Яффо або Ной, Рамзес, Наполеон і всі, всі, всі...

5 октября 2011, 10:58
Людмила Щербанюк, перекладач. Закінчила Київський національний університет ім. Т. Шевченка, факультет іноземної філології (анг
0
11

Яффо або Ной, Рамзес, Наполеон і всі, всі, всі...

На щастя, в таксі був охолоджувач повітря, я і могла з комфортом розглядати прямі вулички з вишикуваними вздовж них білуватими баухаусами, які згодом змінилися на нові багатоповерхівки. Скоро ми дісталися моря та поїхали вздовж пляжів з пальмами. По дорозі нам трапився з одного боку – серфінг-центр, судячи з серфінгової дошки (прикрашеної зіркою Давида) у його декорі, а з іншого – сучасний склобетонний готель з мінаретом і мечеттю навпроти.

Тим часом попереду на горизонті вигулькнули розміщені сходами терактові споруди стародавнього Яффо…

Яффо або Яффа, а також Іопея – це одне із найдавніших міст світу, колись головні ворота до Єрусалиму. Яффа така давня, що про неї згадується ще у глиняних табличках-листах амаранської переписки (між фараонами та правителями країн Малої Азії) 14 ст до н.е. Місто нібито було збудував після Вселенського потопу такий собі Яфет, один з синів Ноя, який ще раніше саме тут сконструював своє легендарне суперсудно.

Греки називали це місто Іопея за іменем ефіопської цариці Кассіопеї, нам більше відомої як сузір’я, особливо з пригод отроків у Всесвіті з фільму “Москва-Кассіопея”. Ця жіночка якось вихвалялася вродою свої дочки Андромеди, через що, з подачі ображених на неї морських німф-нереїд, накликала гнів морського царя Посейдона, який наслав на Ефіопію морське чудовисько. Щоб врятувати країну та свій народ, цар Ефіопії змушений був віддати Андромеду на поталу чудовиську, і красуню прикували до скелі начебто десь тут у Яффі. Втім, дівчина, хоч і натерпілася страху, була щедро винагороджена за свої тимчасові страждання, коли, перемігши чудовисько, її врятував безстрашний герой Персей, син самого Зевса, та ще й попросив її руки. Іменем Андромеди також назване сузір’я, а ще – дуже дорогий житловий комплекс в Яффо.

Звідси відбув у путь пророк-непослух Іона, який провів у череві китовім три дні та три ночі за свою непокору Богу, після чого таки виконав Божий наказ. Тут висаджувалися хрестоносці під час хрестових походів – свого часу Ричард Левине Серце відвоював порт у мусульманського полководця Саладина.

Місто захоплювали два Наполеони. У 1799 році Наполеон Бонапарт відбив його у Оттоманської імперії (сьогодні фігурки Наполеона вказують туристам на історичні місця; також можна побачити зображення Наполеона на пушці з шашкою наголо та панібратськими підписами на кшталт “Тут був Напо”). А ще у далекому 15 ст. до нашої ери Яффо було захоплене “Наполеоном Стародавнього світу” єгипетським фараоном Тутмосом ІІІ (хто був у єгипетському Луксорі, той бачив там храм його мачухи та суперниці у змаганні за царський трон, жінки-фараона Хатшепсут). Але мені у Яффі зустрівся не Тутмос, а його колега, фараон Рамзес ІІ, який жив років на 200 пізніше за свого попередника – його іменем названі ворота у парку, а ще то тут, то там можна було побачити картинки Рамзеса у білій спідничці та з царською пектораллю на грудях і синьою короною на голові, який стріляє з лука по чомусь, що нагадує на вигляд астроїд, з попередженням “Don’t mess with Ramses” (“Зась сваритися з Рамзесом!”).

Втім, як це часто буває у моєму випадку, про всі ці захоплюючі історичні факти я дізналася вже після поїздки. А тоді я просто пробіглася старим містом у рятівній тіні його вимощених каміння вузьких вуличок, після чого скупалася у теплих хвилях Середземного моря, берегова лінія якого та хмарочоси удалині нагадали мені Маямі.

А ще випадково познайомилася з працівником історичної частини Яффо, який розповів мені про себе (він ще малим хлопчаком приїхав сюди з родиною з однієї з кавказьких республік), зводив мене у невеличкий, але симпатичний археологічний музейчик, відкритий прямо у сувенірному магазині, та покатав на електромобілі по території. З усього показаного мене особливо вразив Театр сліпоглухонімих акторів. Окрім унікальних спектаклів, він також відомий тим, що у ньому є два кафе: в одному працюють зрячі, але глухонімі, а в іншому – люди, які чують і бачать, але сліпі (під назвою “Black Out” або “Кромішня темрява”) – хороше місце, щоб навчитися цінувати ті дари, до яких ми звикаємо так, що перестаємо їх помічати.

Наступного дня ввечері я мала повертатися в Україну, тож мій новий знайомий зголосився звозити мене пообіді в Хайфу...
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости Украины
ТЕГИ: Украина,Израиль,армия
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.