Другий етап депортації німецького населення з території Чехословаччини

4 октября 2015, 21:10
Член Національної спілки журналістів України, член Українського Географічного Товариства, стипендіат Вроцлавського університету
0
1750
Другий етап депортації німецького населення з території Чехословаччини
Етнолінгвістичні групи німців у колишній Чехословаччині станом на 1945 рік.

Продовження серії статей В. М. Мельника з приводу чесько-німецького етнополітичного конфлікту середини ХХ століття. У цій частині розглядається історія депортації німців з ЧСР в 1946-1950 роках.

      Наприкінці серпня 1945 року, чехам вдалося примусово відселити до Австрії і Баварії більше 900 тисяч німців. Це викликало достатньо негативну реакцію, як з боку американської, так і радянської окупаційної адміністрацій. Процес депортації величезної кількості людей без забезпечення харчуванням, із наростаючими епідеміями, призвів до виникнення гуманітарної катастрофи на кордоні Австрії і Чехії. Радянське і американське командування висловило чеській стороні жорсткий протест, з вимогою проводити депортацію «людяно». Офіційна Прага, в свою чергу, підготувала ноту протесту союзникам. Чеська сторона підкреслила, що «праведний гнів» чеського населення не закінчиться доти, доки останній німець не покине територію ЧСР. Пропонувалося надалі переселити ще 2,6 мільйона німців (Turnwald Wilhelm, Dokumente zur Austreibung der Sudetendeutschen, 1951, s. 217). 
      Від вересня 1945 року, депортація проводилась з наступного розрахунку: 1 мільйон 750 тисяч чоловік мало бути переміщено під американський окупаційний контроль, а ще майже 800 тисяч німців – під радянський. 
      Восени 1945 року, німці розпочали покидати території свого віковічного проживання і за власним бажанням. Проживати на теренах Чехії, в умовах тотальної дискримінації, постійних вибухів насилля і терору з боку чехословацьких парамілітарних формувань, стало неможливо. 
      Наукова комісія ФРН із розслідування злочинів проти німців зазначала: «Під тиском чеської політики, направленої на позбавлення прав, позбавляючої німців будь-яких умов подальшого проживання в Чехословаччині, більшість німецького населення Судетської області тимчасово сприймало виселення не як тяжке випробування, а як звільнення від нестерпного гніту. У їхній свідомості виселення відступало назад по відношенню до переживань безправ’я, життя на горищах і у підвалах, різноманітних закутках і таборах, по відношенню до принижень. Чеська система переслідування знищила у німців відчуття власної Батьківщини набагато раніше, ніж вони мали б її покинути» (цит. за Изгнание немцев с территории Судетской области, http://www.otvoyna.ru/sudet.htm).
      2 серпня 1945 року, в статті ХІІІ рішення, узгодженого на Потсдамській конференції, було визначено вимогу до нових східноєвропейських держав, проводити необхідну депортацію німецького населення «гуманними, організованими, впорядкованими методами». Протягом серпня-листопада 1945 року Контрольна рада союзників остаточно узгодила необхідність гуманізації процесу депортації. Були рішуче засуджені інциденти з масовими вбивствами німецького мирного населення, особливо це стосувалося Брюнського маршу смерті, геноциду німців в Усті над Ельбою та в Остраві.
      14 жовтня 1945 року, президент Бенеш у своєму виступі в місті Мельник сказав: «Останнім часом нас багато критикують у закордонній пресі, на міжнародному рівні, що виселення німецького населення з Чехословаччини відбувається не належним чином і здійснюється недостойними методами. Мовляв, ми робимо те ж саме, що і німці. Мовляв, ми вже нашкодили нашим власним національним традиціям і нашій, раніше бездоганній, репутації. Мовляв, ми виглядаємо як нацисти, з їхніми жорсткими, нецивілізованими методами. Можливо, що в деталях ці твердження є правдивими, але я категорично заявляю: наші німці зобов’язані покинути державу і це відбудеться в будь-якому випадку. Вони підуть звідси через величезну моральну вину перед нами, внаслідок їхніх довоєнних дій відносно нас і через їхню військову політику щодо нашої країни та нашого народу. Ті, хто визнані республікою безкомпромісними антифашистами, можуть залишитися з нами. Однак, ми все таки повинні запам’ятати, що весь наш підхід у питанні їхньої депортації з країни, має залишатись людяним, тактовним, правовим і моральним. Злочини проти цього підходу до вирішення німецького питання будуть обов’язково розслідуватись та розкриватись. Уряд в жодному випадку не дозволить, щоб злочинні і безвідповідальні елементи псували репутацію нашої республіки». У своєму президентському посланні до Тимчасових національних зборів (чехословацького передпарламенту), Е. Бенеш заявив також і наступне: «подальша депортація німців повинна відбуватися без застосування методів насильства, не по-нацистськи».
      Восени 1945 року чехословацьке керівництво було змушене реагувати на тиск радянської адміністрації, а також на достатньо жорстку позицію американської сторони. Проявом такої реакції було урядове впорядкування процесу переселення. Вже до січня 1946 року з території Чехословаччини було депортовано майже 1 мільйон 500 тисяч чоловік. З них, за даними німецького історика І. Пуста загинуло від 150 до 200 тисяч чоловік. Кульмінацією геноциду німців у Чехословаччині історик також вважає травень-серпень 1945 року. Однак, починаючи з серпня 1945 року, вбивства німців прийняли більш організований характер, і стали прерогативою не парамілітарних чи навіть військових організацій різного ідеологічного спрямування, а саме урядових інститутів внутрішніх справ (Ingomar Pust, Schreie aus der Holle ungehort. Das totgeschwiegene Drama der Sudetendeutschen, Sersheim: Hartmann-Verlag, 1998). 
Структура другого етапу депортації німців з території Чехії – організованого, визначалась наступною схемою: реєстрація усіх німців районним оперуповноваженим по лінії Міністерства внутрішніх справ, переміщення зареєстрованих німців у спеціальний концентраційний табір поблизу відповідного районного центру, фільтраційна перевірка німців на предмет наявності нацистів і працівників судетських чи протекторатських місцевих органів виконавчої влади. Процедура фільтрації німецького населення здійснювалась довго, з багаторазовими перевірками одних і тих самих осіб, як на районному, так і на регіональному рівнях. Населення, котре визнавалося «цивільним», переміщувалось в пункти відправлення. 
      Перший товарний потяг з німцями, яким вдалося пройти всі фільтраційні процедури, прибув 25 січня 1946 року на територію, окуповану американськими військами. Так, у Фурт з території Богемії була доставлена партія у 5 тис. осіб. Отож, з 25 січня 1946 року на баварські залізничні станції товарними поїздами доставлялося не менше 4500-5000 німців за день. Таким чином, в місяць до Баварії перевозилось не менше 140 тисяч чоловік. За підрахунками, Наукової Комісії ФРН: «За перші три місяці вигнання в 1946 році, на захід було переміщено вже близько півмільйона судетських німців – стільки, скільки проживає в такому великому місті, як Дортмунд чи Ессен. Потяги з вигнанцями йшли на захід протягом всієї весни, літа та осені. Спочатку по чотири ешелони (1200 чоловік у кожному) в день, потім шість потягів щоденно, потім знову по чотири потяги – цілий народ у товарних поїздах. В 1946 році на залізничні станції в американській окупаційній зоні, з Чехословаччини прибуло 1111 потягів із 1 183 370 німцями. В тому ж році, в радянську окупаційну зону з території Чехословаччини було відправлено 750 тисяч німців. Десятки тисяч з них, після нетривалого проживання там, переправились на території, окуповані західними державами» (цит. за Изгнание немцев с территории Судетской области, http://www.otvoyna.ru/sudet.htm). 
      Депортація німців в окуповану Німеччину породила і такий малодосліджений феномен, як німецько-чеські прикордонні конфлікти. При цьому, вони носили як етнічний, так і відверто кримінальний характер. Депортовані німці, головним чином із Судетської області, враховуючи низький рівень заселення чехами покинутих ними містечок, сіл, здійснювали «вилазки» через кордон на свої колишні землі з метою забрати залишене майно. Враховуючи, що воно рідко залишалось на своєму попередньому місці, такі вилазки перетворювались у грабіжницькі напади на прикордонні родини чеських переселенців. Невеликі групи німців знищували чехословацьких прикордонників, грабували і вбивали чехів. Аналізуючи донесення чехословацьких прикордонників за грудень 1945 – грудень 1946 років, ми можемо цілком впевнено зазначити, що цей феномен був достатньо поширений. Отже, ми можемо констатувати переростання, на певному етапі та в деяких місцях, геноциду і депортації німців у справжній чесько-німецький етнічний прикордонний конфлікт. 
      Розвиток цього конфлікту визначався постійною напругою і відсутністю достатньої кількості чеських переселенців для організованої відсічі німцям. Прикордонні сили чехословаків також були слабкими, більше схожими на звичайну поліцію. Сутички були невеликими, але масовими. 
      Перший задокументований інцидент стався наприкінці 1945 року. Після затримання перших п’яти порушників, чеські прикордонники почали фіксувати постійну активність на різних ділянках кордону. Особливо неконтрольованою вона була в гірській судетській місцевості. Німці вбивали прикордонників, палили чеські оселі, влаштовували підпали на відтворених господарствах. Міністерство внутрішніх справ Чехословаччини зафіксувало велику кількість терористичних актів проти представників влади, передусім проти комуністів. Це навіть змусило говорити про діяльність німецького руху опору, підготованих ще в 1945 році загонів «Вервольфу», завданням котрих були диверсійні операції на окупованій німецькій території. 
      Протягом 1946 року сутички найбільшого апогею досягли на кордоні Австрії і Моравії. Так, 6-7 вересня відбувся справжній бій між озброєною групою судетських німців (до 200 осіб) і чехословацькою прикордонною заставою. Практично всі учасники цієї групи були колишніми жителями міста Шосенбург. Саме воно і стало метою їхнього нападу. Вони розграбували нові чеські оселі. Прикордонники близько доби намагались безрезультатно вибити судетських німців із Шосенбурга. В результаті, німці самостійно відступили 7 вересня назад – на австрійську територію. 
      Командування чехословацьких прикордонників звинуватило в цьому інциденті австрійську адміністрацію, котра працювала під радянським контролем, зокрема, бургомістра Шратенберга. Радянська і американська реакція на цей інцидент була м’ягкою. Більшість німців проживаючих на кордоні з Чехословаччиною просто переправили вглиб Австрії.
      Окремі терористичні акції продовжувалися до 1949 року. Наприклад, на початку квітня 1947 року, в селі Горкау, судетськими німцями було вбито чехословацького митника. Вже в 1948 році було скоєно вбивство німецько-чеського комуніста О. Шрама.
      Зупинити прикордонне насильство повністю вдалось лише в 1948-1950-му роках, причому спільними зусиллями радянських, американських і чехословацьких військ. Німців переміщали вглиб Баварії, Саксонії, Австрії та організовували рівномірне розміщення переселенців по всіх окупаційних зонах. Станом, на 1950 рік, коли вже існували ФРН і НДР, на території кожної німецької провінції відсоток депортованих зі східних земель німців не опускався нижче 20%.
      У грудні 1946 – січні 1947 років, головна операція з депортації німців чехословацькою владою завершилась (Noskova A. F., Migrations of the Germans after the Second World War: Political and Psychological Aspects, in the: Forced Migration in Central and Eastern Europe, 1939-1950, London, 2000, pp. 96-114). В свою чергу, з 1947 по 1950 роки, за різними даними, було депортовано ще 50-100 тисяч осіб – останні чехословацькі німці. На території Австрії, Баварії і Саксонії опинилося від 3 100 000 до 3 300 000 німців (Emil Franzel, Sudetendeutsche Geschichte, Kraft-Mannheim, 1978). Без винятку, всі «чисті» представники німецького етносу були виселені з території Чехословацької республіки. На думку німецького дослідника, Пітера Хедрука, вимушеними переселенцями стали не менше 3 мільйонів осіб (Хедрук Питер, Геноцид в Восточной Пруссии, http://hedrook.vho.org/library/prussia.htm, ноябрь 2007 года). Ця цифра повністю співвідноситься з матеріалами західнонімецької Наукової комісії. Макс Гастінгс – англійський військовий історик і німецький вчений Клаус Нордбрух, пишуть про 3 мільйони 250 тисяч чоловік, що, однак, перевищує всю офіційну довоєнну кількість (за наведеними в частині першій результатами урядового перепису населення 1930 року) німців у ЧСР. Читаючи їхні праці, цілком можна припустити, що мова йде також і про змішані німецько-чеські родини. Кількість знищених та виселених фольксдойче і досі не порахована. Їхнє число цілком могло досягнути і 200 тисяч чоловік (Hastings Max, Armageddon: The Battle for Germany 1944-1945, New-York, 2004). 
      Що ж стосується офіційних чеських даних, то протягом 1945-1947 років було депортовано близько 3 мільйонів 100 тисяч німців. Кількість жертв геноциду німців, масових етнічних чисток 1945-1946 років склала 18 816 осіб, з яких вбито – 5 596, вчинили самогубство – 3 411, загинули в концентраційних і фільтраційних таборах – 6 615, під час транспортування і одразу після цієї процедури померло відповідно 1481 і 705 чоловік, під час спроби втекти вбито 629 німців. Також «по невідомим причинам» загинуло ще 379 осіб (Stanek Tomas, Odsun Nemcu z Ceskoslovenska 1945-1947, Praha: Academia, Nase vojsko, 1991, 536 s.). 
      Чеські дані наштовхуються на радикально відмінні підрахунки західнонімецької Наукової комісії, матеріали сучасних судетсько-німецьких організацій Баварії і Австрії, а також на самостійні дослідження окремих істориків (Meixner Rudolf, Geschichte der Sudetendeutschen, Preusler-Nurnberg, 1988). Так, ми вже згадували вище, що лише в травні 1945 року було знищено близько 20 тисяч цивільних німців. Якщо помножити цю цифру на три літні місяці кривавої кульмінації «відплатних акцій» по всій території Богемії, Моравії і Судетенланду, найбільш відомі приклади яких нами описані вище, то отримаємо ще 60 тисяч чоловік. Цей результат корелюється з найбільш скромними австро-німецькими дослідженнями, згідно з якими, протягом травня-серпня 1945 року замучено і страчено близько 50 тисяч представників німецького цивільного населення Чехословаччини. 
      Всього, в процесі активної фази депортації німців, «загубилося» до 200 тисяч чоловік. Згідно з висновками Наукової комісії ФРН, ці люди вважаються загиблими. Їхня точна кількість так і не підрахована, як, на думку німецьких істориків, немає і точних етнодемографічних даних про довоєнних німців ЧСР. Загальну кількість жертв депортації, на наш погляд, можна тлумачити вузько і широко. При застосуванні «вузького» підходу, сукупна кількість загиблих німців досягає 150 тисяч чоловік (вбиті і замучені цивільні, мирні німці). Цифра в 200-250 тисяч жертв депортації виникає внаслідок широкого підходу до проблематики. Вона об’єднує як цивільних німців, так і колишніх солдат вермахту, політичних активістів і діячів, представників адміністрації Судетенланду і протекторату, службовців поліції, величезну кількість ніким не зафіксованих жертв у середовищі мішаних сімей і богемсько-моравських фольксдойче. 
      Отож, розглядаючи процес депортації німецького населення з території Чехословаччини, ми можемо напевно стверджувати про виселення не менше 3-х мільйонів автохтонних німців і вбивство під час цієї акції не менше 150 тисяч чоловік. Ось і підтвердження нашої тези, висловленої на початку дослідження, про необхідність трактування даної сторінки німецько-чеської історії як повномасштабного геноциду, організованого з подачі нової чехословацької влади, передусім проти корінного німецького населення. Цей геноцид мав також чіткі ознаки етноциду і характеризувався використанням як всього особового складу чехословацьких збройних сил, так і колишніх чеських фашистських організацій доби протекторату. 
      Німці самі створили політико-психологічні передумови для цієї акції. Їхня політика постійно спрямовувалась на відверту підтримку чеського фашизму. І ось, у вирішальний момент, навесні 1945 року, фашистські рухи та ідеї, що нав’язувались чеському суспільству протягом шести років, стали каталізатором радикалізації антинімецьких громадських настроїв. Як це не парадоксально, шестирічна фашизація Богемії і Моравії призвела до неймовірного успіху чехословацького уряду Бенеша, в структурах якого найбільший вплив мали комуністи. Чеський фашизм і чеська соціал-демократія в момент остаточної поразки Третього Рейху об’єдналися ідеологічно. Вони визначили спільного ворога і цим врятували Чехословаччину від неминучої громадянської війни, ознаки якої не менше десятиліття тліли на територіях західної України, західної Білорусії, Прибалтики, Польщі, Югославії. Фактично, чеському фашизму оголосили амністію, про нього забули, його інформаційно-пропагандистський потенціал був негайно використаний для об’єднання чехів і словаків, націоналістів і комуністів, прозахідних і прорадянських діячів, навколо нової національної ідеї – вигнання німців. 
      Збереження громадянської єдності у Чехословаччині протягом 1945-1950 років завдячує, на наш погляд, виключно сформованій Бенешем ідеологемі: «німці – винні». Вона, без сумніву, справедлива глобально. Однак, вона не завжди справедлива контекстуально, особливо коли йдеться про такі делікатні питання як окупація ЧСР (1939 рік), мирне співіснування адміністрації протекторату Богемії і Моравії з чеським суспільством, безперебійна та якісна робота чеської економіки на військові потреби Німеччини протягом всієї війни. Так, у протектораті проживало багато німців. Однак, більшість залишалася завжди за чехами. На наш погляд, про це не варто забувати. 
      Вина німецької сторони полягала не лише у поширенні ідей чеської виключності через популяризацію фашизму. Значну роль зіграли, провокаційні за своєю суттю, плани Гіммлера і Гейдріха по «остаточному вирішенню чеського питання». Назвати їх недоречними в умовах ведення німцями війни на два фронти – не сказати нічого. Ця ж сама теза, «недоречність», характеризує, на наш погляд, і весь план «Ост». Виголошені Гейдріхом промови на території протекторату, обговорювані ним плани щодо виселення чехів, особливі погляди Гіммлера на Богемію і Моравію були грамотно «розтиражовані» агітаторами уряду «Національного фронту». Чехи вірили, що війна не прийде на їхню територію, чехи масштабно допомагали німцям, головним чином економічно, чехи не опиралися німцям ані в 1939 році (при наявності такої можливості), ані протягом всіх шести років протекторату. Тепер, вони відчули себе «обдуреними», адже: а) німці війну не виграли; б) війна з усією її жорстокістю прийшла на землі Богемії і Моравії; в) їхня економіка та робітнича сила працювали на потреби Рейху, тому відношення союзників до них могло бути різним; г) нова Чехословаччина перетворювалась у країну з домінуючою ідеологією комунізму. Поширення інформації про плани відомств СС щодо чехів, вкупі з яскравими, хоч і не чисельними, прикладами депортацій чехів у 1940-1943 роках, лише закріпило в колективній структурі свідомості чехів «образ головного ворога». Все це вилилось у масовий терор проти цивільних німців, які століттями проживали пліч-о-пліч з чехами Моравії, Богемії, Сілезії.
      Жорстоке поводження чехословацької влади відносно німців, компенсувалось вже в 1949 році позицією Баварії. У 1955 році, після відновлення своєї незалежності, «корінними мешканцями» судетські німці були визнані також в Австрії. Аналогічно питання в 1950 році було вирішено у Західній Німеччині.
      1950 – рік остаточного «вирішення німецького питання у Центральній і Східній Європі». Подальші переписи населення на території Чехословаччини дають нам ясну картину наслідків депортації 1945-1950 років для німецької національної меншини (Kaplan Karel, Pravda o Ceskoslovensku 1945-1948, Praha: Panorama, 1990, 245 s.). Починаючи від перепису 1960 року (близько 1%), відсоток німців на території Чехії постійно знижувався. Так, вже у 2011 році він не перевищував 0,2% (13 577 чоловік). При цьому, німці разом з українцями і росіянами відносилися Чеським державним статистичним комітетом до розділу «чужинці» (Перепись 2011 года в Республике Чехии: новый опыт, Записка Статистического управления Чехии, Париж: Европейская экономическая комиссия ООН, 1 мая 2012 года, 7 с.). 
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости науки
ТЕГИ: война,история,Германия,Чехия,Австрия,немцы,Прага,Геополитика,внешняя политика,геополітика,Вена,Большая политика,политика,Мельник,языковая политика,миграционная политика,історія,Німеччина,політика,німці,війна,В. М. Мельник,Віктор Мельник,етнос,Друга світова війна,Чехія,внутренняя политика
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.