Лісабонські байдики

3 августа 2011, 19:23
Людмила Щербанюк, перекладач. Закінчила Київський національний університет ім. Т. Шевченка, факультет іноземної філології (анг
0
11

Лісабонські байдики

Якщо Лісабон відпочивав у понеділок, а у вівторок заклопотано копошився, займаючись своїми звичайними щоденними справами, то у мене якраз усе було навпаки – я увесь день старанно била байдики. До музеїв іти не хотілося, для пляжу погода була не занадто льотна, а до мого пізньовечірнього рейсу залишалася ще сила часу.

Чим же його зайнятися?? А ось чим: а) добряче виспатися; б) гарно та зі смаком попоїсти; в) скупити якомога більше сувенірів на останній десяток євро (дрібні магніти, брелоки, філіжанки (чи навіть їхні половинки – саме такий сувенір я придбала для своєї знайомої, яка колекціонує чашки з усього світу - на ньому ще був напис англійською: "Я була у Португалії та й потратила усі гроші, тому купила тобі тільки пів-чашки"); г) піти у парк і насолоджуватися природою.

Заплановано – зроблено. Упоравшись з трьома попередніми пунктами програми у першій половині дня, пополудню я приступила до виконання пункту (г): взяла з собою одну з шести чи семи книжок (вже не пам’ятаю, скільки я їх з собою навезла, бо завжди тягну з собою ледь не цілу бібліотеку, адже ніколи не знаєш, що саме захочеться почитати, а обмежувати себе у виборі не люблю) і пішла у парк, від якого розпочинається мій вже рідний проспект Свободи. Пізніше з’ясувала, що цей парк носить ім’я англійського короля Едуарда VII, який у 1902 році приїздив до Португалії, аби посилити відносин зі своїм королівством. Парк простирається обабіч зеленого пологого пагорбу, що спускається від велетенського португальського прапора (який ми з вами, дорогі мої соколиноокі читачі, намагалися розгледіти з літака, ще коли по глісаді проходили над центральною частиною Лісабону) до площі маркіза Помбала, того самого могутнього у 1750-1777 роках прем’єр-міністра Португалії, який відбудовував Лісабон після землетрусу 1775 року. Самому маркізу на площі поставлено пам’ятник – фігура політика стоїть на білій колоні обличчям у напрямку відбудованого ним району Байша.

Придбавши собі пляшку води, я піднялася на схил пагорбу та стала намагатися читати. Раз-у-раз, у небі з’являлися пасажирські лайнери, які повагом заходили на посадку – видовище, від якого мені важко відірвати погляд. Тож я якийсь час спостерігала за тими чи іншими бортами, а потім до мене підсіли португальські студенти, і ми розтеревенилися про те, про се (вони саме збиралися йти записуватися до коледжу), досить весело провівши пару годин. Далі, коли студенти пішли, я ще трішки понамагалися читати, час від часу зиркаючи по сторонах, відслідковуючи наш спонтанний парківський мікросоціум (он алюром прослідували поліцейські на конях, а тут якась компанія щось обговорює, активно жестикулюючи, а он там двоє закоханих ніжно тримаються за руки (ну добре, не тільки тримаються за руки, але все у рамках пристойності!)... світить сонечко, співають пташки, шелестить листя на деревах під легенький вітерець... Мир і злагода, життя прекрасне!

Згодом настав час збиратися в аеропорт. У мене завжди так буває: коли я кудись приїжджаю, я думаю про від’їзд, про те, як швидко промайне тут час, а коли від’їжджаю – згадується приїзд, перші враження від ще незнайомого, а тепер такого близького міста, і знову переконуєшся, що час дійсно минає швидко…

Бажаю вам, щоб кожна хвилина вашого життя приносила вам радість – до нових зустрічей:)
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости Украины
ТЕГИ: Португалия,Лиссабон
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.