«Відсутність нормального майданчика - це ще не причина не грати в байк-поло»

28 мая 2014, 02:15
0
46

Інтерв’ю з гравцями клубу «КХБП»

Якщо ви колись раптом суботнього ранку будете прогулюватись в Києві на Подолі по вулиці Спаській в сторону Дніпра, і побачите, що на місцевому спортивному майданчику хлопці на велосипедах їздять туди-сюди, махають при цьому якимись палками, щось кричать один-одному, а тоді радіють – не дивуйтесь – це тренування (а можливо і відповідальна гра) з вело-поло київського клубу «Київ Хардкоурт байк-поло» (КХБП). Ви спитаєте мене: «А що воно за вело поло?»,  –  а я вам відповім, що вело-поло (або байк-поло) – це командний ігровий вид спорту. На майданчику, розміром 20Х40 м (дуже бажано, щоб з рівним, твердим покриттям і бортами) змагаються дві команди по три людини в кожній. Мета гри – забити спеціальною ключкою м’ячик у ворота суперника. Гра триває 10 хвилин, або ж до п’яти голів.

Вид спорту цей було винайдено ще наприкінці 19 століття в густому тумані усім відомого Альбіону, і після того років зо 25-30 у байк-поло, на громіздких веломашинах та із дерев’яними «молотками», грало немало достойних мужів і всіляких серів. Потім, правда, про нього трохи забули, так би мовити, в силу суспільно-політичної ситуації в країні(ах), і забули надовго - аж до 90-х років століття 20-го. Витягування ж байк-поло із загашників історії відбулося в місті Сіетл, що на Вашингтонщині. І от тепер цей вид спорту представлений уже в 30 країнах світу. Найбільш розвинений та популярний він у США, Канаді, Німеччині, Швейцарії, Франції та, звичайно ж, Великобританії.

В Україні цей вид спорту з’явився зовсім недавно – в 2010 році. І за три з хвостиком роки наші хлопці (а в нас поки що грають тільки хлопці) зуміли зорганізуватись в декілька команд, створили внутрішній чемпіонат, а головне – минулого року вперше взяли участь в чемпіонаті Європи. І все це – на чистому ентузіазмі і за рахунок власних часових та фінансових ресурсів.

Так от, одного такого суботнього ранку, про який ішлося на самому початку, одразу після тренування ми поговорили з гравцями  клубу «КХБП» про байк-поло, велосипеди і Київ.

Скільки зараз є команд в Україні, в Києві?

Діма (Д). Зараз ситуація така, що команд у Києві півтори, ну максимум дві.

Скільки це в людино-велосипедах?

Д. В команді троє людей

А основні/запасні?

Д. Дивись, команда – троє людей. І у нас, в Києві, можемо виставляти на турніри дві команди, підключивши усіх «резервістів та запасних». В Харкові дві команди, а може зараз навіть і більше. Здається, там близько десяти людей грає. У Львові поки не ясно – минулої осені у них була команда і вони потрохи починали грати, інформації по їхній готовності до нового сезону поки що немає. А щодо Кривого Рогу, думаю, Саша більше в курсі справ.

Саша (С). Так, Кривий Ріг – це колиска байк-поло, саме там в цю гру почали грати першими, щоправда, першими й закінчили. Проблема в тому, що для постійного функціонування якихось процесів, потрібна хоча б одна людина, яка організовуватиме тих людей, яким крім ентузіазму та любові до спорту потрібна додаткова мотивація. Раніше цією організацією займався я, ми навіть проводили тренування взимку на підземній парковці, тепер, на жаль, не займається ніхто. Наскільки мені відомо, декілька разів хлопці збиралися пограти вчотирьох, тобто, в принципі, виставити команду на турнір вони можуть, але регулярного якогось руху уже немає.   Д. Коротше кажучи, в нас виходить так, що два міста з регулярними іграми – це Київ та Харків, а Львів і Кривий Ріг під питанням.

Ну а взагалі, як ви будуєте комунікацію між собою, як домовляєтесь про організацію турніру чи проведення товариських зустрічей?

Д. Багато чого вирішується за допомого інтернету та телефону, але іноді буває, що і організовуємо зустрічі. Наприклад, у жовтні минулого року в нас була дуже кльова поїздка у Львів, де ми зустрілися із місцевими та польськими спортсменами і могли поговорити про байк-поло та плани на найближчий час, а також зіграти імпровізований турнір. Думаю, такі речі потрібно проводити частіше, щоб люди не лише чули, що хтось-там десь-там грає у байк-поло чи навіть бачили це, а й самі могли б взяти участь.

Щодо Харкова, то ми постійно працюємо над налагодженням нормальної комунікації та взаємодії із місцевими командами, але поки що процес іде не так швидко та продуктивно, як хотілось би. Справа в тому, що не можна постійно «варитися» лише у своєму закритому просторі. Наприклад, ми минулого року вперше поїхали на чемпіонат Європи, ми побачили абсолютно інший рівень гри, чесно кажучи, місцями складалося враження, що це взагалі інший спорт. Швидкість, маневреність, жорсткість боротьби…

С. Коротше кажучи, у них трохи незрозумілий підхід: стараються отримати перемогу за будь яку ціну, але не за рахунок техніки, а за рахунок маніпуляцій із правилами.

Очевидно, що в Україні байк-поло наразі – хобі декількох ініціативних людей, які кожного дня займаються своїми справами, в тому числі за постійним місцем роботи, а по вихідних – катаються на велосипедах. Скажіть, чи є з вашого боку якийсь рух в сторону «офіційності» свого виду спорту?

Д. Розумієш, фішка вело-поло в тому (не знаю, наскільки це унікальна ситуація у світі сучасного спорту), що тут немає професійних гравців, а всі спортивні та організаційні моменти вирішуються за рахунок якихось власних ініціатив та власного вільного часу, ну і розрахунок ще такий, що ти зможеш більше спілкуватися з адекватними людьми.

Ну ок. Як на мене, ситуація з вашим видом спорту дещо схожа із тією, що була на початку розвитку  алтимат (фрізбі). Їх зараз уже грає досить багато і все тримається на групі ентузіастів, але вони, все-таки, ведуть роботу над визнанням свого спорту в Україні (і для мене, чесно кажучи, залишається загадкою, чому на рівні Міністерства це питання ніяк не може зрушити з місця), щоправда, кількість людей, що займаються цим видом спорту в Україні, а тим більше, в світі, впевнений – в сотні разів більша за вашу, і вид спорту вже включений в програму Всесвітніх ігор, але менше з тим. Я веду до того, що офіційне визнання, як на мене, - це крок, який рано чи пізно має зробити будь-який вид спорту. Чи я помиляюсь?

Д. Так, ну дививсь. Якщо пам’ятаєш, то ми вже якось трохи говорили з тобою про це. Розумієш, у нас всі організаційні моменти (робота) будуються на принципі функціональності. (Скажімо, в США, так щоб не збрехати, назбирується тисячі дві гравців, плюс ще Мексика та Канада. Тому в них ось уже 4 роки функціонує на постійній основі Північноамериканська асоціація вело-поло (North American Hardcourt Bike Polo Association) яка і займається цими питаннями. Зараз іде робота над створенням подібної структури в Європі. Там є один хлопець, який розробив непоганий проект та розіслав спеціальні анкети на відомі та актуальні e-mailи команд, щоб отримати картину того, які сцени активні, а які просто для галочки, і на основі цього вже буде створюватися структура – активна, актуальна, функціональна. Але знову-таки, працюватиме вона тільки на період організації важливих міжнародних турнірів і на громадських засадах. Але, принаймні, ми зможемо отримаємо необхідну мінімальну кодифікацію правил та більш-менш чіткий та уніфікований регламент. Але щоб зробити все це – достатньо потратити трохи власного часу та зайти в інтернет, а не збиратися на триденний саміт в Швейцарії по шаблону all inclusive.

Та все ж, уявімо, завтра у Міністерстві скажуть, що ось є такий прекрасний вид спорту, як байк-поло і вже є «готові» люди, які займатимуться його «розвитком та популяризацією», ми їм даємо визнання, допомагаємо створити національну федерацію і даємо по одному ДЮСШ в обласному центрі та одну на три районних і т.д. Потрібно вам таке?

Д. Ну, не думаю, що це можливо. :)

Ну, теоретично?

Д. Ну, якщо теоретично… Максимум, що нам потрібно на сьогоднішній день – це нормальний майданчик, який можна було б, до речі, спільно використовувати, скажімо, із хлопцями з ролер-хокею, чи просто як ролердром. Реально. Нормальний майданчик 40Х20 м з нормальним твердим покриттям та бортами, а в ідеалі – критий, щоб не переривати тренування в зимовий період. Але ж маємо, те що маємо і можна, звичайно, сидіти і довго розказувати, що «все пропало, грати нема де, гравці не ходять» і т.д., а можна просто «не завдяки, а всупереч» займатися улюбленим видом спорту.

Ти хочеш сказати, що байк-поло не зможе навіть теоретично стати «видом спорту» в офіційній програмі, наприклад, Олімпійських ігор?

Д. Та ні, чому ж. Теоретично може. Минулого року на ЧЄ ми бачили, що таке рівень гри кращої команди Європи, і це реально дуже й дуже професійні хлопці, гра яких, я впевнений, підкорила серця багатьох шанувальників спорту, а також екстриму та видовищ. Більше того, є ще такий формат гри, називається «bench minor». Там грають 7Х7 і не до 5 голів, а два тайми по 30 хвилин чистого часу, із замінами такими, як у хокеї.

От, а щодо ситуації у нас, то думаю, що поки не варто форсувати події та робити непотрібну бюрократичну надбудову над видом спорту. Поки що воно і так функціонує і повністю себе виправдовує. Ну і мій досвід заняття різними видами спорту каже про те, що різноманітні «функціонери та діячі» більше заважають, ніж допомагають, принаймні, у нас.

Процеси повинні відбуватися органічно, а нові речі з’являтися лише у випадку їх гострої необхідності. От, скажімо, ще два роки тому ніхто не думав про те, що потрібно реально готувати суддів, все відбувалося на рівні: «Ей, посудиш?». Зараз така необхідність є, і у тих же Штатах є людина, яка фундаментально займається конкретно цим питанням. Більше того, уже розроблено систему тестування, для отримання можливості бути суддею на різного рівня змагання. І от Саша, до речі, уже проходив це тестування і дуже непогано.

А хто у вас судить, скажімо, на чемпіонатах України?

Д. Минулого року в нас була така неприємна ситуація, коли наші суперники забили нам гол в той час, як я мав розмову із суддею, і на мої апеляції, що забитий в такий спосіб м’яч зараховувати, м’яко кажучи, неприпустимо, отримав слова про те, що за тими правилами, за якими судить він, ситуація допустима, і що з ним ніхто нічого попередньо не обговорював. Ну таке. Це я до чого. Думаю, що цього року на наших турнірах варто буде домовлятись про те, щоб кожна з команд виділяла зі свого складу одну людину для суддівства і щоб ми обов’язково проводили перед початком турніру невелику нараду, щоб судили всіх за одними і тими ж правилами. Просто, бачиш, єдиних визнаних «офіційних» правил з вело-поло не існує, але зараз тенденція така, щоб приймати за основу саме правила північноамериканської асоціації і за ними проводити всі змагання. Звичайно, ми стараємося, так би мовити, в «міжтурніря» поширювати цю інформацію і закликаємо усіх до ознайомлення з нею, але ти ж розумієш, що можна, наприклад, правила і не читати, і взагалі - «а у нас у дворі отак-от грають». Коротше кажучи, все це доволі складно, але ми, звичайно ж, над цим постійно працюємо.

На чемпіонатах Європи, знову-таки, там судити зголошуються волонтери. На минулому було чоловік  із 15 суддів. А в принципі, на цьому етапі в більшості випадків немає людей, які б займалися лише суддівством, в основному – діючі гравці. Але ж всі ми молодшими не стаємо і, наприклад, в США уже є декілька людей, які на серйозних змаганнях займаються лише суддівством.

А звідки приходять у вело-поло і чи є хтось серед гравців з «великого спорту»?

Женя (Ж.) В першу чергу, у вело-поло грають ті, хто займався чи й досі займається велоспортом: є і шосейники і ті, хто кросом займається. Проте, наскільки мені відомо, «топових» немає. Крім того,  багато хто приходить з контактних видів спорту таких, як регбі чи хокей. Ну і в Європі є дуже багато гравців, які працюють велокурєрами, для них велосипед – це робочий інструмент, тому в певному сенсі їх також можна назвати професіоналами.  

А є в Києві ще якісь «підходящі» майданчики? Ну і чому ви вибрали саме цей?

Петро (П.) Тому що тут є борти.

С. Ну, дійсно, в першу чергу тому, що тут є борти і більш-менш рівне покриття, та й територіально зручно.

А ви пробували шукати собі спонсорів?

С. Зі спонсорами складно, тому що поки мало гравців: нас тут четверо і ми уже два роки все це тягнемо на собі, тому тут, власне, і спонсорувати особливо нічого. Але у нас «локальні» спонсори –Syndicate та Велопланета, які дають нам призи на турніри, за що ми їм, звичайно, вдячні.

Ну я так розумію, що як в коротко- так і довгостроковій перспективі байк-поло в Україні залишається на рівні хобі 30-40-50 людей у великих містах?

Д. Ти знаєш, так однозначно важко сказати, тут багато чого залежить від того, хто буде цією справою займатися і, до речі, розмір міста часто не є головним чинником. Наприклад, є таке місто Лексингтон, з населенням близько 300 тисяч, а у них там клуб – людей 50 грає, а є, наприклад, більш як півторамільйонний Монреаль, в якому від сили назбирається 2 команди.

С. Навіть в Кракові, наскільки я знаю, трохи більше 10 людей грає, але це їм не завадило минулого року провести у себе чемпіонат Європи.

Д. От дививсь, Саша з Кривого Рогу поїхав і все. Там зараз залишилось двоє хлопців які хочуть грати, але ж ти розумієш, що вдвох особливо не пограєш. Так що, людський фактор тут є визначальний, ну і звичайно, футболом нам не стати :)

Ну добре. Давайте тепер поговоримо трохи про велосипеди.

Д. Ну, давай. Велосипед – це така штука на двох колесах із ланцюговою передачею….

Ну це, якщо коротко :) Але от, скажімо, завтра я, чи якийсь інший небайдужий до спорту і загалом свідомий громадянин захоче приїхати і пограти байк-поло, а в перспективі, можливо навіть стати членом команди, яка натхненно і відчайдушно громитиме європейських та світових грандів. Яким велосипедом треба обзавестись? Які вимоги?

С. Ну в частині «громлення» грандів не все так просто, але не безперспективно.А взагалі, все, що потрібно аби почати грати – приїхати сюди на/із велосипедом. При чому, тип велосипеда взагалі неважливий, хоч на круїзері приїжджай, правда на ньому особливо не вийде «погасати». А так, достатньо приїхати на звичайному велосипеді, бажано з жорсткою вилкою і вже можна грати. Якщо є окремий велосипед під поло, який буде пристосований до падінь та жорстких контактів – буде ще краще. Тобто, ідеально, коли є один велосипед, на якому катаєшся весь час, а другий більш жорсткий для поло. Передачі – чим менше тим краще, гальма можна і задні, і передні, і посередині. Тут вже кожен для себе вирішує сам.

П. Так, і ще варто зауважити, що світова практика показує, що база повинна бути коротка, повинні бути контакти на педалях і зручна посадка – майже над самим колесом –  для того, щоб заблокувавши задні гальма можна було розвернутись на місці.

Д. Ну, коротше кажучи, можна сказати, що канон – це коротка рама, передні гальма, передача 1,4-1,5, колеса 26-28 дюймів. Єдине обмеження тут – велосипед не повинен мати якихось гострих, «виступаючих» та інших небезпечних частин. А взагалі, є навіть розробки у фірм, які займаються малосерійним виробництвом і продають уже готові велосипеди, коштують вони приблизно 500-600 євро за раму.

П. До речі, на чемпіонатах Європи кожен велосипед перед грою перевіряється на наявність небезпечних частин

І якщо такі є, то…

П. То їх спилюють або якимось іншим чином приводять у відповідність до норм безпеки на майданчику. А взагалі, чим менше різних деталей – тим краще.

С. До речі, хочу зазначити, що зараз ми граємо практично без захисної екіпіровки, оскільки це –  тренування. На змаганнях же, зазвичай, гравці екіпіровані шоломом, захистом для ліктів, колін, гомілки.

Д. Насправді, обов’язкове правило на змаганнях – це використання шоломів, а так - можеш грати взагалі без нічого, але падати голими руками на асфальт якось не дуже. І знову-таки, екіпірування гравців повинне бути безпечним для інших.

До речі, а є якісь правила чи/та обмеження, що регулюють контакти між гравцями під час гри?

Д. Так, є. Якщо коротко, то дозволяються контакти «ключка-ключка», «велосипед-велосипед» та «корпус-корпус». Крім того, руку, що тримає кермо, атакувати можна лише вище ліктя, ну і якщо ти ідеш в контакт «корпус-корпус», то кут між передпліччям і плечем має бути тупішим за 90 градусів.

С. Коротше кажучи можна акуратно зіткнутися і роз’їхатися, а тиснути силою не можна.

П. Також важливо, що не можна перегороджувати дорогу атакуючому супернику перпендикулярно. До речі, якщо говорити про тактику гри із застосуванням того ж блокування, то їх існує декілька. Звичайно всі напрацьовуються під час тренувань. Одна з них, наприклад, коли два гравці блокують ворота під кутом в 45 градусів, щоб можна було швидко роз’їхатися. Інша, дуже дієва, коли один гравець, знаючи, що «колеги» блокуватимуть суперників, самостійно проводить атаку. Тобто, байк-поло це не тільки і стільки гра в пас, а більше того, коли ти вже на половині суперника, то давати пас досить ризиковано, оскільки м’яч, в такому випадку, легко перехопити.

С. А можуть і взагалі не спіймати, бо прийняти пас на швидкості досить важко.

Д. Взагалі, пас – це реально дуже складний технічний елемент, оскільки всі перебувають у русі. Тут не можна як, приміром, в баскетболі чи футболі, зупинитися, зробити два кроки назад і прийняти пас.

П. Так, але є команди, які роблять акцент саме на цьому елементі гри і вони зіграні якраз на точність подачі та прийому, і на послідовність гри на половині поля суперника.

Тактика обирається перед грою?

П. Ні, в нас завжди є декілька варіантів і ми вибираємо «необхідний», зважаючи на те, як саме «йдуть справи».

Д.  Зазвичай виграють команди, які добре між собою зіграні та скоординовані, тому що в принципі людей не так багато в команді і якщо кожен грає сам за себе - нічого не вийде. Але момент індивідуальної гри звичайно ж присутній, бували випадки, коли одна людина «витягувала» команду.

Тобто кількість людей дозволяє і грати командно, і виїжджати  на індивідуальній техніці?

Д. Так, але, знову-таки, якщо в команді два відвертих рагулі, які будуть весь час тільки те й робити, що їздити на штраф відбиватись [гравець, який торкнувся ногою майданчика повинен під’їхати до своїх воріт, а потім по одній із бокових ліній доїхати до центру майданчика, де, торкнувшись ключкою до борту, знову вступити у гру – ред.]і на полі практично не з’являтися, то сам розумієш.

Давайте повернемось трохи назад. Кожен виходить сам «механік» свого велосипеду і повинен самостійно його ремонтувати, чи для цього діла є  спеціальний майстер?

П. Взагалі,  людям які хочуть грати у байк-поло треба розуміти, що більш-менш серйозно займаючись цим спортом, вони повинні бути готовими ремонтувати свою техніку.

Д. Нескінченно :)

С. По мірі можливостей.

П. Зазвичай, поломки велосипедів не на стільки критичні для того, щоб звертатися до професійних механіків. Тобто, якщо в тебе десь заклинило колесо, а ти катаєшся на велосипеді не перший день, то ти повинен знати, як його відремонтувати, в тому числі й замінити зношену чи пошкоджену деталь. Але одразу ж скажу, що люди, які хочуть спробувати почати займатися байк-поло не повинні боятися того, що тренування «вилетить» їм в якийсь там складний та дорогий ремонт, або вони не будуть знати що робити. Їм завжди допоможуть ті, хто з ентузіазмом і не перший рік займаються цим видом спорту. А новачки повинні бути готові до того, що з першого разу у них майже нічого не вийде. Потрібно провести мінімум 3-4 тренування, для того, щоб зрозуміти специфіку їзди на велосипеді та освоїти ази володіння м’ячем.

Д. Ну ясно, що нема спеціальних механіків і все робиться практично завжди своїми руками, але якщо тобі необхідно, наприклад, переварити «під себе» раму, тоді звичайно шукаєш майстра. І знову, враховуючи, що гра йде 10 хвилин, а турніри тривають, зазвичай 2-3 дні, потрібно вміти самому робити мінімальний ремонт свого велосипеду.

С. Ще до речі, є такий момент: я коли почав грати в поло, помітив, що став їздити краще в принципі. Тому що всі ці ігрові моменти на майданчику – коли ми з’їхались, однією рукою я тримаю велосипед, іншою мені треба відбивати м’ячик, до того ж в боротьбі корпус в корпус  –  покращуються навички керування велосипедом. Потім, коли я просто їду по вулиці і тримаю руль двома руками, я вже можу будь-що зробити, всюди проїхати та швидко зреагувати на якусь небезпечну ситуацію. От, наприклад, у грі не можна торкатися ногами землі, це вже залишається на рівні підсвідомості і ти вже можеш практично всюди проїхати не знімаючи ніг з педалей.

Д. Тут ти розвиваєш, відповідно, рух керуючої руки, рух руки, якою тримаєш ключку, а ще треба дивитись, де у тебе гравці, де у тебе м’яч, і при цьому всьому контролювати свою швидкість.

П. І знову, повертаючись до теми початківців, можна сказати, що, насправді – хто гарно їздить на велосипеді, в того дуже швидко видно результат на майданчику

Д. В принципі, достатньо 2-3 тренування, для того що здобути всі ці навички, призвичаїтись до того всього. Тут не треба займатися 5 років для того, щоб отримати 3-й юнацький розряд. З одного боку – так – вид спорту складний, технічний, але з іншого – якщо ти нормально сидиш на велосипеді, нормально контролюєш свій центр ваги, то 4-5 тренувань точно буде достатньо для початку.

П. Для того, щоб отримати задоволення від гри, достатньо просто покататись і забити  перший гол.

Скільки треба грошей мені, наприклад, завтра, щоб почати займатися вело-поло. Скажімо, в мене є велосипед і я такий прихожу й кажу: «Пацани, а можна з вами пограти?», а ви кажете, що можна, а я тоді: «А скільки грошей треба?»

П. Це залежить від велосипеда.

Д. Ну, думаю, що декілька пляшок води купити на всіх.

Тобто, від 20 до 30 грн?

Д. Щоб почати грати треба тільки бажання грати і велосипед. В принципі, як уже було сказано, грати можна на будь-якому велосипеді, аби він був безпечним для інших гравців. Просто, коли починаєш грати, коли починаєш втягуватись, то розумієш, що ти щось міг би зробити, але тебе реально гальмує твій велосипед, бо в нього може бути задовга рама, наприклад, чи він може бути заважким, і тоді вже починаєш його під себе підлаштовувати.

П. Я скажу так – є велосипед – можеш грати.

Д. Ну на метро ще 4 гривні.

С. Можна й на велосипеді приїхати взагалі-то.

Ж. А якщо ти вже втягнувся і тобі потрібен «патик» (так наші львівські колеги називають ключку), то це коштуватиме десь гривень 50, ще 30 м’ячик. А щодо екіпіровки, то там уже кожен сам вирішує.

Д. Ми навіть робили так, що коли люди перший раз приходили, вони ставали на ворота, дляпочатку. Потім, ясно, щодо них допускалися певні поблажки у грі, в плані того правила, що не можна доторкатися ногами до землі. Ну, бо це, м’яко кажучи, нецікаво, коли ти перший раз прийшов і всю гру катаєш відбивати штрафи.

П. Якщо вже казати про гроші команди, то вони потрібні, коли, власне, є команда, бо десь треба тримати своє спортивне спорядження, розхідні матеріали і займатися, за необхідності, ремонтом. Наприклад, бюджет нашої команди  – це десь 500-600 грн на місяць, на трьох.

П. Ну і ще раз зазначу, що з першого разу ні в кого не виходить вдарити по м’ячу і до цього треб бути готовим. Це не повинно стати гальмом для подальших тренувань. Більш того, це навіть не тренування, а скоріше проводження вільного часу з користю для здоров’я.

А взагалі велосипед в повсякденному житті ви як використовуєте, ну, наприклад, на роботу з роботи кожен день, катаєтесь і т.д.?

С. Я свій на днях з ремонту заберу і знову на роботу їздитиму.

П. Я, в основному, використовую велосипед для гри в поло, хоча час від часу, буває, що хочеться отримати задоволення від хорошої погоди, відпочити від всіх справ, і тоді я їду на велосипеді на тренування, або взагалі десь покататись по місту, чи за ним.

А як ви ставитесь до ініціативи зробити центр Києва взагалі пішохідно-велосипедним?

П. Як архітектор, який був пов’язаний з містобудуванням, можу сказати, що це утопічна ідея, тому що центр Києва не туристичний. Він не працює в режимі «зранку завезли продукти – ввечері вивезли сміття», він адміністративний і там багато «бізнесу», і це, звичайно, серйозне гальмо для туристичного розвитку міста.  Тому я вважаю, що Київ «велосипедним» не стане, але пропагувати велосипедний рух, хоча б «вихідного дня», обов’язково потрібно.

Ну не знаю, мені просто здається, що досить небезпечно їздити в Києві на велосипеді по дорогах.

Д. Ну знову-таки, це питання звички і навиків пересування велосипедом по місту. Якщо ти себе впевнено почуваєш на дорозі, дотримуєшся правил і вчасно сигналізуєш про усі свої маневри, то в принципі нічого страшного не повинно статися. Звичайно, ти не застрахований від якогось придурка на дорозі, котрий «підрізатиме» тебе та й взагалі не вважатиме за повноцінного учасника дорожнього руху. Але з іншого боку, мені важко зрозуміти людей на велосипедах, обвішаних дорогою «екіпою» [екіпіровка –ред.] які їздять по тротуарах.

С. Взагалі, мені здається, що треба лише поприбирати та відремонтувати узбіччя доріг (особливо на мостах), бо скраю їхати зараз просто неможливо, а їхати посередині, щоб тебе там задавили, теж не дуже хочеться. Я думаю, що є такі дрібниці, які можна робити без всіляких кардинальних та революційних рішень.

П. Думаю, велосипедну інфраструктуру доцільно розвивати на низинній частині Києва – це лівий берег та набережна, а на горбистому правому, достатньо буде привести в нормальний стан дороги та зробити зїзди-виїзди, а на рівні міста пропагувати велосипедну активність та проводити роботу з тими ж «даішниками» та водіями, щодо пріоритетності видів транспорту на дорозі та небезпеками пов’язаними з ними. Якось треба привити людям думку, що велосипед – це відпочинок та саморозвиток.

Ну давайте тоді ще трохи до спортивної частини. Цього року в яких міжнародних змаганнях плануєте взяти участь і які плануються змагання в Україні?

Д. Останній турнір у нас був 26 липня минулого року –  це був третій щорічний турнір. Цього року також плануємо проводити десь в цих самих числах. Ніби харків’яни збираються у себе проводити турнір, але поки що немає конкретної інформації. У Львові можливо теж буде десь у вересні-жовтні.

Щодо ЧЄ, то цього року він буде в Італії ну і, принаймні, поки що ми туди плануємо їхати. Хоча це не Краків, як минулого року, і дістатися туди значно проблемніше з фінансової точки зору. Також хотілось би взяти участь у «Warsaw Open», який відбудеться восени. Я вважаю, що мінімум раз на рік треба виїжджати на змагання в Європу, на якісь більш-менш крупні змагання, щоб, в основному, «на людей подивитися», а, якщо вийде, то і «себе показати». :)

Ну і наостанок ще раз запитаю, чи потрібна вам зараз підтримка від держави і яка саме?

Д. Реально, все що нам зараз треба, точніше, було б добре, якби в Києві був хоч один нормальний майданчик для екстремальних видів спорту, на якому могли б займатися не лише ми, а й, скажімо, ролери чи скейтери. Більше того, я думаю, що знайшлось би багато бажаючих навіть допомогти в облаштуванні такого майданчика. Тобто, насправді, ніякої допомоги ми не потребуємо і не чекаємо, і, як я уже казав, як тільки якісь офіційні структури починають втручатися – процес, м’яко кажучи, ускладнюється. Так що, якби хтось на рівні міста додумався побудувати майданчик, який можна було б навіть орендувати – було б добре. Але знову-таки, відсутність нормального майданчика - це ще не причина не грати в байк-поло.


Автор: Олександр Подуфалов

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости спорта
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.