День шостий – Язд або Як упіймати вітер або Так говорив Ахурамазда

11 января 2011, 06:06
Людмила Щербанюк, перекладач. Закінчила Київський національний університет ім. Т. Шевченка, факультет іноземної філології (анг
0
11

День шостий – Язд або Як упіймати вітер або Так говорив Ахурамазда

З Ісфахана до Язда можна дістатися автобусом. Однак, оскільки поїздка триває чотири години, а перший рейс відправляється десь о сьомій ранку, я вирішила замовити собі на цілий день машину та виїхати о шостій ранку, щоб о дев’ятій вже бути у пункті призначення.

Рівно о шостій мій водій Ахмед чекав мене біля входу в готель (пунктуальний все-таки народ, ці перси). Їхати треба було 250 км на схід від Ісфахана через малопривабливі пейзажі кам’янистої пустелі, тому я скористалася цим часом, щоб поповнити години сну, а заодно скоротати час у дорозі.

Щойно ми дісталися Язду, я прокинулася від того, що машина зупинилася, і Ахмед кудись пішов. "Гм…" - думаю. Аж ось він повертається і простягає мені баночку соку і два пундики – я була приємно вражена такою турботою по суті незнайомої мені людини.

Далі ми приїхали на центральну площу. Ахмед уклався спати, а я пішла знайомитися з містом.

Язд (або інколи пишуть Йезд) є центром однойменного регіону Ірану. Це – одне з найдавніших міст стародавньої Персії. Воно знаходиться в оазі на межі двох пустель – Дашт-е Кавір і Дашт-е Лут. Язд інколи ще називають "нареченою Кавіру". Завдяки тому, що воно знаходиться на віддалі від історичних столиць, йому вдалося уникнути жорстоких руйнувань, що не може не радувати, адже Язд – це унікальне місто, архітектурні особливості якого склалися упродовж тисячоліть адаптації його жителів до умов проживання у пустелі. У місті збереглося багато архітектурних пам’яток і культурних реліктів стародавніх часів. Під час нашестя Чингізхана тут переховувалися від переслідувань художники, вчені та поети. Язд відвідував знаменитий середньовічний італійський мандрівник Марко Поло, який у 1272 році описував його як процвітаюче місто з розвинутим виробництвом шовку. Цікаво, що у 1907 році Великобританія та Російська Імперія уклали договір про розмежування сфер інтересів у Персії, за якими землі на північ від Язда відходили до сфери впливу Росі, а на південь – Великобританії. Язд відомий також як батьківщина двох колишніх президентів – іранського Мохаммада Хатамі та, як би це дивно не звучало з огляду на сучасні відносини між цими двома країнами, ізраїльського Моше Кацава.

Моє знайомство з містом розпочалося, як я вже писала, з центральної площі та мечеті Амір Чакмак з її двома стрункими мінаретами ("мінарет" з арабської перекладається як "маяк"; з цих веж меудзин, служитель мечеті, закликає віруючих до молитви). Виявляється, два мінарети у мусульманській культурі означають людину, яка молиться, піднявши голову та руки до неба. Перед мечеттю знаходиться симпатичний фонтан з трьома фігурами чоловіків у традиційних місцевих халатах і тюбетейках, які з мішків бережно наливають воду у чаші. Вода у пустелі означає життя, тому не дивно, що у кінці площі знаходиться Музей води, у якому серед іншого розповідається про яздську систему водорозподілу, що називається "канат" і є однією з найбільших в Ірані. Ця система виникла ще у доісламські часи – вона виглядає як підземний канал (глиняна горизонтальна штольня), що поєднує місце споживання води з водоносним пластом. Яздські будівельники таких водопроводів вважаються наймайстернішими в Ірані.

Спочатку я піднялася на Чакмак і вийшла на його дах – звідти було видно панораму міста, включаючи його знамениті "ловці вітру". Це такі вежі, які споконвіків використовуються для вентиляції повітря – такі собі старовинні кондиціонери.

Отож походила я по даху Чакмака, спустилася на площу, роздивилася фонтан, зайшла до музею (там є дуже красива біла кімната з білою ліпниною і люстерковими вставками; також чудова ліпнина у вигляді ваз зі стеблами квітів і невеличкими пташками на них прикрашає стіни внутрішнього дворика) та й подалася далі гуляти містом, заглядаючи по дорозі у крамнички. Так я добралася до чудесної середньовічної мечеті Джаме, будівництво якої розпочалося у ще у далекому XII столітті. Її можна побачити на 200-риаловій іранській банкноті. Окрім свого вишуканого оздоблення візерунчастими блакитними плитками, вона відома ще тим, що має одні з найвищих в Ірані мінаретів.

У цій мечеті я зустріла англомовного іранця, який запропонував свої послуги у якості гіда, що стало дуже у пригоді, адже я не зовсім орієнтувалася, куди мені йти і що дивитися.

Спочатку ми поїхали дивитися зороастрійські місця, адже Язд – знаний центр зороастрійської культури. Зороастризм, відомий також як маздеїзм, а ще як "Блага віра шанування Мудрого" – це одна з найдавніших світових релігій, що бере свій початок від одкровення пророка Заратуштри, яке той отримав від Бога Ахурамазди. В основі вчення Заратуштри – вільний моральний вибір людиною благих думок, благих слів і благих справ. У давнину та у ранньому середньовіччі зороастризм був поширений на території Великого Ірану.

У Язді є діючий зороастрійський храм, Аташкада, збудований у 1934, у якому зберігається священний вогонь, що, за свідченням місцевого служителя, підтримується у величезній чаші, яку разом з вогнем можна побачити всередині за товстим склом, з 470 року н.е. Сам храм дуже простий: зовні – звичайний будиночок з простенькими шістьмя колонами з парадного входу, прикрашений зороастрійським янголом Фраваші (або Фаравахаром) з двома крилами, що мають три рівні оперення, які символізують ті самі благі думки, слова та справи; всередині – кілька кімнаток – одна для відвідувачів, де на стінах у рамках розвішані слова з Авести, у якому викладено вчення Заратустри, а також зображення самого пророка, .

Потім ми подалися дивитися зороастрійські Вежі тиші. Це такі грандіозні круглі споруди на узвишші, які використовувалися для розміщення померлих людей. Готуючи цю замітку, дізналася, що "Вежі тиші" – це неологізм, що начебто запровадив такий собі Роберт Мерфі, який у 1832 році був перекладачем Британського колоніального уряду. Ця назва, Вежі тиші, не є прямим відповідником терміну, який використовується зороастрійцями на позначення цього місця – "дахма", але вона досить таки прижилася.

Після Веж ми поїхали до історичного і приватного (оскільки його викупив якийсь багатий іранець) саду Долат-Абад, який був досить пустинний – через Рамадан не працювала чайхана, і зовсім не було людей, окрім кількох робочих, які приводили до ладу симпатичний садовий будиночок. Тож ми швиденько прогулялися, заглянули у місцеву вітрову вежу та й рушили далі.

Наступним місцем відвідування став традиційний готель-музей Фахадан з його історичними кальянами, картинами перських шахів і красунь, рестораном у стилі чайхани під величезним розписаним шатром, напнутим над внутрішнім двориком. Про цей готель розповідають, здається, усі, хто побував у цьому незвичайному місці. Мені особливо сподобалися чудові картини бородатих перських шахів і пишних красунь, домоткані строкаті килими, старовинні скрині та безкінечна кількість інших деталей, які створюють атмосферу затишку та романтики старовини.

Я також пробіглася вуличками старого міста з їхніми глиняними перекриттями, покликаними дати захист від палючого сонця пустелі. Язд – одне з небагатьох міст Ірану, де збереглося величезне старе місто у тому вигляді, у якому воно існувало багато століть тому.

Заключними місцями відвідування стали історичний будинок-музей, де мені особливо сподобалася кімната, у якій верхня частина стін і стеля були прикрашені старовинними картинками і фотознімками жінок у платках, капелюшках і без них, та ще одна невелика мечеть.

Коли я купувала перед від’їздом воду у дорогу, то мені в око впали кілька пляшок пива. Не може бути! Пиво?! В Ірані?! Просто так на вулиці?! Аж коли я придивилася – а воно безалкогольне! зі смаком персика або лимона, кому що до вподоби… Зараз шкодую, що не скуштувала, яке воно на смак, а то б розповіла вам… :)

На цьому моя екскурсія Яздом закінчилася, я віддячила гіду, попрощалися з ним і ми з Ахметом вирушили назад в Ісфахан, за яким я вже почала сумувати.

Увечері я ще раз вийшла поглянути на Ісфахан, який так прийшовся мені до душі. У цьому місті я провела найбільшу кількість, якщо не днів, то ночей точно (чотири з восьми). Особливо мені хотілося подивитися на те, як виглядає площа Імама при вечірньому освітленні. І я не пожалкувала, що, незважаючи на втому, таки зробила над собою зусилля і дісталася головного майдану міста, бо у вечірніх вогнях він являв собою видовище дійсно казкове. На останок я придбала собі дуже красиві розписні мідні ісфаханські тарілки, витративши принаймні годину, щоб зробити вибір, такі вони всі були гарні та вишукані.

Наступного дня мене чекало повернення до Тегерану з короткою зупинкою у "місті палаців" Кашані та заїздом у релігійне місто Кум.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости Украины
ТЕГИ: Марко Поло,Моше Кацав,Язд,Мохаммад Хатамі,Амір Чакмак,мінарети,муедзин,ловці вітру,Аташкада,Заратустра,Фахадан,moncler mens vest
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.