Броди: на закинутій ракетній базі

30 сентября 2011, 07:56
Журналіст
0
56

Броди: на закинутій ракетній базі

У Бродівський ліс, або Фільварський, як значиться на старих географічних картах, радивилівці полюбляють навідуватися по гриби, ягоди. А ще два десятиліття тому, заглибившисьу гущавину, випадало раз у раз натикатися на високу й щільну загорожу з колючого дроту.

Попри велику секретність військової частини, яка знаходилася по той бік «колючки», допитливі радивилівці знали: там - ракетна база з велетенськими ракетами, схованими в шахтних установках.

Ще в 1990 році в тодішньому СРСР було вивезено й знищено останні балістичні ракети з ядерними боєголовками. З-під Бродів їх вивезли дещо раніше, причому важкі тягачі йшли й вулицями Радивилова, якими пролягала тоді автотраса на Рівне. Пам’ятаю це вражаюче видовище.

А недавно вирішив у черговий раз навідатися на територію колишнього ракетного полку - як-не-як, велосипедна прогулянка на 4 кілометри в одну сторону - непогане гайнування часу. Тим паче, що інтерес підігріли розміщені в інтернеті фотознімки любителів екстремальних вражень - вони не тільки оглядали руїни колись могутнього комплексу, а й з фотоапаратами та, вочевидь, ліхтарями полазили небезпечними тунелями та переходами.

З автотраси на Броди біля кафе при обочині, де часто-густо зупиняються пообідати «далекобійники», звертаю вліво, в ліс.
Заасфальтована дорога, яку від міжнародної автотраси у «секретні» часи раз у раз прикривали насипним земляним валом, уже втрачає свою колишню надійність, подекуди колеса велосипеда в’язнуть у піщаних переметах.

Ось вертикальні плити колишнього периметра військової частини з занедбаним контрольно-пропускним пунктом. Величезна галявина вирубаних дерев.

Далі дорога розгалужується. З інтернет-публікацій знаю: та, що звертає вправо, вела до одного з дивізіонів, а пряма - до двох інших. За відомостями блогерів, під Бродами базувалися балістичні ракети типу SS-4 "Sandal" (або Р-12, або шахтної модифікації Р-12У), які заправлялися гасом і азотною кислотою як окислювачем, довжину мали 17,7 м, діаметр - 1,65 м, стартовий комплекс складався із 4 шахт, згодом їх замінили SS-5 "Scean" (або Р-14 чи Р-14У), заправляли їх несиметричним деметилгідразином і тією ж азотною кислотою, довжина ракети була більшою – 24,3 м, діаметр – 2,4 м, стартовий комплекс мав 3 шахти. Насамкінець тут з’явилися SS-20.
Читаю чийсь запис: «Після переходу на SS-20 («Піонер») у 80-х роках вся частина стала розміщуватися на місці 3-го дивізіону, поряд із шахтами від Р-12».

Проїжджаю повз розвалені будівлі, які колись слугували офіцерам, де-не-де бетонка ще радує добротністю, ось уже в прогалині між деревами видно кришку, яка прикриває ракетну шахту, збоку є тьмяний, зарослий чагарником і вкритий мохом вхід, але без відповідного спорядження і без підстрахування товаришів туди краще не потикатися. Фотографую вентиляційні люки біля шахти.
Поблизу цієї ще одна – цього разу велика обезглавлена (без кришки) шахта, до якої лячно підходити, адже ширина і глибина її здатна вразити кожного. Тільки на фото може здатися, що це заглиблення схоже на копанку для розведення риби. Діаметр «копанки», між тим, перевищує три метри, а глибина, судячи з параметрів ракет, сягала під 30 метрів. Не впевненим у собі і, тим паче, нетверезим до цього експоната краще не наближатися.

Іноді виникає запитання: невже таких масштабних об’єктів при всій їх секретності ті ж американці не могли розгледіти з космосу? Відповіді знайшов у блогерів – такі об’єкти маскували під піонерські табори, будинки відпочинку: «У період з 87 до 90 проходив службу в Бродах. Полк знаходився за 4 км від міста, були 4 шахти і приміщення від старого командного пункту. Усі споруди для піонерського табору стояли навколо цих шахт».

«Офіцери розповідали, що року до 65-го на старти викочувалися ящики з дерном, дороги і під’зди до стартів завішувалися маскувальними сітками. Я прийшов у дивізіон у 70-му, а обривки ще догнивали на деревах. З поліпшенням якості знімків із космосу все це закінчено. Що приховувати, коли половина старшин-понадстроковиків була з навколишніх сіл».

«Дерну не бачив, а маскувальну сітку на майданчику і учбових ракетах, що стояли під відкритим небом у 66-му році, встиг потягати. До весни 67-го сітка успішно чи то сама собою, чи з нашою допомогою згнила. Залишками її вкривали вироби, а потім і цю справу закинули…»

Вельми цікаві спогади. Піонерський табір у Бродівському лісі? А чи не була ідея будівництва піонерського табору в березині біля Радивилова (Червоноармійська) під кінець 70-х продовженням ідеї маскування балістичних ракет середньої дії? Якому американцеві могло спасти на думку, що комуністична влада спорудила табір для відпочинку дітей всього за якихось три кілометри не від іншого подібного дитячого табору, а від ракетної бази з ядерними боєголовками? Кожний ядерний заряд, за висновками авторів блогів, мав вагу понад 5 тонн і термоядерну потужність від 2 до 5 мегатонн.
Колишній ракетний комплекс під Бродами являє сумне свідчення хаотичності дій високопосадових військовиків при розформуванні таких частин. Адже залишені на століття зариті в землю величезні брили бетону із містичними забутими коридорами і засміченими сходами тепер навіть пам’яткою історії назвати важко – все варте уваги підприємливі ділки давно розібрали, розламали і розтягнули. Залишилися, по суті, болячки на тілі природи. А в Естонії, до слова, колишні ракетні комплекси перетворили на пам’ятки історії. Відповідним чином доглянуті, вони привертають увагу туристів.
У нас же колишня надсекретна база стратегічних ракет розташована всього за 1,5 км від туристичної траси, однак показати заїжджим іноземцям уже нічого. Хіба вряди-годи навідаються сюди поодинокі юні шукачі пригод та заїдуть колишні військовослужбовці, у яких повсюдні руїни викликають особливий відгомін у душах. За свідченням тих же шукачів пригод, радіаційний фон біля ракетних шахт удвічі нижчий норми – вимірювання здійснювалися різними типами приладів. А що стосується високотоксичного пального, яке не могло не проливатися, то про такі заміри грунту жодних відомостей не виявив. Мабуть, таки неспроста один з мандрівників підмітив у своїх нотатках незвичні розміри чорниць, що їх ніхто не наважився взяти до рота, і рідкісні види неїстівних грибів, які проростають біля колишніх ракетних шахт, і навіть невчасне пожовтіння листя на деяких деревах. А в Радивилові серед забудовників закріпилося стійке упередження щодо безпечності піску, який тут добувають. Гадаю, то випадковість, але мобільний телефон, до того заряджений, після мого перебування в «ракетному» лісі враз розрядився і погас. Що стало мені додатковим сигналом: пора додому.
Дорогою назад звернув на інше відгалуження, при якому висить застережний щит про заборону в’їзду. Однак стовпи електролінії вказували: саме там розташоване відоме з преси поселення для людей без певного місця проживання, як правило, тих, хто, відбувши покарання за вчинені злочини, прагнуть повернутися до нормального життя. Вникати в їхні проблеми цього разу не визначалося як мета моєї мандрівки, тож обмежився фотографуванням поселення із доволі значної відстані. Як живуть там люди і чим займаються, можна при бажанні прочитати в інтернеті.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости Украины
ТЕГИ: ракета,секрет,Броди,Радивилів
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.