Неповний робочий час для інваліда II групи

28 ноября 2016, 10:22
Юрисконсульт
0
7

В даній статті з’ясовується правомірність обов’язкового встановлення неповного робочого часу фізичній особі, яка визнана інвалідом II групи, на її прохання.

     На працедавця покладено різні за своєю суттю обов’язки, яким властивий майновий чи немайновий характер. Чи повинна зазначена особа встановити неповний робочий час фізичній особі, визнаній інвалідом II групи?

    Правове регулювання вищевказаного питання відбувається за допомогою різноманітних нормативно-правових актів. Зокрема юридична регламентація трудових правовідносин, функціонуючих стосовно неповного робочого часу, який в свою чергу хоче отримати фізична особа, визнана інвалідом II групи, здійснюється: Головним законом Українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (надалі по тексту – Конституція України)) звичайними законами  (Кодекс  законів про працю України від 10.12.1971р. № 322-VIII (надалі по тексту – КЗпП України), Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» від 06.10.2005 року № 2961-IV (надалі – ЗУ «Про реабілітацію інвалідів в Україні»)), а також підзаконними актами (Наказ Міністерства охорони здоров’я України  «Про затвердження Інструкції про встановлення груп інвалідності» від 05.09.2011 року № 561 (надалі по тексту - Інструкція)). 

    Трудові правовідносини є непростими явищами навколишньої дійсності. Вони посідають чільні місця у впорядкованій системі суспільних стосунків, які в свою чергу функціонують в багатогранній сфері трудового права.

    Наймані працівники є одними з основних учасників згаданих відносин.   Сумлінна праця зазначених осіб, будучи здійсненою за трудовим договором, водночас створює блага, що, будучи майновими чи немайновими, приносять велику вигоду суверенній Україні, яка трансформується в правову державу, та її вправному народу, що перетворюється в громадянське суспільство.

   Трудове законодавство гарантує найманим працівникам правовий статус, що, будучи дуже багатогранним, водночас включає в себе всілякі елементи, одними з яких є різні за своїм юридичною суттю соціально-економічні права. Кожна зі вказаних можливостей, будучи закріпленою відповідним законом, водночас повинна забезпечити всебічну економічну свободу таких осіб.

    Право на працю визнано одним з визначних соціально-економічних прав, реалізовуючи яке найманий працівник може забезпечити пристойний рівень матеріального і духовного благополуччя своєї згуртованої та роботящої сім’ї. Наведену можливість вітчизняний законодавець закріпив у правових нормах, охоплених ч. 1 ст. 43 Конституції України та ч. 1 ст. 2 КЗпП України.

    Наймані працівники, реалізовуючи вищевказане право, можуть працювати впродовж неповного робочого часу. Даний юридичний факт підтверджується нормою, яка закріплена ч. 1 ст. 56 КЗпП України.

     Чіткий та недвозначний зміст даної юридичної норми в частині з’ясування  суб’єктного складу найманих працівників, для кожного з яких за їх просьбою в обов’язковому порядку працедавцем застосовується неповний робочий час, конкретизують інші норми, охоплені згаданим нормативно-правовим актом. Такому судженню притаманне своє обгрунтовуюче пояснення.  

    На прохання, яке висловлене в письмовій формі окремими працівниками, працедавець зобов’язаний встановити для них робочий час, що є неповним. Наприклад, згідно з ч. 1 ст. 172 КЗпП України одним зі згаданих трудівників є фізична особа, яка визнана інвалідом.

    Соціальна недостатність є дуже болючим явищем довколишньої дійсності. Одним з її різновидів визнано інвалідність, що в свою чергу підтверджується абз. 3 ст. 1 ЗУ «Про реабілітацію інвалідів в Україні»

   Чинне законодавство передбачає, що така недостатність має різні ступені. Зокрема абз. 23 п. 2.2. Інструкції передбачено, що особі, визнану інвалідом, залежно від доведеного ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності за відповідною процедурою встановлюється I, II чи III група інвалідності.

   В зазначеному випадку найманий працівник визнаний інвалідом II групи. Тому, враховуючи вищезгадані судження, згаданому трудівнику гарантовано право на неповний робочий день чи неповний робочий тиждень.

   Таким чином, чинне законодавство покладає на працедавця різні обов’язки, що не суперечать не лише юридичним правилам, а й моральним імперативам. Зокрема вищевказана особа зобов’язана встановити неповний робочий час  для окремих працівників, під одним з яких в свою чергу потрібно розуміти фізичну особу, що визнана інвалідом II групи. 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости науки
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.