Проблеми української освіти

15 ноября 2016, 13:29
0
17
Проблеми української освіти

.

 Освіта в Україні реформується майже кожен рік. Найближче таке реформування очікують (за даними сайту ) вже у лютому-березні  2017 року. За матеріалами цього ж сайту над освітньою реформою працюють понад 80 осіб. На сьогодні представлено вже близько 1000 поправок до Закону України «Про освіту». Але нагальним залишається питання: чи зміниться щось в українській освіті докорінно?

Звичайно, існує багато недоліків в українській освітній практиці (як в підході до школярів, так і до студентства). Про ці недоліки можна почути як від самих учнів так і від вчителів та викладачів, які знають всю «кухню» викладання і її ефективність з середини. Тому, на мою думку, реформуючи освіту, українському уряду треба звернути увагу на такі моменти:

1) Зацікавленість студентів у навчанні. Багато в чому це залежить від викладача. Звичайно, ми самі обираємо, де і на якому факультеті нам навчатися, але інколи ми можемо побачити те, що викладачі зовсім не ставлять собі на меті зацікавити студента у вивченні свого предмету, подаючи лише суху теорію переобтяжену науковими термінами. Нецікаве навчання ніколи не буде ефективним, і завчивши напам’ять цю нецікаву для себе інформацію, студент забуде її відразу після заліку чи іспиту.

2) Профільність та спеціалізація. По-друге, в Україні замало профільних шкіл, які б вже з початкових класів виявляти здібності учня до тієї чи іншої спеціальності і розвивали б їх, готуючи до вступу у ВНЗ. Натомість, українська освітня практика (ще за радянським прикладом) намагається надати учню глибокі знання з усіх галузей, не зважаючи на бажання самого учня та його схильність до вивчення тих чи інших предметів. За опитуванням, яке проводив сайт    у листопаді 2016 року, 26 % із 210 опитуваних відповіли, що в Україні застарілі підходи до підготовки майбутніх фахівців.

Схожа ситуація залишається і в українських вишах. Спілкуючись зі студентами неодноразово можна почути те, що навчальна програма переобтяжена непотрібними предметами на кшталт цивільного захисту та ін., натомість, за словами тих же студентів, практики та спеціалізації недостатньо.

3) Спілкування викладача і студента. Як я вже казала вище, багато що в навчанні залежить від викладача, саме він задає тон в співпраці зі своїми студентами. За Законом України «Про вищу освіту», викладач має право сам обирати стиль і методику навчання. Але, звичайно, ті викладачі, які обирають «особистісний» вид спілкування (який базується на розумінні та співпраці), мають більше віддачі від студентів, і вони, на мою думку, краще засвоюють і, що головне запам’ятовують цю інформацію. На жаль, таких викладачів досить небагато. Це ж саме стосується і українських шкіл.

4) Велика кількість затверджених державою предметів. Звичайно, філософія та соціологія - це добре, але чи так вже вони потрібні для тих, хто бажає, скажімо, оволодіти спеціальністю конструктора авіаційних двигунів? На мою думку, тим, хто розробляє реформу освіти, варто було б переглянути це питання. Якби студенти самі обирали ті предмети, які вони хочуть вивчити зі своєї спеціальності, замість, скажімо, філософії, їм би це було більш корисним.

5) І останнє, це проблема мотивації. Звичайно, викладач або вчитель - це покликання, яке дано не всім, але, навіть найбільш закохана у свою професію людина, не буде повноцінно працювати, не маючи гідної грошової винагороди. Звичайно, проблема грошей завжди була і буде актуальною в Україні, тому, якщо Україна хоче мати гідну освіту, їй потрібно забезпечувати її суб’єктів.
Але, окрему увагу мені б хотілося звернути на фахову підготовку майбутніх журналістів. Вищевказані проблеми стосуються і викладання на цій спеціальності, але є і те, що докорінно відрізняє підготовку майбутньої "Четвертої влади" від підготовки, скажімо, економіста.
Якщо спитати студентів факультетів журналістики у різних університетах, чого їм не вистачає у період навчання, відповідь буде - практика. І справа не тільки в тому, що не всі журфаки в Україні мають студентські теле- та радіостудії для практичних надбань, але і в тому, що при потраплянні студента на практику йому часто можуть не давати роботу. Хоча, на мою думку, це не є виправданням (і проблемою саме вишів), цю проблему можно завжди вирішити старанням та наполегливістю. Але виші повинні стежити за тим, щоб студенти ці надбання мали, для подальшої роботи.
Інший аспект - це вибір 
викладачами методик для викладання фахових дисциплін. Звичайно, без теорії нема і практики, але журналістська професія вимагає творчості, яка не завжди залежить від таланту, її потрібно розвивати, саме тому, як я гадаю, потрібно більше уваги приділяти творчим завданням, нехай і пов'язаним з теоретичними знаннями.

І останнє, і на мою думку найголовніше, журналісти - це саме ті люди, які повинні не тільки повідомляти інформацію, але і доносити до суспільства моральність, естетику, мовні норми, певним чином виховувати людей. І хоча виховання "Людини" починається ще змалечку у сім'ї, на факультеті журналістики викладачі повинні приділяти етичному вихованню студентів якомога більше уваги, для того, щоб вони потім несли ці якості "у люди".

Отже, хочеться завершити словами римського філософа Сенеки: «Мы учимся, увы, для школы, а не для жизни». Освіта в Україні на сьогодні спрямована скоріше не на практичне застосування отриманих знань, а на успішне складання іспиту з тієї чи іншої дисципліни. І, якщо Україна хоче отримати дійсно гідне Європейське суспільство, варто почати з якісної реформи освіти на всіх рівнях і спеціальностях.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости науки
ТЕГИ: реформа,молодь,освіта,журналістика,реформування,Українська освіта
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.