож сьогодні вранці я прокинулася досить рано, адже тут у порівнянні з Україною час відстає на одну годину. Напередодні у нашого гіда Міші я придбала собі триденний скіпас і оплатила на три дні своє лижне спорядження, що позбавило мене зранку мук роздумів про те, що вигідно, а що ні, та зберегло дорогоцінний час, оскільки я ці калькуляційні тортури пройшла минулого дня. Підйомники починають працювати о 9:00 і закінчують роботу о 17:00. О 9:30 у повному екіпіруванні я вже була на горі. Спочатку розім’ялася – як не як, рік не каталася, потрібно було, щоб тіло згадало, що це воно за розвага така, гірські лижі – спустилася пару разів по нескладній трасі; потім спробувала іншу гірку і… вже мене було не зупинити – щойно я піднімалася на одному витягу, як переді мною відкривався вид на три чи чотири інші канатки. Оскільки я проживаю у Канілльо з одного краю курорту (а називається він, до речі, Грандваліра), то я не заспокоїлася, доки не дісталася його іншого краю, Пас де ла Каса, що сталося десь о першій дня – потім десь стільки ж часу я добиралася назад, інколи плутаючи траси, які відповідно приводили мене до інших підйомників або по кілька разів до тих самих, але тільки не до тих, що потрібно. Зазвичай чотирьох годин катання у день мені вистачає, але дорога назад у Канілльо додала мені сьогодні ще дві з половиною години конусного задоволення, яке, слід визнати, мене трішки втомило.

Тепер про сам курорт. Грандваліра розташована переважно в Андоррі і частково у Франції. Це найбільший гірськолижний комплекс у Піренеях. Для того, щоб легше було уявити його масштаби, розповідатиму про нього у порівнянні з українським Буковелем (але ж при цьому пам’ятайте, що наш Буковель значно молодший для Грандваліру, до того ж є певні природні обмеження; Буковель усе одно нам, любителям зимового відпочинку, дорогий і рідний!) Найвища його точка – це верхів’я гори Коль-Блан, 2 528 м (Україна – 900 м), а найнижча – 1 300 метрів. Грандваліра має 67 витягів (Буковель – 16), з яких 1 фунікулер (який тут називається фунікамп), 3 підйомники з кабінками, 30 крісельників, 18 бугельників, 8 витягів рухомим тросом і 7 рухомих доріжок. Підйомна здатність курорту – 100 700 чоловік на годину (Буковель – 30 тисяч).

Грандваліра має 110 трас загальною протяжністю понад 200 км (це чотири Буковелі; у найближчі п’ять років планується збільшити кількість трас до 270 км), з них 18 зелених для дітей, 38 блакитних для початківців, 32 червоні для середнячків і 22 чорні траси для професіоналів. Є також три зони для фрістайлу. Навіть у безсніжний сезон у Грандваліри є сніг – його схили обслуговує 1065 сніжних гармат.

А починалося все майже 60 років тому у 1952 році з одного бугельного витягу, який не був дуже успішним, аж поки через чотири роки не запрацював крісельник, довжиною 2 км, що за допомогою мотора вантажівки піднімав аж 450 лижників на годину.

Що і говорити, катання мені дуже сподобалося. Більшу частину дня світило сонце, було тепло; зранку людей небагато, а коли їх стає більше, то проходження черги займає не більше 15 хвилин; траси – чудові: засніжені, довгі та цікаві, і їх справді дуже багато (я хоч і проїхалася з кінця у кінець Грандваліри, але всі спуски не випробувала і не впевнена, що це реально); особливо приємно було бачити привітних людей, які працюють на цьому курорті – чи ти вмощуєшся на крісельник, чи сходиш з нього, тобі завжди допоможуть, і при цьому ще й посміхнуться і скажуть "Ола!", тобто "Привіт!". На гірках також є величезна кількість кафетеріїв і піццерій, де можна перепочити і перекусити чи пообідати.

Додому я дісталася десь близько п’ятої вечора. Повечерявши, організм, після більш як шестигодинної перевірки на витривалість, попросився поспати, на що я із задоволенням погодилася.

Завтра – знову в гори!!!:)) Далі буде…
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости Украины
ТЕГИ: Андорра,Грандваліра,Канілльо,Пас де ла Каса,rolex sea dweller re
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.