Один день у Відні або Нездоланна привабливість Поцілунку

17 ноября 2011, 11:48
Людмила Щербанюк, перекладач. Закінчила Київський національний університет ім. Т. Шевченка, факультет іноземної філології (анг
0
23

Один день у Відні або Нездоланна привабливість Поцілунку

Наступним пунктом мого пробігу Віднем стало відвідання Вотивкірхе або Вотивного собору чи Собору Обітниці, розташованого поруч з Віденським університетом. Він був збудований як подяка за порятунок австрійського імператора Франца Йосифа І (1830-1916 рр.) Франц Йосиф опинився на троні, коли йому було 18 років. Одного лютневого ранку у 1853 році (хлопцеві на той час було 22 з половиною роки) він собі прогулювався по міському бастіону з одним зі своїх офіцерів, аж раптом до нього зі спини блискавично підскочив нападник і вдарив його ножем у шию. Молодого самодержця врятувала лише його військова уніформа з високим жорстким коміром – хоча його і було поранено, але він залишився живий. Молодший брат Франца Йосифа Максиміліан (який пізніше стане імператором Мексики), радий за порятунок свого старшого брата, закликав віденську громаду робити внески на будівництво нової церкви, яка отримала назву “вотивної”, тобто такої, що створювалася, як данина Богу.

Храм збудований за проектом на той час 26-річного Генріха фон Ферстля. Будувалася вона 23 роки і відкрилася 24 квітня 1879 року якраз у день срібного весілля колись чудесно врятованого Франца Йосифа. У церкві можна побачити неймовірні вітражі – одне з вікон присвячене полоненим євреям та іншим ув’язненим під час Другої світової війни, які йдуть шляхом Христа, потерпаючи від утисків наглядачів.

Далі я пішла вулицею до міської Ратуші, будинку, де працює бургомістр Відня та засідає місцевий ландтаг (чи рада Віденської землі). Збудована у кінці позаминулого століття у неготичному стилі Ратуша радує око ошатними формами та лініями, а також живими квітами, що прикрашають ззовні її вікна.

Поруч з Ратушею знаходиться будинок Парламенту Австрії, перед входом до якого стоїть велична статуя грецької богині війни та мудрості Афіни у позолоченому шоломі, з позолоченою Нікою, крилатою богинею перемоги, у правій руці та списом з позолоченим наконечником у лівій. На площі перед Парламентом мені пощасливилося пройти мимо групи молодих людей, яких я охрестила Веселими стрибунами – вони перевели свою фотокамеру в автоматичний режим, виставили її на штатив та як заходилися стрибати перед нею! Але їм не вдалося заскочити мене зненацька – мій фотоапарат був напоготові, щоб встигнути втілити їх у польоті:)...

Потім я потрапила у без перебільшення казковий Народний парк чи Фольксгартен (Volksgarten) з трояндами, де по колу вздовж його периметра висадженні усі, які тільки можна і не можна уявити сорти троянд – при чому вони ростуть не звичними кущами, а прищеплені до невеличкого стовбурця. Шкода лише, що вони вже відцвітали, тож неодмінно слід приїхати до Відня, коли вони лише розпустяться...

Від трояндового саду я пішла до Мінорітенкірхе. Це одна з перших готичних церков Австрії, закладена ще у 1275 році. Її свого часу намалював аквареллю Адольф Гітлер. Кажуть, що у ній знаходиться мозаїчна копія міланської фрески Леонардо да Вінчі "Таємна вечеря", яка, як я прочитала в Інтернеті (http://www.liveinternet.ru/users/paul_platner/post178271575), була свого часу замовлена у римського мозаїчного художника Джакомо з прізвищем, що запросто може свідчити про геніальність, Рафаеллі самим Наполеоном Бонапартом у 1809 році. Однак на той момент, коли Наполеон відрікся від влади, фреска не була закінчена, і її придбав імператор Франц ІІ, дід Франца Йосифа І.

Поблукавши далі, я опинилися на величезній зеленій галявині, де, як виявилося, знаходяться грандіозні палаци, збудовані за наказом уже знайомого нам Франца Йосифа І у стилі італійського Відродження, де сьогодні розмістилися Музей історії мистецтв та Музей природознавства, На жаль, за браком часу я змогла ознайомитися з його експозиціями, а лише посиділа на лавці на велетенській галявині та помилувалася чудовим сонячним днем.

До мого відльоту залишалося все менше часу, тож поки я мчала у напрямку музею "Альбертина" та навіть ще коли збігала його розмальованим під “Латаття” Клода Моне сходами, мені довелося вирішувати дилему – чи йти дивитися “Альбертину” з її однією з найбільших у світі колекцій графіки та картин імпресіоністів, чи бігти до Бельведеру, щоб побачити “Поцілунок” Клімта. Переміг Клімт!:).

Дорогою до Бельведеру я минула одну з Віденських опер (відому під назвою Staatsoper) (а опер у Відні принаймні три) – саме тут проходять знамениті Віденські бали, на які з’їжджається золота публіка з усього світу.

Також мені трапився Собор Карлскірхе, збудований у барочному стилі з двома колонами, які нагадали мені мінарети. Однак, ознайомившись з історією храму, я не знайшла у ньому жодного турецького сліду. Будувати його почали вже далеко після того, як турків прогнали з міста, у 1716 році. Просто до проектування колон доклав руку італійський скульптор Лоренцо Маттіеллі, який змоделював їх за прикладом тріумфальної Колони Траяна у Римі.

На підході до території палацового комплексу Бельведер знаходиться монументальний меморіал, присвячений пам’яті радянських солдатів, які воювали за визволення Відня під час Другої світової війни – а я спочатку подумала, що золотий радянський герб мені привидівся.

До Бельведеру довелося довго підніматися вулицею Принц Євген Штрассе – і недивно! Адже цей розкішний бароковий палац було побудовано, як заміська резиденція принца Євгеній Савойського – його іменем вочевидь і названа вулиця; у палаці можна побачити картину, де принц зображений полководцем-переможцем, зусиллями якого Відень було звільнено від турецьких військ у 1684-1688 роках.

Комплекс складається з двох палаців – Нижнього та Верхнього Бельведерів, а також живописного альпійського саду із захоплюючим видом на Відень.

Я була у захваті від колекції живопису, що зберігається у цьому музеї. Безумовно, “Поцілунок” Клімта був вартий мого довгого шляху до нього з Києва через пів-Європи та увесь Відень до нього. Це картина, якій відведено буквально центральне місце у залі, де виставлено інші полотна знаменитого австрійця – вона стоїть посередині цієї зали на окремому стенді і перед нею навіть спеціально розмістили лавку, щоб відвідувачі могли, якщо потрібно, годинами споглядати заворожливий шедевр.

Окрім, Клімта, в галереї представлені й інші вкрай цікаві художники, такі як Егон Шиле, Оскар Кокошка, і Моне, і Мане, Вінсент ван Гог, П’єр-Огюст Ренуар.... В одному із залів виставлені так звані "характерні голови" – погруддя, створені скульптором Францом Мессершмідтом, з потішною викривленою мімікою (одна з таких голів пішла з аукціону Сотбі майже за 5 млн доларів!) Жміть сюди – тут все це можна подивитися: http://www.belvedere.at/en/sammlungen/belvedere.

Музей ще більше збагатив мене враженнями, які вдало доповнили задоволення, яке я отримала від прогулянки містом – я була в одному з тих, станів, коли відчуваєш гармонію у душі і світишся радістю... :)

Обійнявши обома руками цей чарівний настрій та відчуваючи крила за плечима, я, незважаючи на десятигодинну пішу прогулянку, десь за півгодини з легкістю подолала шлях назад до станції аеропортового поїзда, дісталася Швехата і скоро, закривши очі та щасливо посміхаючись, ще раз переглядала, немов яскраве захоплююче кіно, події цього чарівного дня у кріслі авіалайнера, який понад хмарами ніс мене до Києва...
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости Украины
ТЕГИ: Австрия,связь,Вена
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.