Рейс Тегеран - Тель-Авів

4 сентября 2011, 21:56
Людмила Щербанюк, перекладач. Закінчила Київський національний університет ім. Т. Шевченка, факультет іноземної філології (анг
0
6

Рейс Тегеран - Тель-Авів

Трете очі? Не вірите, що такий рейс існує? А ось минулого року я попросила замовити квитки на цей рейс… У мене була ідея подивитися Іран, а на зворотному шляху заскочити в Ізраїль… Вже не пам’ятаю, чому я тоді передумала, але цього року зайшла в офіс однієї авіакомпанії, щоб оплатити подорож у іншому напрямку, і поки оператор оформляла деталі, я узріла серед пропонованих компанією напрямків місто Тель-Авів та й подумала: “О! Може мотнутися?” Подумано – зроблено, нові квитки, на радість авіаліній, заброньовано.

Вилетіла з Києва в суботу пізно ввечері. Лайнер набрав висоту і розвернувся. Я визирнула в ілюмінатор і побачила заворожливий і несподіваний подарунок від нічного неба: на його смоляно-чорному тлі прямо навпроти мене над крилами нашого літака висів золотий місяць, а поруч з ним – якась яскрава зірка! Мені шкода було закривати очі та втрачати хоч мить цього захоплюючого видовища, щоб пофантазувати на цю тему, тож я, навпаки, тільки ще ширше їх розплющила і стала уявляти себе командиром космічного корабля “Аполлон” на шляху до нашого все ще загадкового природного супутника…

Тим часом бортпровідники почали роздавати пасажирам пізню вечерю, яка одразу внесла маленьку поправку до мого уявного навігаційного курсу – до запропонованого частування докладалася невеличка карточка з перекресленою свинкою – все таки я летіла в Ізраїль…

Через три години льоту на горизонті з’явилися електричні вогні Тель-Авіву – візитівка ще одного міста світу, яке ніколи не спить.

Залишивши по приземленню літак, я пішла на паспортний контроль. Простояла з двадцять хвилин у черзі та й простягаю свій паспорт офіцеру прикордонної служби. Ось тут все і почалося.

На годиннику третя година ночі. “Були в Ірані?” – ввічливо цікавиться офіцер. “Так,” – мило посміхаюся я. “Надовго в Ізраїль?” – дружелюбно не вгаває допитливий службовець. “На стільки-то днів,” – не приховую своїх намірів я. “Де будете жити в Ізраїлі? Які міста плануєте відвідати? Ви тут з групою чи одна? Родичі чи знайомі в Ізраїлі є?” Мабуть, я поспішила, коли попередила готель, що приїду о пів на четверту ранку…

“Я проведу Вас до офісу міграційної служби,” – вирішує перекласти відповідальність на плечі з більшою кількістю зірок мій перший ізраїльський знайомий.

Сиджу під офісом міграційної служби. Звідти доносяться уривки фраз (якусь літню фінку не пускають до країни): “На жаль, пані… я нічого не можу зробити... Вам потрібно буде звернутися до нашого консульства у Вашій країні, і якщо вони дозволять в’їзд – тоді будь-ласка... Ми будемо раді Вас прийняти. А зараз – ніяк…. За законом у разі відмови допуску в країну, авіакомпанія, рейсом якої Ви прилетіли, зобов’язана доставити Вас назад у порт відправлення.”

Солодка посмішка на моєму обличчі скисла – мій літак вже відлетів до Києва, і якось зовсім не хотілося провести цілий день в аеропорту, а потім летіти назад.

“У нас тут є всі умови – кімната з ліжком і душова,” – з ентузіазмом запевняють фінку у міграційній службі.

Я починаю нервово снувати від стіни до стіни – три кроки в один бік, три в інший. Через прочинені двері бачу на столі у міграційників свій синій паспорт із золотим тризубом …

На годиннику четверта ранку… “Надовго в Ізраїль?” – улесливо запитує мене один з офіцерів, який врешті вийшов до мене. Про те, що я була в Ірані, він вже, здається, знає. “На стільки-то днів” – відверто і твердо відповідаю я (бути миленькою вже немає смислу). “Родичі, друзі, знайомі в Ізраїлі є? З якою метою приїхали? Ви з групою чи одна? Що, отак просто взяла і одна приїхала? А що Ви робили в Ірані?” – хотів заплутати мене досвідчений службовець. Розпитавши мене додатково про рід заняття та роботу у Києві, а також про мою поточну фінансову спроможність, він, не дивлячись на мене, зверхньо кинув у мій бік “Я ще подумаю,” і, забравши з собою мій паспорт, десь пішов.

Я всілася на стілець і, загорнувшись у тоскне розчарування, що прогулянку Тель-Авівом, мабуть, доведеться відкласти на інший раз, втомлено закрила очі. Хотілося спати.

Втім, не встигла я задрімати, як до мене вийшов інший службовець і якось несподівано доброзичливо мене запитав: “Мій колега з Вами вже спілкувався?” “Так,” – кліпаю очима, в яких несміливо зажевріла надія. Чоловік мовчки клацнув штампом у моєму паспорті та з привітною посмішкою простягнув його мені: “Приємного перебування”.

На годиннику скоро п’ята. Хутчіш у місто!
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости Украины
ТЕГИ: Израиль,Тель-Авив
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.